Всього за кілька днів до першого збору Ордена Фенікса, коли пропонована нашими з Дельфіною будівлею підійшла до кінця, а у нас відбулася наступна зустріч з Дамбльдорам, де той і представив нашу парочку основному складу Ордента Фанікса, сталося... Досить кумедні, як на мене, подія. А саме, на Поттера, що з якихось незнайомих мені причин, пішов від магічних ран до будинку своїх магловських родичів, атакували дементори.
Ор піднявся страшний. І навіть незадоволення нашими персами в рядах Ордена Фенікса раптово відійшло на другий план. Тож найцікавіше, що питання про те, звідки в магловському містечку могли взятися дементори, задавалося з лічені одиниці помічників директора. До того ж, Грум і Кінгслі Бруствер були досить відомою особою у рядах Мустоборців та аврорів.
Проте інші чарівники під керівництвом нашого директора, здавалося, навіть не думали про те, як магічні створіння найвищого класу могли опинитися поряд з Поттером. Тим більше, що дементори як би знаходяться під міністерством. Ну, або якщо бути точнішими, то під контролем ручних некромантів з Відділу Тайн, що переплутані клятвами і обітницями так, щоб своєї волі в них вважали за ніщо. Правда, це не скасовує факту, що такі небезпечні „поводири" підкоряються дуже обмеженому колові осіб у міністерстві...
Ну не будемо про це. Мене справи Поттера в будь-якому випадку турбували мало. Умри він при цій своїй зустрічі з дементорами, так я б був тільки радий. Менше мороки з знищенням того хрестража, що даний пацан носить у власній голові. Все ж я сумніваюся, що хрестраж зможе закріпитися в мерстві чарівника, який весь цей час підживлював того магію. А Поттер підживляв, в цьому я не сумніваюся, нехай і не мав нормальної можливості дослідити знаменитий шрам не менш відомого хлопчика.
До слова, напад на Поттера ніяк не перешкодив членам Ордену Фенікса зібратися в запланованому місці...То біш як слід відзначити «новоселье» у заміських віллах, що була побудована на наші з Дельфіною грошима. Так, неприємно вийшло. Особливо через те, що плоди наших праць в основному будуть використовуватися нахабні без всякого міри зрадники крові. І так, я це про Уїзлі кажу, чия матриарха вже прив'язував за собою обов'язок по догляду за новим притулком ордену.
Але нічого, така дрібниця ніяк не могла вплинути на мій душевний спокій, тим більше що наша з Дельфіною присутність на даному святі була все одно що кістка в горлі цих самої Візлі. Решта ордену куди спокійніше поставилися до таких несподіваних союзників в нашому обличчі. З Грюмом і деякими Мракоборцями так і взагалі вдалося досить спокійно поспілкуватися. Нехай я і знав, що все це спілкування швидше зводилося до перевірки наших персон « на вшивість», але навіть так, подібні знайомства мені не сподобалося.
Все ж, як би я не ставився до самого директора, а також деяких особистостей, що складаються в його ордені, але не визнавати того, хто вміє перетягувати на свою сторону досить корисних людей, я заперечувати не міг. Навіть сім’я Уїзлі була досить цінним союзником, особливо тому що старші сини родини не є найслабшими чарівниками незважаючи на племінний клеймо зрадників крові.
Так що так, першим збором Ордена Фенікса, в якому я тепер вже офіційно зібраний, пройшло більш-менш нормально. Хоча інформація про те, що Снейп теж належить до ордену, нехай на першому змістовному зборі не був присутній, мене трохи напружувала. Особливо через те, що інформація з рядів Темного лорда, яка оселився в родовому пометі Ноттів, до мене таки дійшла. І в тому, що Снейп все ще залишається у ближньому колі Темного лорда, я був впевнений.
Знаєте, мені б ось не дуже хотілося, щоб той дізнався про мою зв'язок з Дамбльдером. Це означає, що ліпше не підкидати зайвих інформації про власні справи. Я знав, як цей маг вміє з таких ось дрібних вигризати для себе перевагу. І в даному випадку ця перевага буде спрямована проти мене. Нехай навіть у нашій угоді з директором і не було чогось зовсім вже секретного. Все ж таки, угода була в основному обміном інформації та « товаришуванням проти спільного ворога».
