Я пронеслася крізь лісницю, до своєї кімнати. Аж раптом двері зачинилися за собою, і вона зісковзнула на ліжко.
- Фух....
Моє напружене тіло розтікалося по ліжку, опинившись на м’якій мартінці.
Був тільки обід, але здавалося, що пройшов цілий день.
Після того як я піддихнулася, то повільно впокорилась і заспокоювала серце, яке швидко б’ється від нервовості, яка не покидала мене поки я була з Деріком.
Трохи пізніше роздався істеричний сміх.
- Ха, ви тільки гляньте, я досі жива.
Не варто було постійно перезавантажувати гру після наступної невдачі.
Я могла назвати Дерика першим молодим паном, навіть якщо всі вони панікували.
Через деякий час у голові з’явилися картинки гри.
Коли я вперше пробувала грати в складному режимі, рядок інтересу Деріка, на відміну від інших персонажів, була однією з головних проблем.
Невелике збільшення його інтересу до мене, отриманого шляхом ретельного обмірковування відповіді, зменшало прибавлення зацікавлення в наступному виборі.
Я дійсно не знала причини.
'Чому в грі його настрій змінюється так швидко?'
Відповідь на моє запитання була знайдена лише через незліченну кількість смертей.
Дерік так ненавидів Пенелопу, що слово "брат" з її уст викликало в нього справедливий жах.
Тому що кожного разу, як я вибирала варіант з злопорушним словачком, інтерес миттєво падав.
- Який привид. Він навіть гірше ніж наш найстарший ублюдок.
Пожалкувала я, насупившись.
У будь - якому разі, завдяки цьому я змогла зберегти себе в живому стані.
'Ніколи не буду називати його братом.'
Я кілька разів подумки повторила це.
Звичайно, я постараюся не перетинатися з ним, але мені слід пам'ятати про це на всяк випадок.
Роздумуючи над тим і про інших, я помітила, що мої думки туманні й невловимі.
'Нужно що-небудь з'їсти."
Їжа — це основне джерело енергії, необхідне для всього. А зараз час обіду.
Але через сьогоднішні жахи, моє відчуття голоду притупилося.
'А, плювати.'
Я завантажилась у своє лінивство і прикрила очі. Сон стояв на першому місці в моєму уявному списку справ.
Можливо, тому що я хотіла втекти від реальності.
Невдовзі після того, як закрила очі, я заснула.
***
- Чому це у твоїй кімнаті?
Над головою почувся голос, холодніше ссулек посеред зими. Потім, з іншого боку пролунав гучний крик.
- Відповідай, підлий сучко! Ти це украла!
- Рейнольд.
Герцог попередив Рейнольда, який виснував нецензурні слова.
Рейнольд не міг показати, наскільки він злий мовчки, тому почав пританцьовувати.
« Що це? »
Нехотячи оглянутись, я опустила голову.
Дві маленькі ручки.
Я відразу могла сказати, що це сон Пенелопи.
- Кажи, Пенелопа. Звідки у тебе колє гонг-ню*? Я думав, що заборонив тобі ходити в ту кімнату.
(Прим. А.: Гонг-ню - це кор. слово, яке означає герцогську дворику\дівцю. Воно означає теж, що і "леді", але "гонг-ню" неформально та стосується тільки для дочки герцога, в той час як "лід" формально і практично стосується всіх благородних дам.
- Отец. Кажу ж, ця сучка його точно вкрала!
Навіть після попередження Герцога Рейнольд не стримував свого гніву.
Пенелопа подарувала йому заволодівним поглядом.
- Я не краду! Я нічого не робила!
- Заткнись! Досить брехати! Чому ж намисто, яке батько подарував Івоні, було в шухляді твого столу?
Рейнольд кричав з кіле в руках.
Вона вперше бачила цю прикрасу. Не вагаючись, Пенелопа закричала і відмовилася визнати свою вину.
- Не знаю! Я ніколи не заходила в цю кімнату!
- Я все бачив.
Тоді з натовпу вийшов чоловік.
Герцог і Рейнольд повернулися до нього.
- Дворецький.
- Я бачив, леді Пенелопа часто піднімалася і спускалась на 3-й поверх в останні тижні. Про всяк випадок, я перевірив двері кімнати леді Івонні, але вона не була замкнена.
Всі, в тому числі Герцог, подивилися на маленьку дівчинку.
Навіть Пенелопа не могла зрахувати цих поглядів і проігнорувати їх.
Це не я.
Вона відступила назад.
Це правда, що вона часто піднімалася на 3-й поверх.
На цьому поверсі було менше людей, до того ж він з'єднався з дорожчими на горищі.
Вона пішла туди тільки тому, що не хотіла бути поряд з мучицькою, і не збиралася нічого красти.
Тим більше щось, що належить справжній леді герцогської родини.
- Це дійсно не я, Отче! Я ніколи не заходила в цю кімнату!
Надокучилась Пенелопа, дивлячись на Герцога.
Її погляд на Герцога був повний обожнення і віри. Зрештою, саме він привів її сюди.
Але Герцог тільки ігнорував її, з холодними як лід очима.
