Скриип--.
З того моменту, як повернула ручку дверей, я затилком відчувала на собі хиткі погляди до тих пір, поки не вийшла в коридор.
На душі було легко від того, що його реакція була не такою як та, яку я спостерігала, коли заходила в його кабінет раніше.
Хоча, я вирішила не заперечувати, що б не відбувалося.
Герцог був не з тих персонажів, яким потрібно підвищувати [Інтерес], і мені не доведеться мати з ним справу до закінчення церемонії повноліття.
Щелк~. Я обережно закрила двері і обернулась.
І в цей момент.
- Я більш ніж впевнений, що наказав тобі жити тихіше води, нижче трави, не визиваючи ніякого шуму.
- Кья!
Морозний голос задзвонив у моїх вухах.
Як грім уражена, я повернулася.
Там, у тіні коридору, виднівся силует, що стояв в незручному положенні.
У темряві я могла розглянути світлячі літери, які голосували: [Интерас 0%]
Черево і блакитні очі мають явне чорне волосся.
Це був старший син герцога, Дерік.
- Емілі.
- ...
- Віддана служниця, яка працює на нашій сім'ї ось уже майже 10 років.
Крок, ще один. Дерік вийшов з тіні.
Людина, що стояла до стіни коридору секунду тому, незабаром опинився навпроти мене.
Він презирливо дивився на мене колючими очима. Ніби перед ним було сміття.
- Ніхто не хотів бути твоєю особистою покоївкою, незважаючи на те, що ми обіцяли збільшену зарплатню. З усіх покоїв лише одна погодилася служити тобі.
- ...
- І я вважаю, сьогодні останній день, коли у тебе буде покоївка. Ти ж зуміла і, зарившись, вигнала свою єдину служницю.
Слова Деніка викликали в мене несправедливу образу.
Коли це я з'їхала з глузду і виганяла її? Розоволосий був набагато божевільнішим за мене.
''І це я майже покинула своє життя, з'ївши цю їжу із гнилою!'
Від обурення хотілося кричати.
Але мене зупиняла напис [Интерас 0%] Над головою Дерика.
"Соберись. Якщо він опуститься ще сильніше, я помру."
Я зробила кілька глибоких вдихів і видихів, щоб заспокоїтись.
"Інтерес 0%. 0%......"
Я вже була вимотована розмовою з герцогом.
Крім того, я мало що пам'ятаю з цієї сцени, оскільки тоді зосередилась тільки на спробах вимкнути "Окно Вибір".
Ось чому я вирішила скористатися системою.
"Включити вибір."
1. Ха! Невже вона обслуговує тебе і в ліжку?
2. Можливо її вигнали, тому що вона заслужила це.
3. (Молча втупитися.)
Проаналізувавши варіанти, я поспішила подумки закричати.
"Олікувати вибір! Вимкнути!"
<СИСТЕМА> Ви хочете вимкнути Вікно Вибір?
[Так / Ні]
Я поспішно натиснула [Так].
Якби я вибрала одну з цих відповідей, то пішла б у рай.
Здається, що за деякий час я витратила на все це, погляд Деніка став ще холоднішим.
- Ха. Схоже, мої слова більше не впливають на тебе.
Його погляд був настільки гострим, що він ніби збирався вбити мене їм.
Я відкрила рота, відмовляюся від вибору.
- Прошу вибачення за заподіяні незручності.
Як часто мені доведеться вибачатися навіть за свої помилки?
Між іншим, у мене є те, що називають гордістю, тому я почуваю себе приниженою і схиляю голову наче раба.
Але все це не має значення, якщо моя мета - вижити.
Крім того, ці люди - несправжні, просто вигадані персонажі з гри.
Але ця тварюка подряпала мене і залишила шрам, Отче! Брат!
І звичайно, схожа на миша сучка будує з себе жертву.
Багато разів я просила вибачення в попередньому житті, перш ніж почала жити самостійно.
Зараз така ж ситуація.
У попередньому житті, як і в цій грі, було небезпечно не вибачатися.
Хоча я була досить маленькою і все здавалося мені більш страшним, ніж воно є насправді.
Ось чому я жила, кожного разу вимовляючи прощення до тих пір, поки здавалося, не втрачала здатність до прямого водіння.
Порівнюючи це, я не помітила несправедливості. Пенілопа створювала більше клопоту.
Не знаю, через постійні вибачення в попередньому житті або як, але мені дійсно було легко видати з себе ці слова.
"Це схожість дратує."
Я відкрила рота, думаючи про своє минуле життя.
- Як ти щойно сказав, я не знала свого місця до цих пір.
- .... Що?
