Тиша...
В особняку слова "наступний принц" були практично під забороною.
У тих червоних очах чигала готовність негайно мене вбити.
Моя шия вже зажила, але просто через думки про нього почала боліти знову.
Я не можу відмовитися від запрошення члена імператорської сім'ї без вагомих причин.
Мої долоні стиснули і далі тремтіли.
- ....Що про це сказав батько?
- Це....
Дворецький вагався.
- Його привезли тільки вам леді Пенелопа. Запрошення не показували нікому тут, крім вас... отже його світлість поки що невідомо.
- Чорт....!
Бах-! Я не могла вразити себе, що мене це хвилює.
- Л-леді!
Емілі та палацовий з жахом дивилися на мене.
Але в той момент я не могла звернути на це увагу.
'У нього зовсім дах поїхав, у цього виродка! Він набагато божевільніший, ніж його показали в грі!'
Цей покидьок не забув про мене. "Забуде", ага, як же, швидше за все він робить це спеціально.
Мабуть, щоб покласти край моєму існуванню в цьому брудному світі.
- У наступну зустріч тобі все ж доведеться пояснити, за що і як ти мене полюбила.
Я тремтіла в страху, прокручуючи його останні слова.
'Це не було частиною епізоду, що поїхала гра!'
Паникуя, я почала згадувати гру.
Але як би не копалася у своїх спогадах...
О так, я ж у грі ніколи не виходила з лабіринту живою, як цього разу.
- Що мені робити з запрошенням, леді?
Побоюючись, він запитав палац.
Що ти маєш на увазі під "робити"?
Я зітхнула і провела рукою по волосинах.
- Я хвора.
Сіла на стілець і відкинулася на його спинку.
Я дійсно відчувала себе так, ніби горіла в гарячці, якої у мене не було хвилину тому.
- У мене дуже висока температура, палац.
Молвіла я з напівзакритий очима.
На мить він став виглядати стривоженим, але це було тільки на хвилину.
- Нашої леді дуже не пощастило так сильно захворіти. Це через простуд?
Як справжній професіонал, котрий пропрацював у особняку десятки років, палац одразу ж запитав причину.
- Краще сказати, що я все ще відходжу від наслідків того інциденту.
- Зрозумів, леді.
Дворецький шанував і вийшов з кімнати.
- Ха....
Почала боліти голова, і я притиснула руки до лоба.
Тоді Емілі з стурбованим обличчям запитала:
- Леді. З вами все гаразд? Мені попросити його світлість викликати лікаря?
- Ні. У цьому немає необхідності....
Я збиралася відмовитися, але потім передумала.
- Насправді так. Так, поклич лікаря.
Я повинна підлити масла у вогонь їх занепокоєння про мене, щоб мені дозволили залишитися в кімнаті довше.
'Я не буду вилізати з-під свого ковдри якийсь час.'
Хоча б поки крон-принц про мене не забуде.
***
Емілі виконувала мій наказ протягом наступних кількох днів.
На моє щастя, ці запонки були закінчені вчасно.
Емілі часто виходила назовні, бо фестиваль ще не пов’язувався.
- Вони всі були такі байдужі, поки я не дістала шкатулку з коштовностями. Їхній погляд швидко змінився.
Емілі розповіла мені про те, що відбувалося за ці два дні, коли вона ходила шукати інформаторів.
Все, що вона говорила, влетіло мені до одного вуха і вилітало з іншого, перш ніж вона сказала: " Дивне агентство, у якому немає нікого, крім людини в кроличій масці."
"Чудово. Він проковтнув наживку.'
Це узгоджується з тим, що́ було сказано в грі.
Піднявши руку, я зупинила подальші перекази Емілі.
- Незважаючи на зливу, ти важко працювала, Емілі. Тепер можеш піти відпочити.
- Добре. Я повернуся до обіду!
Емілі була енергійною, навіть коли промокла до нитки. Як вдало, було не схоже, що вона застудилася або щось на зразок того.
Клац-. Двері зачинилися і в кімнаті запанував спокій.
Обернувшись, я виглянула у вікно.
Все було в сірих тонах, ніби світ втратив свої фарби.
- Чому весь день йде дощ.
Через погоду я відчула себе ще більш пригніченою, ніж вже була.
Ненавиджу дощові дні. Тому що в той день, коли я відчувала себе найбільш нещасною людиною на Землі, йшов дощ.
Я заздрила своїм друзям, яких приходили забрати їхні матері з парасольками.
Немає більш соромних і нещасних хвилин мого життя, ніж ті, коли діти без поганих намірів запитували мене: "У тебе немає мами?" Коли я під дощем проходила по шкільному полі.
Ці почуття не змінилися навіть після стількох років, коли я вже виросла.
Люди, які прилягають до своїх відомих парасолей своїм друзям після школи.
І.
- Молодий пане! Покваптеся!
- Чорт, в прогнозі погоди на сьогодні не говорили про дощ. Тепер я весь промок, бісить. Секретар Кім, поспішимо додому.
