Квідич, як багато в цьому слові значень для сучасних чарівників. Єдиний національний вид спорту, який за останні 100 років привертає до себе увагу. У даний момент було досить складно знайти мага, що не знав би про цю гру на літаючих мэтлах. І фанатів у цій грі було просто море, майже кожен другий чарівник хворів за ту чи іншу команду. Решта - жінки і маглокровки... Ну майже.
Том у свій час теж не дуже любив Квідич. Мало того, що у нього ніколи не було серйозного таланту в керуванні мітлою, так само як і гравці на квідич використовувалися певною популярністю. Їм навіть прощали багато байок, що для смертних вважалися непростимими. Загалом так, причини для нелюбіння квідичу у Тома було достатньо.
Інша справа Драко. О, цей хлопчисько до мого народження любив квідич лише трохи менше ніж свого батька. Але якщо любов до батька так і зворушила напохвату, яку сам Драко не помічав, то цей чоловік любив щиро й всім серцем. Можна було сказати, що минула Драко був справжнім фанатом цієї гри.
На противагу двом моїм донорам, я був більш нейтральним. Грати в нього я не дуже те і хотів, але й проти перегляду одного матчу нічого проти не мав. Тим більше що грав Слізерін проти Гріфендора. Побалакати за рідною школою я був тільки за, та і погода була дуже непоганою. Було б прикро втратити такий прекрасний осінній день у замку.
Так само й атмосфера загального свята була дуже веселою. Я навіть на секунду пошкодував, що не намагався стати ловцем у нашій команді. Але лише на секунду. Нехай я і люблю купатися в чужій увазі, особливо коли це так позитивно, але й губити свій розклад дня заради всього декількох хвилин слави за рік я не збирався. Занадто багато часу займають тренування з квідичу. Іноді наші спортсмени по вісім годин на день тренуються, відточовуючи свої навички.
А тут немає змісту. Окрім того, що в грі є вправність швидко маневрувати на мітлі й виконувати фігуру вищого пілотажу більше ніде і не знадобиться. Єдиний реальний плюс від таких тренувань - непогана фізична форма і розвиток магічних каналів у всьому тілі. Все ж мітла вимагає для польоту постійний, хай і не дуже активний, приплив магії.
Але навіть такі переваги не варті таких довгих і одноманітних тренувань. Я навчився самостійно займатися фізичною діяльністю, а також спеціальною вправою для розвитку маноконалів. До того ж, у гарну погоду я можу дозволити собі літати на своїй новинній мітлі Німбус 2001. Батько подарував мені, думаючи, що я хочу пробитися в збірну свого факультету.
До слова, зараз моя мітла була у Теренсі Хіггса, нашого ловля. Він сам попросив її « погнати», а не відмовляти. Подібну допомогу рідній команді мені ніхто не забуде, занадто вже квідич важливий для студентів. Звідси виходить і причина по якій я так легко віддав власну мітлу. Пожадлива я, і моя репутація могла піти на саме дно.
- Що не так з цим бовдуром? - Кілька здивовано запитала Дафна, виганяючи мене зі своїх думок. Останні десять хвилин я тільки те й робив, що спокійно спостерігав за розвитком гри та і копався у своїй пам'яті. Активно сходити з розуму через ігри, як багато і багато інших, я просто не міг. Занадто вже мені було все одно на результат даної гри. Я навіть не став ставати на свою команду ліниво. Мені було банально в рому йти до місцевих букмекерів заради дрібної ставки.
- Ти про те, що гониться за Поттером? - Одного разу відсторонено запитав я, згадуючи останні десять хвилин гри. Ментальна магія дійсно здатна дарувати абсолютну пам'ять, ось тільки запам"ятати щось, зовсім не означає це щось зрозуміти. І зараз був наочний приклад. Нехай я і запам'ятав всю гру в найменших деталях, та ось тільки аналізом цих деталей я не займався, через що у мене й виникла деяка замінка. Потрібно було "проглянути" власні спогади, щоб зрозуміти про що йде мова.
- Так. Той поводиться занадто дивно. Навіть близнюки Уїзлі не можуть надовго відігнати його. - З'ясувала дівчина і так побачену для мене річ. Але перебивати я не став. Спокійно вислуховуючи висновки з спостережень моєї нареченої. Ця дівчинка була для мене повною і не завершена. Занадто вже та була прихована і обережною особою, щоб я міг читати її так само легко, як ту ж саму Пені.
