Яскравість Темного лорда, незважаючи на мої очікування, виявилася не занадто то й пафосним. Навіть якщо Том любив малюватися на публіку, він був навіть занадто злий у даний момент... Це відчувається навіть у магічному фоні, оскільки сила потужної преси видала на всіх інших людей дуже виразну лють свого власника. А для тих, хто все ж не зміг розшифрувати все його обурення через магічну чутливість Том ще вдарив по площі пекельним полум'ям...
Особисто я оцінив масштабність і силу заклинання, за інших не ручаюсь - по-моєму мертвим важко якось оцінювати те що відбувається. Хоча серед тих, хто виживав у цій аварії, також не було особливої радості, оскільки навіть найменший контакт з пеклом викликав сильні опіки... Це було не лише для власників фізичних тіл. Також видобуто багато енергії, через що поранені чарівники часто втрачали свідомість від болю.
У боротьбі з атаками цілі справилися лише у пари чоловік, серед яких довелося опинитися і мені з Німфадорою і вже готові до бою охоронники. Власне, пара з перевертня-вбивця і охоронника-боївого мага відмінно себе показала з перших секунд бою, змістившись подалі від нас із кузиною та почав відволікати увагу Тома на себе. Все суворо в рамках контракту віддалятися від яких ті, як видно, не збиралися, чого я і радий ...
Все ж, якщо ви не можете втекти від Воландеморта - це дорого коштує. Тим більше, що той, як мені здалося, відреагував умертвити взагалі всіх членів ордену, через що ті невдахи, які ж вижили після його першої атаки, вже в наступну мить отримали по домагаючих заклинання, якого ми з Німфадорою таки змогли відбитися, нехай мені і довелося захищати шоковані та налякані дівчину... А спочатку я думав, що саме вона захищатиме мене.
Але не суть, головне, що ми вижили, а охоронці не ризикнули отримати відкат від магічного контракту, чесно кинувши на захист моєї тушки. За що тим відмінним спасибі, якщо ви виживуть, подарую їм за магічний артефакт вищого класу. І моє власне життя все одно дорожче, та й деяка вірність таких особистостей мені не завадить. Хоча, всі гроші за свій найм, ті в будь-якому випадку тільки що відбили, дозволивши мені рвати в сторону Дамбльдора до того, як Том знову зверне на мене свою увагу...
Добре, директор і сам відчув появу свого колишнього учня, висунувшись у наш бік... Шкода, що фенікс директора вже залишив поле бою, статут після знищення захисних систем менора Ноттів. Ну а без нього, Дамбльдор не зможе трансгресувати безпосередньо до Того. Антиапаційний бар'єр поставив просто відмінний, накріпко затягнувши всіх в районі Ноттів. Неприємний розклад, тим більше що мене з директором розділяє майже два кілометри, а Том ось він, буквально за моєю спиною ...
Хоч би як там було, фізичний стан дозволяє мені швидко розвивати цю відстань попри дезорієнтовану Німфадору. Звичайно, дівчина вже усвідомила ситуацію, ось тільки що в цій ситуації робити, та ще не вирішила. І в деякому сенсі це навіть добре, а то з її захопленим почуттям справедливості та цілком собі могла спробувати допомогти моїй охороні ... Чого особисто мені не хотілося б.
Краще я буквально на собі занесу дівчину подалі від місця битви, нехай через неї мені і доводиться витрачати більше сил не рухаючись по маленькому лісі поблизу маєток Ноттів. Якби не Німфадора я рухався щонайменше півтора рази швидше, без страху зашкодити свою ношу і без додаткової ваги біжучи все легше. А то я нехай і використовую в всю метаморфізм та магію крові для свого фізичного посилення, але іноді навіть цього мені не вистачало, щоб рухатися максимально швидко й ефективно... Іноді мене навіть відверто перевішували, коли треба було оббігти інше дерево або пробити через інший кущ...
Хоча я все одно непогано так розігнався, разом перевершивши в цьому будь-якого іншого чарівника. Так що ще і, викарбоване прямо на ходу, зілля прискорення реакції давало про себе знати, дозволяючи мені майже чи не в відрахованих міліметрах розходитися з перешкодами на моєму шляху ... Що, до речі, теж мало вплинути на стан Німфадори. Навряд чи та могла очікувати в якийсь момент опинитися у мене на плечі. Та й тряска у неї відбувалося там неслабая, все ж рухався я різкими і крайніми рухами, обходячи перешкоди і буквально перелітаючи невеликі нерівності в рельєфі.
