Через деякий час Емілі повернулася з коробкою в руках.
Прекрасна оксамитова скринька виглядала чарівно.
Я забрала коробку і відразу ж її відкрила.
- Вау! Такий гарний колір!
Емілі зачаровувалася, коли з недр коробочки показався ультмариновано-синій камінь.
Лазурит зазвичай має золоті або білі прожилки. Каміння вважається більш цінним, коли він має яскраво синій відтінок і якщо в ньому якомога менше цих золотих та білих кольорів.
Я перевірила його, повертавши коробку в руках, але нічого білого або золотого у темно-сіньому камені не виявила.
- Мені подобається.
Задоволено посміхнувшись, я поставила коробку на стіл.
Він вартий своїх грошей, врешті-решт.
- Ви збираєтеся піднести це його світлість в якості подарунка, леді?
Запитала Емілі, все ще пожираючи очима запонки з круглими лазуритами.
'Я ні за що не віддала б їх герцогу.'
Відразливо відповівши на її запитання, я сказала:
- Ти можеш принести щось з моїх ящиків для коштовностей?
- Шкатулка для коштовностей? Звичайно, леді.
Емілі, здається, було цікаво, що я збираюся робити, але вона без зайвих слів виконала моє прохання.
Тум-. Момент по тому, Емілі поставила на стіл великий і на вигляд важкий ящик.
Я кілька секунд п'ялася на нього, створюючи враження, ніби про щось думаю, після чого в потрібний час сказала:
- Я хочу, щоб хтось щось для мене зробила.
- Е-е? Що саме?
- Ти випадково не знаєш нічого про інформатора з верхньої частини вулиці?
- Інформатор....
Емілі пробурмотала, а потім сказала:
- Я мало що знаю про це, але моя сусідка по кімнаті, можливо, в курсі. Вона працювала в верхній частині вулиці, перш ніж перебралася сюди.
- Це так?
Зупинивши секундну паузу, я продовжувала:
- Як її звати?
- Є-её звуть Ренна....
- Де вона зараз?
- Але я можу зробити це краще, ніж Ренна, леді!
Доповнила Емілі.
- Звичайно, вона багато знає, але у неї також і довга мова.
Сказала вона, вивчаючи моє обличчя. Мабуть, вона боялася, що я відпущуся від неї, якщо викличу ту іншу покоївку.
- Емілі. Ця робота вимагає секретності і чесності. Людина, яка виконує її, повинна вміти пристосовуватися до будь-якої ситуації.
Справжня причина, чому я вирішила залишити Емілі своєї покоївки було те, що такі справи можна доручити їй. Немає нікого, хто б підходив для цього більше, ніж Емілі.
- Раніше ти так сильно мене зневажала.
Але я навмисно намагалася змусити її нервуватися, коли одного разу залякувала.
- І як я можу довіряти тій, що ні в копій мене не ставила?
- Л-леді Пенелопа!
Давненько я не підняла цю тему.
Обличчя Емілі зблідло в секунди, ніби вона згадала минулі.
- Я-я ніколи не думала про вас погано, леді! Я прикладала всі сили і служила вам як тільки могла....
- Будь-хто в цьому особняку може сказати те ж саме, Емілі.
Емілі почала мовчати від моїх холодних слів.
- Я-я....
Трохи подумавши, вона сказала:
- Ви знаєте, що я прониклива і завжди дією в залежності від ситуації, леді.
Мене вразило те, як швидко вона усвідомила, що не подіє на мене і тепер намагається довести свою користь.
'Це, до деякої міри, дивно.'
Я вже давно помітила, що Емілі була розумнішою і більш хитрою ніж інші, а побачене зараз підтвердило, наскільки вона безумовно така.
Можливо, тому у неї і виникла ідея принизити Пенелопу за допомогою голки.
Емілі намагалася переконати мене з відчайдушним виразом обличчя.
- Подумайте про це. Я ніколи не могла зробити те, про що ви просили.
- ...
- Так що, будь ласка, залиш це на мене. Я ж, все-таки, ваша особиста покоївка.
Після цього настала довга тиша.
Тук-, тук. У кімнаті було чути лише стук пальця про стіл.
І перш ніж неспокійна покоївка втратила всю надію...
- Добре.
... Я погодилася.
- Постараюся довіритися тобі цього разу.
- Леді....
Емілі дивилася на мене дуже зворушливо.
Я зовсім не вважала, що після моїх погроз вона змінила свою думку про мене.
Але думи про те, що чиєсь довір'я може піти від них до іншого, змушують людей клястися в вірності.
- Дякую, леді! Я ніколи вас не розчарує!
Я обережно кивнула Емілі, яка кланялася мені.
- Відкрий шкатулку для коштовностей.
Вона почала діяти відразу після мого наказу.
- З цього моменту, поки мій перерва не закінчиться, після ранкового обслуговування ти ходитимеш до інформаторів. Попросиш їх знайти для мене людину.
- Людина? Кого ви шукаєте.
- Я запишу все, що необхідно про нього знати, щоб знайти його. Тобі потрібно буде просто показати їм цей аркуш. Ви можете використовувати ці коштовності для сплачення.
