— Кьяялаак! - Коли ми пролетіли місця, де були маршали-нім, мій друг-дракон відчинив свої крила ще ширше і збільшив швидкість.
Яке ж дивовижне видовище ми мали!
Під нами проносились фігури безлічті тіньових солдатів, які зверху виглядали не більшим за мурашок.
Спали солдати.
Тренуючі солдати.
Солдати, які галасливо спілкувалися між собою.
Солдати, які грали в карти щоб вбити час.
І навіть солдати, які хапали один одного за груди.
І їх все голосніші голоси...
До чого різноманітне це було збірник.
Справді, під моїми ногами можна було бачити солдатів усіх масей. Але цього не було.
Ми були неймовірно пов'язані з нашим володарем. І коли його сили зростали, ми також почали ставати більш схожими на нього.
Це означало, що ми, ті хто спочатку знав і хотів тільки безглуздого руйнування, поступово дізнавалися більше про людський бік нашого правителя.
Процес нашого наповнення безліччю нових і різноманітних людських почуттів був дуже відсвіжним досвідом, це точно.
Коли серце нашого володаря починає битися сильніше, навіть наші серця піднімають ритм разом з ним.
Мені дуже подобався мій повелитель.
Я тільки можу вічно виражати свою вдячність своєму володареві, який показав мені новий світ, якого я навіть не міг собі уявити.
- Ура моєму Правителю!
- Моєму великому і благородному Теневі Правителю ура-а!
"Е?" - поки я несвідомо почав звеличувати мого володаря, знову піддаючись почуттям, ми вже прибули на місце.
Цю територію заселили нащадки двохрфів-бородавців.
Подібно до наших товаришів, яким подобалося виготовляти речі, вони звели відповідне село з багатьма будинками та кузні.
Шух
Після того, як мій друг-дракон опустився на землю, я обережно спустився вниз. Мої пальці тремтіли і шукали тверду землю.
- Командувач Клик-нім!
- Командувач-нім? - Дварфи-бодаті помітили мій раптовий неоголошенняй візит.
Вони швидко зібралися навколо мене і почали кланятися. Я був упевнений, що вони були збентежені моїм появою, оскільки дуже рідко командуючий відвідує такі віддалені, "кордонні" місця.
Я ввічливо пояснив цим учням свою ситуацію. Коли я закінчив, їхній глава з жвавим виглядом відповів:
— Аа, зрозуміло... Будь ласка, довірте це нам. Нас насправді
Дуже турбувало те, що ми не могли знайти хорошого випадку для того, щоб скористатися божественною деревиною, яку дав нам наш повелитель.
— Хо-хоо! — З’ясувалося, що відповідний матеріал вже був підготовлений.
Поки мене пригощали чашкою теплого чаю в оселю голови, інші ремісники зібралися разом, щоб виготовити мою нову зброю.
- Що ви думаєте, командуючий-нім? — Голова впевнено представив мені нову палицю. Він виглядав просто чудово!
Мене знову охопили почуття, і я вигукнув:
— Хох-хо-о-О!
У мене не було вибору, окрім як носити "Бутину пожадливості" в своїй руці. Але ця красива річ, сяюча яскравим блискучим відтінком, тепер прикрашає верхівку мого нового чудового палиця.
- Дуже чудово! Це чудово! — Я продовжував захоплюватись.
Мій настрій піднявся настільки, що я мало не злетів.
Глава добродушно посміхнувся.
- Слово "чудесно" більше підходить тій мантії, яку ви зараз носите, командувач-нім!
— Уе-хе-хЕ-ге! Дивлюся, у Вас теж чудовий смак!
В результаті я залишив територію двохрфів-бородачі в повному задоволенні. Я довго спостерігав, як вони махають руками мені на прощання. У відповідь підняв великий палець якомога вище.
Якщо колись у далекому майбутньому мій володар запитає мене про крутість цієї палиці, то я обов'язково розповім йому про чудову роботу 2-рфів.