- А що щодо леді? ..
- Кого це хвилює? Вона сама якось повернеться! Швидше заводь машину.
Ворруум-. Автомобіль дедалі більше віддалявся від мене.
Мене залишили самотньо стояти біля шкільних воріт всього за кілька секунд до того, як я повинна була...
- ....... Це моя доля.
Я дуже нахмурилась від спогадів, які викликали мою свідомість.
У спробі позбутися смутку, я кілька разів струшила головою.
- Ніби в мене є час нероботи і сумувати, зупинившись на дощ.
Я встала з місця. Мені потрібно було щось робити. Що-небудь.
Щоб піти з цього проклятого будинку ще на одну секунду раніше.
З парасолем у руці, я вийшла з кімнати.
Всюди було дуже тихо.
Неначе через дощ, на вулиці нікого не було, хоча пара чоловік потім знайшлася.
Я повільно пройшла через сад.
Коли я прямувала сюди, то думала, що мені дійсно потрібно щось зробити, але тепер, вже прибувши, не могла придумати собі справу.
Я йшла туди, де буде найменше людей. В місце, схоже на те, де я не стикаюсь з братами.
Хлюп-. Хлюп-. Скільки часу я ходила?
Я просто голла куди очі дивляться і тільки після зрозуміла, що опинилася в дуже знайомому місці.
- Це...
Це був ліс, що вів на тренірові майданчики.
Мої страждання під час пошуків запасного виходу допомогли мені зрозуміти, де я знаходжусь
- Тут я можу наткнутися на Рейнольда.
Я вже зустрічала його в цьому місці одного разу, коли він повертався зі свого тренування.
І не тільки Рейнольд. Тут я також можу зіткнутися з Деніком.
- Неа! Ні вже!
Я пішла занадто далеко. Не витрача час на роздуми, я розвернулась.
Я дійсно вирішила щось зробити, але це не включало в себе зустрічі з цими двома, у яких інтереси ростуть тільки поки вони мене не бачать.
Це сталося, коли я вже збиралася зробити крок назад в сторону особняка.
Вшах-, Бжик!
Звідусіль доносився звук розсікаючого повітря. Якщо точніше, звук махання мечем.
- Вони тренуються і в дощ?
Я чула, що час навчання лицарів був збільшений і його складність поліпшилась.
Я почувалась трохи безглуздо. Будь-хто б здогадався, якщо він не дурень. Це все було через мене, зробила з невідомого раба свого особистого охоронця.
Я пішла на звук.
Мені було страшенно цікаво, як відреагують лицарі.
'Чи зможуть вони мене костерити?'
Хоча насправді, це не має значення. Знущаюсь не "справжня" я.
'Проверю, як там Екліпс, поки я тут.'
Але на полігоні нікого не було.
За винятком одного чоловіка, який розмахує мечем у кутку.
Спочатку я не зрозуміла, ким він був. Тому що його сіре волосся зливається із монотонним небом.
Щоб залишитися непомітною, я йшла повільно й обережно.
Підійшовши до нього, я побачила людину ліпшу.
Чоловік без сорочки механічно рубав мечем по вертикалі.
На його накачаних руках і спині виднілися шрами: великі й маленькі, глибокі та не дуже.
Але він виглядав більше брутальним, ніж жалюгідним.
"Хоча зовні холодно."
Чоловік, здається, не засік мене, яка наближалася до нього, ймовірно, тому що був зосереджений.
І саме тоді, коли я опритомніла за його спиною.
Ушах-.
Чоловік швидко обернувся. Одночасно зі звуком чогось, що розрізає повітря.
Одного разу я заморгувала, помітила щось холодне біля шиї.
- Ха, ха....
Екліпс дивився на мене, а його груди шалено зітхалися.
Від смертельної аури, спрямованої в мою сторону, у мене пішли мурашки.
Це був основний рефлекс того, хто щойно ще розмахував мечем вгору-вниз.
Він розпалив мене поглядом, поки не почав усвідомлювати, хто я така, і його аура не пом’якшилась.
Смертоносна аура зникла і тепер він здавався схвильований. Коли я дізнався, Екліпс нахмурився.
- Держа...
Він виявився стривоженим до такої міри, що його голос тремтів.
Тоді я зрозуміла, що взагалі не дихаю.
Мої губи трохи тремтіли, коли я почала говорити.
- Йде....
Холодний дерев'яний меч все ще залишався біля моєї шиї, але я, зробивши вигляд, що нічого не сталося і ніби мене ніщо не здивувало або не налякало, доброзичливо видавила:
- Йде дощ, Екліпс.
Його сірі очі, що дивилися на мене знову здригнулися.
Після цього вона шкала інтерес.
[Интерс 23%]
✔
Перевод: Mirasa
Дякую за читання!
Увага! Можливо, цей переклад ще не готовий.
Стан перекладу: редагування
https://literna.net/uk/books/258-finalom-likhodii-ki-mozhe-buti-tilki-smert