Навіть наше спонування Ордена Феніксу можна було вважати лише одноразовою акцією, бо в майбутньому я навряд чи згоджуся ділитися своїми грошима на благо не зовсім вірних мені орденів. Хоча, тут, знову ж таки, все може бути. Раптом Орден Фенікса в якийсь момент почне приносити мені реальну користь, щоб я був готовий виливати у нього гроші та інші особисті ресурси. Все може бути...
Правда, до цього часу не спостерігається особливих заходів. Все, що я можу зробити в теорії про зіткнення з орденом - це деякі зв'язки у міністерстві, а також "обілення" власного імені в рядах « обборців за справедливість». У моїх планах ці борці все одно повинні бути переможцями, оскільки їх поразка автоматично буде означати перемогу Тома, чого я вже точно не допустить. Бо, коли Том отримає владу в країні і мені буде дуже важко жити у ньому. У цьому я впевнений.
До слова, я кілька збрехав, адже крім зв'язків і « об"єднання свого імені було ще декілька незначних переваг з Орденом Фенікса. І якщо про перший з них я вже згадував, все ж виводити членів одного рудоволосого сім'ї до ручки було досить весело, то ось другий... Наприклад так, присутність Герміони, яка до цього вже встигла відправити своїх батьків подалі за кордон і тепер ошивалася в Англії сама по собі, було важко назвати неприємним.
Крім того, повний будинок народу не дуже заважав мені затискати таку людину в укрих місцях нововідтвореного місива. Джуніор Візі, звичайно, дуже бісував від нашої близькості, кидаючи на дівчинку вельми ревниві і збезчещені погляди, але право слово, якого той взагалі хвилював. Мене - точно ні, та й сама Герміоне, ось сюрприз, було плювати на цього заморошка. Вона намагалась витиснути з наших зібрань максимум, чітко показавши мені, що майже місяць без « насолод » тієї дався нелегко...
Хоча я і так це знав, все ж мій давній подарунок дівчинка не думала знімати, дозволяючи мені спокійно сканувати розум дівчинки. Це заняття вже давно зникло для мене чимось складним, або принаймні запарним. Все ж я занадто звик до роботи з чужим розумом, та й сам Герміону за цей час я зрозумів навіть краще, ніж вона сама себе розуміє. Так, досвід Герміони не був для мене секретом, дозволивши повністю використовувати « приручену » дівчину.
Звичайно, все ще був ризик, що дівчинка спробує отримати так необхідні її ласку від іншого чоловіка, але цей риск був мінімалізований. І тут справа навіть не в моїй "шантажі", яка, як вважають, і зникла, коштувала тільки батькам дівчинки покинути країну. Ні, такі дрібниці навряд чи стримали б дівчинку... Просто та сама виявилася достатньо розумною, щоб зрозуміти, що для неї добре, а що вже не дуже. І я в її свідомості, ось вже сюрприз, більш ніж гідний варіант, незважаючи на деякі зальоти з мого боку ... І легкий страх самої дівчинки перед моєю персоною.
Але ми не будемо наголошувати, що наші стосунки з Герміоною були за рамки пристойності для всього « пристойного» суспільства в сільському межах. Лише Рон, одного разу « випадковий » закладений нами в порядок після невеликої « розминки », точив на мене зуб, проклинаючи на чому світло стоїть... Ну і Джіні, що не менше « випадково» ось уже раз ловить нас на гарячому, вшиючись у те, щоб використовувати марки в присутності багатьох Мракоборців, я вважаю дурістю...
Ага, відвідувати секретний штаб ордену без будь-якої причини я все ж таки не дуже то і прагну. А коли якась причина все ж з'являється, благо приходить вона мало чи через день, в будинку всього повно не самого простого народу, що чари приховування за верттучу чує. Хоча Снейп на подібних зборах з'являється дуже рідко, лише в компанії директора, якого особисто я не бачив майже два тижні. Той весь час зайнятий якимось своїми справами, дозволяючи мені з Дельфій розважати себе самостійно ...
А розваги у нас дійсно багато, але політична ситуація в країні змінюється більш ніж швидко. Не так швидко, як могла б, якби у Темного лорда гроші, але все одно швидко. Того і дивишся, через пару років Том без єдиного заклинання візьме владу в міністерстві ... Якщо це кінець, терпіння вистачить.
https://literna.net/uk/books/256-drako-malfoi-i-spadok-temnoho-lorda