Я чула, що найкраще насолоджуватися фестивалю в темні часи доби, і це схоже на правду, оскільки вулиці вже були забиті людьми.
У цих вуликах були прикрашені барвистими ліхтарями і лавками (продуктів, іграшок, гральних крамничок тощо).
Перед тим як стати в цьому світі, я бачила багато подібних фестивалей.
- Эй. Ти впевнена, що прийшла насолодитися фестивалем?
Запитав Рейнольд, який вважав це досить незвичним для Пенелопи. Я подивилася на нього один раз, перш ніж невірно відповісти:
- Я насолоджуюся ним.
- Ти навіть не просиш нічого тобі купити. А зазвичай божеволієш, побачивши коштовності.
Прокоментував він, вказуючи на крамниці для дівчат.
"Невже ти дійсно думав, що я прийшла на фестиваль просто повеселитися з тобою?"
Секунду я скинула його поглядом, а потім мовчки відвернулася.
Якщо чесно, то нічого не потрапляло на очі під час фестивальної вистави або ще коли.
Я була дуже суперечливою, бо не знала де шукати Екліпса.
- Гей, підійди на хвилинку.
- Ха, а!
Прямо тоді, Рейнольд зачепив мою руку і кудись потягнув.
Дерік пішов за нами без слів.
- Дивись. Тут є пара гарних штучок.
Рейнольд привів мене в одну з лавок, де продавали аксесуарі.
- Батюшки, ласкаво просимо! Дорогі покупці, погляньте! Сьогодні ж існує багато нових виробів зі Сходу.
Я безпорадно витріщилася на чоловіка, не розуміючи, що тут роблю. Після чого Рейнольд у розпачі крикнув мені:
- А-а, він же сказав тобі поглянути! Подивися вже навколо!
Він сказав, що я огляну всі представлені речі. Це були унікальні самоцвіти, які можна було знайти лише на фестивалі.
Проте, у мене не було бажання купувати будь-який з них. Шкатулка прикрас Пенелопи вже була переповнена коштовностями.
Я швидко охолола. Але потім.
- Це виглядає непогано.
Через мене витягнулася рука. Дерік взяв аксесуар.
Це був браслет, плетений з платинових ниток, з маленькими камушками кольору перезріла сливи у вигляді підвісок.
- Неймовірно! Я знав, що у вас хороший смак, сер. Щоб ви побачили цей браслет, потрібно було три місяці повних днів і ночей, використовувати рідкісні дорогоцінні матеріали, що є тільки в одній копальні, на Сході...
Власник прилавка буквально плював словами.
Я відчувала себе трохи дивно, дивлячись на браслет, що тримав Дерік.
Бо нутром чуяла, що колір коштовного каміння схожий на колір моєї волосини.
'Ні, ні за що. Він не дасть його мені.
Я подивилася на [10%] і вирішила.
- Тоді це мені.
Оскільки Рейнольд, здавалося, збирався заплатити вже зараз, я поспішала підібрати те, що привернуло мою увагу.
Господар крамниці, щось про браслет нещодавно говорив, цього разу заткнувся.
- ... Ти це серйозно?
Рейнольд насупився, дивлячись на те, що я взяла. З Деріком було те ж саме.
- Так. Цю маску.
Я вибрала білу маску, яка висіла в далекому кутку.
Прорізи були тільки на очах і на частини викривленого в усмішку рота. Це нагадало мені маску хахве. (Традіційна корейська маска)
П.П.: Власне, маски хахве:
Якщо подумати, ніхто не дасть такої юної дівчини, як я, потрапити на непотрібний ринок, навіть якщо вік і стать частково приховує одяг.
Це було розумне і зважене рішення.
- Я куплю це.
- Эй. Я вже давно хочу запитати....
У відповідь на мій вибір, Рейнольд з серйозним виразом обличчя запитав:
- Ти погано себе почуваєш у ці дні? Я запитую, може у тебе час від часу кружляє голова або свідомість затуманюється, а потім, коли приходиш в себе, ти стаєш деінде, чи щось таке...
- Якщо не хочеш купити мені її, так і скажи.
- Ні, справа не в тому, що я не ...! Ти говориш, що реально хочеш цю штуку?
- Так!
Я кричала на Рейнольда, який неодноразово запитував мене про одне і те саме питання.
Він підозріло подивився на мене, але зрештою купив і маску.
І відразу після цього.
Бззза-! Вдалеку пролунав шум.
Обернувшись, я побачила групу людей у костюмах, які йшли вулицею.
Ба-бам-! Запущені феєрверки зробили людей ще більш агресивними. Це був початок параду.
Люди виходили подивитися на парад звідусіль.
Толк. У мене постійно врізалися люди, які поспішають.
- Хапайся.
Переді мною простягнув руку людина в, судячи з усього, якоїсь модної одягу. Коли я підняла голову, то побачила на собі байдужий погляд Деріка.
- Дякую.
Я справді думала, що весь цей натовп мене просто розчавить і тому поспішала вхопитися за його рукав.
Але здається, схопила не в тому місці, оскільки там, де я стиснула пальці, щось скомпонувало.
Бззза-!
Це сталося, коли люди проходили повз нас.
Я стиснула рукав Деріка якомога міцніше, щоб мене не сміливо.
Проте ...Рвак-.
- Эм, э-е....!
- Пенелопа!
Дерик з панікуючим обличчям поступово віддалявся від мене, під звуки чогось ревуючого.
- Н-ні....
Мене кудись винесло натовп людей, що палять, і я ледве змогла від них втекти.
Коли я прийшла до тями, то зрозуміла, що потрапила в глухий кут моторошного і темного перевулку.
В руках у мене були тільки золота гудзика, відірвана від рукава Деріка, і маска, куплена мені Рейнольдом.