- Він, швидше за все, зачарований... - Я роблю це, бо відчуваю себе до шкідливого м'яча. - При тому зачарований добре. Глядачі майже не звертають на нього уваги, вважаючи чум-то невідповідним і блеклим. - Додам я, піднімаюся зі свого місця. Така фігня вже точно не вписується у рамки нормального. Масові ментальні чари, якщо вони більші за маглооштовних, вважаються незаконними і належать до частини магії.
- Це ж... - Я відразу зрозуміла Дафна, піднімаючись за мною. Навчання приносить багато радості, але не всі щирі чарівники відразу зрозуміли причину моєї тривоги. А ось Дафна, яка на зубках знає цілий збір законів магічної Британії, одразу ж почала співієнтуватися в ситуації. Молодець, що тут ще можна сказати.
- Ходімо до декани. - Сухо кинув я, починаючи вилізати з трибун. Ну і Дафну витягаючи за собою. Проте натовп бурхливих підлітків-магов - це досить небезпечно. І якщо я цілком справлявся з тиском, мої навички в магії було навіть занадто багато для такої ситуації, то ось дівчинка могли і затоптувати. Болителі, що тут скажеш...
- Професор Снейп. - Звертався я до крестного, що сидів на краю навчальної платформи. До слова, подібну позицію займають всі декани факультетів. У випадку форс-магорних обставин на трибунах ті повинні втрутитися у початок конфлікту. А те, знаєте, бували випадки, коли уболівальники однієї команди кидаються заклинаннями і прокляттями в болільника іншої команди. При тому звичайно три школи надзвичайно синхронно виступають проти Слізеріна.
- Драко? - Це питання збудило брову професора, опускаючи погляд на трохи розгубленого мене... Нам довелося пробиратися через бурхливі грифи, щоб дістатися до головної трибуни стадіону.
- Професор. - Кивнув я. - Зверніть увагу на бладджер, що переслідує Поттера. - На одному диханні видав я, впевнений, що далі професор впоратися і сам. Всі дружин моя чутливість до магії не повинна перевищувати такої у майстра-зееляра. Варити зілля — це справді тонка наука, яка вимагає надзвичайно особливої чутливості до магії.
- ... Професор? - Трохи здивовано прощала Дафна, що почула щось ... Матерне з боку Снейпа. Так, варто було професору лише кілька хвилин « по втому» у Поттера і його оточення, як той роздався такою матерною тирадою, що навіть я заслухався. Та і "профессор" з захисту від темних сил дивився на зеленоголова якимись шальними очима. Мабуть, не очікував від ве6 - го сарказму і спокійного колега такого вибуху гніву.
- Драко, Дафна. - Звертався до нас чоловік, трохи схиляючись вперед зі свого місця. - Повертайтеся на трибуни і нікому не кажіть про те, що виявили. Далі цієї проблеми я займуся самостійно. - Яросно блискучи очима в сторону директора, видав декан. Але нам нічого не залишалося, крім як послухатися. Ми обоє знали, що тільки-но влізли у чужі плани, а отримувати за власну ініціативу ніхто з нас не хотів.
Можливо, бладжер був зачарований не просто кимось, а одним із нас, слизеринців. Кончено, на факультеті майже що і немає дебілів, що вирішили б порушувати закон через таку дрібницю, як ківіддачний матч, але саме « почитайте». Хтось на зразок моїх сквайрів міг вирішитися на такий ідіотський вчинок. Смущує тільки сила накладеної магії...
Здається, що в бладжері було поплавати повноцінний артефакт. Та й невиразний сліди ельфійської магії мене дещо бентежать. Ельфи не можуть творити занадто складне чаклунство, але ось вкласти якийсь артефакт у структуру зачарованої речі їм цілком під силу... Дивна ситуація. Особливо, якщо згадати, що чужим будинкам у Хогвортс ходу немає. Тут можуть працювати тільки домівки, що підлягають директорам та деканам. Решта тут можуть знайти хіба що смерть...
https://literna.net/uk/books/256-drako-malfoi-i-spadok-temnoho-lorda