Чесно кажучи, мене і ще кілька років тому втрутило б від такого руху, але зараз - це найкращий спосіб змотатися подалі від Темного лорда. Правда, так вже виходить, що рухаюсь я прямо вглиб антипаративного бар'єра, але з цим я вже як-небудь розберуся. У крайньому разі люди, які пожирають смерть, не такі ж небезпечні, як їхні господарі. Так і Дамбльдор, до якого я власне й рухався, вже вирахуй, що розібрався з великою частиною пожирачів, які зібралися з його боку маєток, та й взагалі той уже рухається мені на зустріч ...
Правда, радіти даному факту у мене не дуже то і вийшло, тому що моя охорона кілька не виправдала очікувань, переставши тримати Тома на одному місці ... І нехай той рухався вже не зовсім в моєму напрямку, але це тимчасово. Я впевнений, що в кінцевому підсумку той все одно рушив убік свого головного противника на цьому полі бою. Через що у мене і виникла невелика дилема - продовжувати рухатися в бік Дамбльдора, або ризикнути, тягнувшись в сторону карая антиаппараційного бар'єра.
- Драко! - Раптом крикнула Німфадора, б'ючи мене за волосся... Мабуть я досить довго ту ігнорував, тому що вітер та власний куль вже давно заглушили для мене всі інші звуки. - Якого хріна тільки що сталося? І куди ти, чорт візьми мене несеш? - Зрозумівши, що я таки звернув на неї увагу, паралельно з цим чутлива сповільнивши темп бігу, крикнула Німфадору.
- Темний лорд дав про себе знати в найсприятливіший момент! - Трохи зло крикнув я дівчині, боячись при цьому збити собі дихання. - А тебе я несу подалі від цього самого лорда... Чи ти хочеш поговорити з ним наодинці? - Пересуваючись на те, щоб зробити зайвий ковток повітря все ще люто уточнив я ... При цьому на саму дівчину я навіть не думав злитися, просто вся ця ситуація розлютила мене приголомшливо. І біль, який я відчувала через те, що мене тягли за волосся, був для неї справжнім ударом.
- ... Скинь мене, я можу і сама бігти! - Після секундної заминки, крикнула мені дівчина, відразу ж домагаючись звільнитися від мого хапання. Але я тут так і не відпустив з силою стиснути у себе на плечі... Звичайно, я розумів, що ця ситуація не є приємною, але в цій ситуації так було швидше. Сама Німфадора ні за що такої швидкості не розірве.
- Не рипайся! - Рябнув я. - Краще займися контролем території, Темний лорд у нас на хвості, а до Дамбльдора нам ще бігти щось близько кілометра. - На видохі сказав я, після чого замовк з кінцями... Через обраний темп і цю дебільну розмову у мене таки почало збиватися дихання. І якщо я не хотів стати перед директором у стані кошари, краще б мені заткнутися ... А то навіть моє тіло не дуже те і хоче працювати, без стабільної підживки кисню.
Добре, Німфадора правильно розшифрувала ситуацію, дійсно перестав ридати у мене в руках... Правда, я думаю, що трохи пізніше мені ще дістанеться за такі розмови, але це вже проблеми майбутнього мене. Зараз же мені потрібно якомога швидше дістатися до директора... Так, після секундного роздумів я вирішив не ризикувати за допомогою Дамбльдора як щитом. А то існує не нульовий ризик, що в своїх спробах переграти Тома, я сам і потраплю тому на шляху.
Ну, я вже через кілька хвилин буду під захистом директора ...Головне не забути собі нормальний вигляд перед появою директора. А то той і атакувати мене може почати, не визнаючи в новому амплуа. І пофіг, що в такому випадку Том мене теж дізнається. На фоні Дамбльдора, я все одно буду занадто малою рибою, щоб той серйозно звертав на мене увагу...
https://literna.net/uk/books/256-drako-malfoi-i-spadok-temnoho-lorda