- Ти, дворецький. Надійно запри всі кімнати на третьому поверсі. Особливо кімната Івонн.
- Звичайно, ваша світлість.
- Крім того, приведи завтра ювеліра в особняок.
- О-отец...
Пенелопа застигла, її обличчя стало білим як лист паперу.
Герцог ні словом з нею не перекинувся, покидаючи кімнату.
- Тобі варто було покинути маєток, коли ми тобі говорили, тупа ідіотка.
Прошепотів Рейнольд, переконавшись, що Герцог пішов.
Потім він грубо штовхнув Пенелопу і пішов за Герцогом.
- Сміття.
Дерік спокійно пробурмотів, спостерігаючи за Пенелотою, яка впала на підлогу як мішок сміття.
Сцена змінилася.
Пізніше Пенелопа відвідала багато магазинів і купила велику кількість ювелірних прикрас та аксесуарів.
Вона витратила стільки грошей, що Дерік і Рейнольд б зуміли від люті й сказали: "Сучка, яка не знає свого місця."
Після цього випадку вона ніколи більше не називала Герцога батьком.
....Тук-чук.
Тихого стуку було достатньо, щоб розбудити мене. Я сонно розплющила очі.
Стук-Тук-тук.
Коли відповіді від мене не пішли, роздалися нові серії стуків.
Стук здавався занадто швидким, що зробило для мене явним злості і нетерпіння стогінця людини.
Я повільно сіла і відкрила рот.
- Кто....
Клац-. Не встигла закінчити пропозицію, як двері відчинилися.
- Леді. Це я.
Яскраве світло з відкритих дверей проникло в кімнату.
У кімнаті було темно, так що здається, сонце вже зайшло.
Придивившись до людей, які захворіли через різке світло, я змінила погляд на чоловіка, який відчинив двері.
- Дворецький....?
- Я тут, тому що мені терміново потрібно було дещо зробити.
Дворець рідко шукав мене в такому поспіху.
Моє серце пропустило удар. Також і через сон, який у мене щойно був.
- Що так терміново?
Ці два відродки знову звинувачують мене? У чому я винна зараз?
Мій голос тремтів, коли я поставила запитання. І палацовий пояснив, навіщо увірвався в мою кімнату:
- Я думав, що краще буде вибрати нову покоївку перед вечерею, так що ..
Моя голова опустіла від слів, які цей чоловік так недбало вимовив.
- Зачекайте.
Я підняла руку і зупинила його.
Палац зробив паузу. Але він, здається, був незадоволений, що я зупинила його, так як злегка нахмуріл брови.
'Всего-то?'
Коли почула, що́ спонукало мене прийти до палацу, то спочатку відчула безглузде полегшення.
Але невдовзі полегшення змінилося.
'Перекладом, через якого він без дозволу відкрив двері і увійшов до моєї кімнати, був просто вибір нової покоївки....?'
Мене вразила причина, яку я назвав палацом.
- ....Дворецька.
Я покликала його пронизливим низьким голосом.
- Так, леді.
- Як вас звати?
- ....Пардон?
Він запитав так, ніби не очікував такого запитання. Я щиро повторила для нього.
- Як вас звати.
- ...Пеннел, леді.
- Тоді як звати мене?
- Леді. До чого ці раптові питання...
Йому, здається, не подобалося відповідати на запитання зовсім по - іншому. Складка між його бровами стала глибше.
- Відповідай коли тебе питають. Як мене звати?
- Ви Пенелопа Еккарт.
Не маючи іншого вибору, він відповів.
- Так. Пенелопа Еккарт, дворянка.
Я кивнула, багатозначно вимовивши своє ім'я. Потім я продовжила промову.
- Я ніколи не чула ні про які правила, що дозволяють людині без прізвища вриватися до кімнати дворянина без дозволу. А ты?
(Прим. А.: Ті хто не має прізвища - зазвичай простолюдини, але якщо прізвище є, то це швидше за все палац.)
Дурна Пенелопа.
Якщо її злило це байдужість і ненависть, їй слід було не кричати та влаштовувати скандали, а використовувати свій титул і статус дворику, щоб вказати низькорідне їхнє місце.
Тому вони не думатимуть, що з тобою можна знову погано поводитися.
"Дворянка, офіційно удочерена герцогської сім'ї." І місцева "гонг-ню".
Яке ж чудове звання для таких оказій.
Це було краще ніж "невідома донька повії з однієї заможної сім'ї".
- До того ж, інцидент з чоловіком, що врвався до кімнати молода аристократна дівчина, здається одним із випадків, про які так мріють простолюдини.
- .......
- Хіба я не права?
Закінчивши говорити, я усміхнулася невинно.
Як я й очікувала, ефект був чудовий.
- Л-леді!
Дворецький у паніці закричав, слухаючи мої слова, які ніхто інший не повинен був почути.
✔
Перевод: Mirasa
Дякую за читання!
Увага! Можливо, цей переклад ще не готовий.
Стан перекладу: редагування
https://literna.net/uk/books/258-finalom-likhodii-ki-mozhe-buti-tilki-smert