Тільки я на максимальному рівні.
Моїм першим ім’ям було Антарес.
Я був "Першим Володарем", який народився з темряви. Мене також називали Великим Володарем.
Я був королем, який правив усіма драконами, сутністю, яка символізувала жах і руйнування.
І це правда.
Всі, хто знав мене називали "Драконій Імператор" на знак поваги і захоплення.
Але сталося щось дивне.
Я знаходився всередині простору між вимірюваннями. В один день, коли я разом зі своїм десятимільйонним військом готувався до вторгнення на планету під назвою "Земля"
...я відкрив очі і виявив, що тепер я оселю в тілі людини.
"..."
І з незрозумілої причини, було схоже, що я також зберіг в собі всі спогади цієї людини. Я швидко знайшов дзеркало в кутку кімнати і подивився на себе. Після чого видав уражений подих.
"Що це? Чому обличчя цієї людини виглядає таким жалюгідним?"
Хаа-ха, до чого ж жалюгідним був цей чоловік.
Його ім'ям було Сон Джин Ву, він був молодим чоловіком, що діє як Мисливець рівня E в країні під назвою Республіка Корея. Здавалося, що цей чоловік не відмовився від життя мисливця. Навіть якщо його жалюгідний рівень здібностей часто приводив на край знищення.
"Його причина... Хвороба матері?" — зрозумів я, коли почув його думку.
Звичайно, я відразу подумав про те, що якась дрібна хвороба могла бути миттєво вилікована за допомогою моєї магії. Але тут мобільний телефон цього чоловіка голосно завибрував.
*брр берр
Я виявив мініатюрний електронний пристрій, який люто вібрував на столі і взяв трубку. Коли я це зробив, я почув схвильований жіночий голос з іншого кінця лінії.
- Мисливець Сон-нім, де ви? Вже майже час рейди, але ви так і не прибули...
Я намагався порівняти цей голос з спогадами цього людського тіла. І незабаром ми отримали результат: "Работниця асоціації мисливців".
"Хм."
Я думав відразу закінчити дзвінок. Тому що ця дія була звичною реакцією для цього тіла, але потім те, що сказала та жінка, декілька вплинуло на нерви.
- Ви знову запізнюєтесь?
".!!"
"Пізняти", треба подивитися, що це означає.
— Ага! Це невдача в дотриманні обіцяних тимчасових рамок через нездатність вчасно прибути...
Що означало, що ця жінка щойно посміялася запитати мене, могутнього "Драконього Імператора", уособлення божественної сили, і я зроблю те, чого знаю про мою неповносправність.
Оскільки це було зовсім неприйнятним, мої очі швидко спалахнули гнівом.
— Ты... Де ти зараз? - Я поставив їй питання.
- Що ви маєте на увазі, "де"? Знаєте, ми прямо перед Вратами. І чому ви так різко перестали бути ввічливими, мисливець Сон Джін Ву-нім? - продовжувала свою роздратовану промову жінка.
Я на мить зосередився, щоб дізнатися точне місце розташування, звідки говорила ця халка. Моє чуттєве сприйняття розширилося, охопивши все місто. І незабаром я легко виявив її координати.
- Знайшов.
— Простите? Що ви маєте на увазі - "наше ...".
*щелк
За людськими мірками те місце лежало за 11 кілометрів, і оскільки я був не дуже далеко, то побіг туди з усіх сил. І прибув на місце всього через пару секунд.
І потім я зупинився прямо перед цією робітницею асоціації. Вона якраз відводила трубку від вуха, раз вже дзвінок був роз'єднаний.
— Тепер я запізнююсь, жінка? — запитав я.
- О-охотник-нім?
Можливо, вона відчула маленьку поштовхи моєї необмеженої сили, оскільки почала відступати назад. На її обличчі читався жах.
Я потягнувся і схопив її за плечі, ніби хотів переконатися, що вона не втече. І знову запитав.
- Скажи мені. Тепер я спізнююся?
— Н-ні, зовсім ні, — пролежала вона.
— Дуже добре, я відпустив її.
На моєму обличчі з'явився задовільний вираз.
Потім я перевів свій погляд на оточення і побачив поблизу групу мисливців, які кілька розсміялися.
Замість того, щоб дослідити вигляд цих незначних осіб і їхні обличчя, я зосередився на певному ароматі. Він виводив з паперових стаканчиків, які вони тримали в руках.
— Кофе... Я теж хочу випити кави, тому повернувся до тієї роботи миттєво.
Вона з усією щирістю низько схилила свій табір, - М-мне дуже шкода, мисливець-нім. У нас щойно закінчився кава...
— Це не проблема, — посміхнувся я.
— Простите? — Перш ніж вона встигла підняти голову, я підійшов до найближчого чоловіка і забрав його паперовий стаканчик.
- Що ви робите?
*глоп глп
Я одним ковтком проковтував солодку рідину і поморщився. Мабуть, у мене був досить грізний вид. Тому що чоловік, який втратив свою каву, перед цим збентежений і наляканим, підскочив від страху та швидко втік.
— Ха-хах! — Людина, яка мала більшу силу, забирав те, що мали слабкі.
Це був підхід Володарів до будь-якого питання. Здавалося, що ця логіка також застосовувалася до людей і від цього я, безсумнівно, кілька з'явився.
— Мистер Сон... Він сьогодні трохи дивний, не знаходите?
- Так, сьогодні його очі трохи...
- Ну, з моменту його появи я відчуваю від нього щось дуже страшне, лякає.
Решта мисливців перешіптувалися між собою за моєю спиною. Але мені й далі не слід було звертати увагу на погляди цих жалюгідних людей, тому я відразу їх проігнорував.
— Так, так. Оскільки всі зібралися, давайте починати.
Поки мисливці розминали м'язи, готуючись до рейду, я перевів свій погляд на "Врата", в які, за графіком, повинні були увійти ці люди.
"..." - це місце, воно ... було дуже підозрілим.
Ці Ворота, які з'являлися на Землі без сумніву були хитрістю Володаря, але... Чому я відчував, що ауру Повелитель виходила звідти?
Треба було це дослідити. Я гострим, як у яструба, поглядом подивився на ці Ворота. Потім встав позаду мисливців, які готувалися увійти.
- Я теж піду.
- Звичайно, вам потрібно піти з нами, мисливець Сон.
Мабуть, вони також відчували цю жахливу і кригаючу кров атмосферу, яка виходила зсередини Ворота. Тепер ці мисливці теж стояли з збентеженими обличчями. Я взяв їх і перейшов через поріг портала.
*бум бах бам пум
Звичайно, я почав відправляти в пекло цих фальшивих монстрів, розміщених там, щоб приховати справжній сенс цього підземелля. Решта мисливців, спостерігаючи за моїми діями, почали показувати мені свою повагу.
— Хіба містер Сон не поводиться дивно?
— Нет, ну... Може, це просто монстри цього підземелля занадто слабкі.?
— Але я не бачу його рухів. Мої очі зовсім не можуть стежити за містером Соном...