- Я сама винна, що не змогла впоратися з ситуацією, тому тобі не потрібно її звільнити. Щойно я вибачилася перед батьком і вже поверталася в кімнату.
Дерік слухав мої слова з дивним виразом обличчя.
Його блакитні очі трохи розширилися, дивлячись на світ по-новому. У герцога була подібна реакція.
Я розкрила рота. Повторювати ці слова нелегко, адже я багато разів промовляла їх.
- Я буду жити так тихо, що ти навіть не будеш помічати моєї присутності. Тому, будь ласка, пробач мене цього разу.
Я схилила голову.
"Невже я була занадто байдужа під час розмови?"
Я почала розуміти, наскільки нещирим був мій тон і що мене дуже турбує.
Але він би не став перерізати горло своїй сестрі просто так, навіть якщо це така моторошна гра.
Я чекала відповіді з легким серцем, вірячи що ситуація зовсім не така як із жорстоким психопатом-кронприном.
Я хотіла, щоб це закінчилось і я могла повернутися до своєї кімнати.
Зараз навіть прямувати в вертикальному положенні було схоже на катування.
Якщо подумати, моє тіло не в кращому стані через ранковий інцидент з покоївкою, після якого я більше нічого не їла.
Дерік довго мовчав, незважаючи на моє бажання закінчити все це якомога швидше.
- ... Один раз.
- ...
- Я прощу тебе тільки один раз.
Не давши мені можливості подякувати себе, він додав:
- Але маєш на увазі, другого шансу не буде.
Це менш приємна відповідь, ніж герцог.
Я відчула полегшення, коли побачила, що смерть не загрожує мені.
Але слова вдячності не хотіли виходити з мого рота, хоч би як сильно я старалася.
"Так, так. Це лише заради моєї безпеки."
Я зігнулась у спині і вклонилася з мерзенним почуттям, ніби поклоняюся найстаршому зведеному братові з мого колишнього життя.
Потім, не гаючи часу, повернулася до своєї кімнати.
Тоді сталося це.
- Ах....
Голова сильно захворіла і закрутилася, нудота підходила до горла. У очах все розпалось.
Я не знаю, чи раптово я відчула полегшення, що не померла, але мої ноги повністю розгубилися.
Я швидко почала втрачати рівновагу і спіткнулася.
"Я падаю....!"
Пол наближався.
Хвати~. Мене грубо схопили за плече.
- Эй.
Я відчула, що мене тягне назад.
Погорнувши голову, я наткнулась на блискучі блакитні очі прямо перед собою. Дерік врятував мене від падіння.
- До мене дійшло чутки, що ти їла зіпсовані продукти.
Почувши його безсердечний голос, я повернула своє самовладання.
Він запитав мене, поки я тільки і робила, що здивовано дивилася на нього.
- Тобі не потрібен лікар?
У моєму заплутаному розумі все встало на свої місця.
"Він знав."
Він знав, що Пенелопа не винна.
Я знав, що все одно намагався перекласти на мене всю відповідальність, у тому числі за провину покоївки.
"Не попроси я вибачення, він, напевно, не кліпнувши і оком накинувся б на мене, щоб убити."
Мене наче крижаної води окали.
- Ні, юний пане.
Фьють~ Я витримала свою руку з його. Це було інстинктивно.
Але вже через мить пожалкувала про це. Йому, ймовірно, це було б неприємно, тому я натягнула на обличчя посмішку.
- Раніше я вже пообіцяла, що зроблю все можливе, щоб не доставляти тобі незручностей.
Так що займайся своїми справами.
- Я піду.
Коли я знову вклонилася, то швидко пішла.
Я, мабуть, виглядала безглуздо, коли рись йшла по коридору, ніби тікаючи від чогось.
Але все так і було. Мені було страшно, що він поправить на мене свій меч.
Торопліво проходячи коридор і лісницю, я не могла помітити це.
Вираз обличчя чоловіка, який залишився за моєю спиною.
***
- ....Старший юний пан, хах.
Дерік раптом повторив те, що сказала Пенелопа перед тим як піти.
Сучка не могла навіть назвати герцога "батьком", але їх з Рейнольдом завжди називала "братими".
Коли вона впала, обличчя не виходило з його голови.
Голубі очі виблискували, спостерігаючи за входом, ніби тікаючий Пенелополь.
Але невдовзі він байдуже відвернувся.
[Интерес 5%]
Над його головою сяяли білі букви, які Пенелопа не помітила.
✔
Зандере
Цундерик
Дякую за прочитання.
З Новим роком!
Mirasa.
Увага! Можливо, цей переклад ще не готовий.
Стан перекладу: редагування
https://literna.net/uk/books/258-finalom-likhodii-ki-mozhe-buti-tilki-smert