Я повернувся тим же шляхом, що і прибув, і знову опинився на території солдатів-магов. Перше, що я зробив - покликав усіх воїнів і показав свою нову комбінацію з мантії та палиці.
— Правда здорово, Клик-нім!
— Класс!
- Я не можу стримати сліз, командуючий Клек-нім!
Безсумнівно, похвала роздавалася з усіх боків. Як же добре носити круті мантії та стрімкі палиці!
- Уу-ху-хо-хах! - Я великодушно поділився своєю радістю з іншими солдатами-магами. І потім дав свою колишню мантію найвищу роль одному з плескаючих солдатів. Чоловік, який кілька хвилин тому сказав, що не може стримати сліз.
- Дякую, що командує! — Щиро подякував розторожений воїн.
— Уу-ху-хах-хо!
Він був настільки радісним, що я з радістю поплескав його по плечу. У цей момент мої очі помітили пару здоров'яків, яких я раніше не бачив.
- А ви хто, хлопці?
Гіганти, що складаються з каміння, почесали затовки і один із них незграбним голосом відповів:
- Білліон-нім наказав нам прийти сюди.
"Аха-Ха. Зрозуміло", - схоже, серед нових поповнень в армії була і пара солдатів-магов.
Але знову ж таки, хіба такий здоровий хлопець, який кидає закляттями, не марнує свій фізичний... Ні, хвилинку, це не те, що варто було говорити прямо, адже так?
У будь-якому випадку, була одна процедура, через яку повинні були пройти всі нові солдати-маги, якщо вони потрапляли під моє командування.
— Так- так. Інші солдати-маги, ви поки вільні. Новіньки, підійдіть сюди на секунду.
Ці кам’яні гіганти були добре дисципліновані. Вони відразу ж стали навколішки і чекали на мої подальші дії.
— А тепер я розповім вам про те, чого досяг під час першої битви проти жахливого ворога, якого називали Драконом Імператором. А потім про всі досягнення під час наступної битви в просторі між вимірюваннями. Слухайте уважно і тоді ...
Після того, як я закінчив розповідати їм свою незабутню історію, я
Відпустив нових. Було видно, що вони захоплені моїми словами.
Я відчув, що Госпіс Сонлівості зачепив мене і поклав своє ліжко на неї та видав великий зявок.
— Ува-а!
Мені подобався чудовий одяг і крута зброя. Ми хотіли розповідати захопливі героїські новини. Але найбільше мені подобалося спати під кінець дня.
Особливо заснути в такий день, як сьогодні, який принаймні був бурхливим. Я підтягнув ковдру прямо до підборіддя і повільно почав відступати до сну.
Я майже пішов в долину снів, коли хтось різко почав трясти мене за плечі.
Та як він посмів? Як хто-небудь сміє намагатися порушити солодкий сон командуючого Клека? Мої очі різко відчинилися, і я вже приготувався розірвати цього дурня на шматки.
— ?.
Прямо на мене дивився маршал Ікрид-нім.
- Вітаю вас, маршал-нім.
- Я теж дуже вдячний за вашу щиру вірність, маршал-нім.
- До речі... Що привело вас сюди, маршал-нім? — Я піднявся в ліжку.
Ікрид-нім показав на небо над нами.
— Скоро почнеться. Хіба ми, солдати, які служать нашому володареві, не домовилися підтримувати його в майбутньому?
— А-а! — Скинувши ковдру, я швидко підскочив і підняв голову вгору.
І як у величезному кінотеатрі, небо перетворилось на екран. Те, що бачив наш повелитель, тепер було видно кожному з нас.
— Наш володар нарешті зустрінеться з госпожею Ча Гаен?
- Все вірно.
- Ух-ху-хо-у!
Мене дуже зворушило те, що я хотів розділити цей історичний момент з моїм володарем. Зрештою, я голосно вигукнув від захоплення. Решта тих, хто підтримував нашого володаря, також знервували.
— У-у-а!
Коли наше серце почало слабшати, наші серця вторували йому. І я теж вкинув руки високо вгору і приєднався до загального реву солдат.
— У-у-а!
Моє серце забилося дуже голосно.