Ящик був переповнений скарбами.
На жаль, Пенелопи мали небагато грошей і тому я могла платити тільки всіма цими коштовностями.
Насправді, нічого страшного, навіть якщо я використовую все з цього ящика, оскільки в мене було ще кілька таких забитих доверху шкатулок із коштовностями герцогської леді.
- Не питання! Я зможу це зробити, леді! Ви дуже швидко знайдемо цю людину.
- Але тобі не можна звертатися до цих інформаторів, які спеціалізуються на пошуку людей.
- Тоді до кого....
- Тільки в ті місця, де торгують виключно цінними інформацією і предметами. Лише в висококваліфіковані агентства, куди йдуть високопоставлені двори. Ну що, ти ж можеш знайти деякі з них, вірно?
- Так! Звичайно!
У грі було сказано, що Бітер володів одним таким агентством. Говорили, що компанія, якою він керував, була найбільшою і відомою.
"Так що вона легко її знайде".
Я вже знала, що він був маркисом, чаклуном і таємно керував агенцією.
Якби я хотіла зустрітися з ним, то просто ходила б увечері на яких його можна побачити.
Але Бітер також був одним з найважливіших чоловічих персонажів, у якого після екліпсу було найбільше можливостей.
Я вирішила використати подію з епізоду нормального режиму, щоб організувати більш драматичне зібрання.
[Вернувшись в особняк, героїня вирушає на пошуки свого рятівника, що допоміг їй знайти справжню сім'ю.
Вона знала про нього тільки те, що він був чаклуном у кролиці.
Проте, зустрівши Бітера на бенкеті в честь "Істинної дочки герцога", вона по кольору очей відразу ж впізнає у ньому свого добродійника.]
'Як таке може бути? Як ти можеш дізнатися людину, просто подивившись їй в очі?"
Мені стало соромно за себе, що я змінювалась у минулому від того, наскільки легким був нормальний режим.
Я не збираюся приходити щовечора, щоб зустрітися з Бінтером, як це робила героїня в нормальному режимі.
'Просто зроблю так, щоб він сам став мене шукати.'
Я заговорила.
- І ще дещо. Не дай їм зрозуміти, що ти служниця високої аристократної леді.
- Ха? Как....
- Просто зроби так, щоб вони вирішили, що благородна леді таємно шукає того, в кого закохалася з першого погляду.
- О боже, леді!
Емілі підстрибнула від мого вкрадливого голосу.
- Якщо це щось подібне, просто запитати мене буде швидше.
Її реакція змусила мене нагмулити брови.
- Високі люди є головною темою пліткування всіх покоїв. Якщо це холостятко, особливо красивий двірець то в моїй голові вже є....
- Емілі.
Я перервала її.
- Ти можеш зробити те, що я прошу чи ні. Відповідай тільки так.
- Залиште це на мене, леді! Я обов'язково виясню, в кого леді Влю....
- Нічого подібного.
Я ясно дала їй це зрозуміти. Можна було здогадатися, про що вона зараз думала
'Вона нічого не знає.'
Але Емілі, здається не вірила моїм словам, тому що її очі продовжували сяяти.
- Схоже, нарешті і до нашої леді прийшла весна.
Інший спосіб повернути її в реальність, окрім як закочувати рукави, у мене не було.
- Дій з розумом. Від того, як ти впораєшся з цією роботою, залежатиме існування відмітин.
- Ох....!
- Це твій шанс Емілі. Ти можеш вилетіти звідси, якщо зробиш те, чого не просять.
Тильна сторона моя руки повністю загоїлась, так що слідів від уколів більше не було видно.
Проте, помаранча Емілі ніяк не могла зрозуміти, що я мала на увазі, показуючи їй руку.
'Я до неї прив'язалася?"
Мені було трохи совесно дивитися на це сумне обличчя.
У той момент. Тук-, Стук-.
- Леді, це Пеннел.
У двері постукали.
Дворецький більше ні разу не відкрив двері без дозволу. Але навіть так, я завжди вичекала кілька секунд перш ніж дозволити йому увійти.
- ... Заходь.
Дворець обережно відкрив двері і вклонився.
- Що таке?
- Для леді Пенелопи прибуло запрошення з імператорського палацу.
- Для мене?
Я схилила голову. Недавно, коли народився другий принц, не потрібно було влаштовувати будь-який інший вечір імператорської родини.
- Так, леді. Здається, в останній день фестиваля пройде невеликий бенкет на честь перемоги країни.
Я нахмурилась.
З чого ж цей імператорський рід так часто проводив зібрання?
- Вже був банкет, присвячений святкуванням повернення додому. Досить вражаючий, ні?
- Ходять чутки, що цього разу його приймає сам наслідний принц.
При цих словах, я повільно, рваними рухами повернула голову до палацу.
- Спадкоємець...
✔
Перевод: Mirasa
Дякую за читання!
Увага! Можливо, цей переклад ще не готовий.
Стан перекладу: редагування
https://literna.net/uk/books/258-finalom-likhodii-ki-mozhe-buti-tilki-smert