Де я?
Озирнувшись, я нахмурилась.
І в той же момент переді мною невідоме звідки з'явився білий прямокутник.
<СИСТЕМА> Епізод [Екліпс, Невзучий Раб з Пайлі країни] почався. Хочете перейти на ринок рабів?
[ Так.\ Ні.)
Моя щелепа впала.
- Так раптово...?
Завдяки цьому, я змогла почати рут Екліпса, який, на мою думку, був закритий для мене через ту паручку, що зв'язалася зі мною.
***
Я перенеслася до входу на невільничий ринок відразу після того, як натиснула [Да].
Це було серйозно пошарпаний будинок, і ви б не здогадалися, що прийшли в потрібне місце.
Я помітила кількох чоловіків, які стояли біля входу. У всіх були маски.
"Так і знала. Я була досить мудра, щоб купити її.'
Вона зовсім не була такою ж казковою, як у інших двірян, але це не має значення, поки вона закриває моє обличчя.
Я одягла маску і стала позаду цих людей.
Не забувши поправити одяг, щоб моє волосся не було видно.
Довго чекати своєї черги не довелося.
- Ваше запрошення, будь ласка.
До мене простягнув руку величезний чоловік.
'Для цього потрібно запрошення?'
Я занепокоїлась. Не сподівалась, що для входу може знадобитися запрошений квиток.
'Мене про це не попереджали, що поїлась ти гра!'
Коли я не відповіла на це запитання, чоловік був дуже пригнічений.
- У вас немає запрошення? У цьому місці можна користуватися лише персонами, які мають членство. Тому ви не можете увійти без запрошення. Зараз же...
- П-постойте!
Варто було йому сказати про членство, як у мене з'явилася ідея. Я поспішно засунула руку в кишеню.
- Вот.
Предметом, що я простягнула великому хлопцю, була гудзика від рукава Деріка.
На ній чітко вирізали символ сім’ї Еккарт.
Коли чоловік побачив гудзику в моїй руці, його очі розширилися.
- Що про запрошення, так я забула його вдома. Це не підійде?
- Я-я не визнав такої високоморальної людини. Ласкаво просимо!
Він кинувся в сторону, звільняючи мені шлях. Мені вдалося прослизнути, але в душі я була дуже здивована.
'Сім'я герцогів настільки потужне, хоча, може бути, навіть більше."
Звичайно, ніколи не можна передбачити, чи спрацює це, адже герцог є VIP-гостем і іноді приходить за корисними йому рабами.
Мені прикро думати про всі ці речі, пов'язані з рабством.
- Я проведу вас на аукціон.
Слуга, який відповідав за провід гостей, підійшов до мене біля входу і привітався зі мною. Я пішла за ним вниз, спускаючись по невеликих сходах.
Скільки часу минуло з того часу?
Коли сходи підійшли до кінця, стало видно тьмяне світло вдалині.
Ніколи б не повірила, що в тому будинку, який я бачила раніше, ховається таке просторе і розкішне приміщення, до якого мене невдовзі привели.
'Всі цей час тут було заховано таке величезне простір?'
Величезний зал було розроблено як колізей, щоб з великих сидіннях можна було розглянути всю сцену.
- Присаживайтесь тут. І візьміть це.
Слуга проводив мене до передніми місць, де вистава була найкращої краси і потім пішов, вручивши мені пігулку. Табличку для аукціону.
Я сиділа на своєму місці, спостерігаючи за сценою.
- Леді та джентльмени! Нарешті довгоочікуваний аукціон починається!
Коротко пізніше, аукціон стартував.
Після гучного оголошення лідера, раби заковані в ланцюгу, піднялися на підмостки.
- Десять золотих! Десять золотих, більше речень немає? Продано за десять золотих!
Усі раби мали похмурі обличчя, оскільки тепер вони стали власністю палаців.
Ціна кожного наступного раба зростала, тому що деякі з них починали виконувати різні трюки, а хтось просто цікаво виглядав.
- Сотня золотих! 100 золотих, є ще бажаючих? Ах, 102 золоті!
Невдовзі аукціон перетворився на поле бою між людьми, які змагаються у своїх здібностях читати обличчя один одного.
І нарешті.
- Настав час, якого ви всі так чекали. Прямо зараз, на сцену виходить останній раб!
Я, до цього нудно дивлячись на виставу випросталася, коли показали фінального раба.
- Варвар з захопленої країни! Уявляю вам, як ви слухаєте раба Екліпса!
Cеро-каштанове волосся.
На ньому були кандали, рот теж закритий, але його очі холодно блимали, дивлячись на глядачів.
Це був Екліпс.
- Всі присутні, мабуть, чули про цього раба, вірно?
Посміхаючись сказав аукціоніст.
Особисто я нічого не чула про Екліпса.
Але всі інші, здається, були в курсі і закидали.
- Але чутки завжди дуже відрізняються від того, що ви можете побачити своїми очима! Ось чому ми проведемо спеціальну виставу для нашої аудиторії! Погляньте!
Послухавшись руху руки ведучого, якийсь слуга щось кинув в Екліпса.
Це був маленький дерев’яний меч, який використовують діти, які тільки починають навчатися володіння мечем.
'Що вони задумали?'
Я дуже зацікавилась, нахилила голову.
Мені це вдалося, як з одного кута пролунав звук клітини, що відкриваються.
Скрр-!
На сцену вскочили гієни.
І п'ятеро з них ...
✔
Перевод: Mirasa
Дякую за читання!
Увага! Можливо, цей переклад ще не готовий.
Стан перекладу: редагування
https://literna.net/uk/books/258-finalom-likhodii-ki-mozhe-buti-tilki-smert