Ву Джін Чоль, разом з Джином Воєм пройшов до кінця шкільного коридору. Він зупинився тільки тоді, коли вони пішли на досить відстань від класу, де їх розмова не міг ніхто підслухати.
Джін Ву, який мовчки слідував за детективом, врешті-решт теж зупинився. Потім він кинув швидкий погляд в сторону класу.
Чому-то відстань, на яку вони відійшли, з його, як учня, сторони, здалося досить великим.
Можливо, Ву Джин Чоль теж про це подумав. Мабуть тому, що він зробив перше - вибачився перед Джіном Ву, який все ще дивився в сторону класу.
- Вибачте, що так витягнув вас посеред уроку.
— Нічого страшного, — сказав Джін Ву. — Я все одно хотів втекти звідти, бо там так нудно".
Він не виявив такої поваги до вчителя, який з усіх сил намагався донести матеріал до класу повного дітей.
Замість будь-яких слів просто підняв очі на Ву Джин Чойля.
Детектив був молодим.
Оскільки Джін Ву змінив свій стан, щоб ходити на першу старшу школу, то Вю Джин Чоль тепер був на цілу голову вище за нього і його плечі були значно ширшими.
"Парен, який виглядає грандіозніше будь-якого гангстера, дійсно працює детективом." - побачивши обличчя свого друга після, здавалося, вічності, на обличчі Джин Ву різко розлилася усмішка.
З тих пір, як він востаннє бачив президента асоціації Ву Джин Чоля, пройшли роки. Ні - навіть десятиліття, якщо додати ще той час поки він блукав у просторі між вимірами,
Хоч Джін Ву не хотів нічого показувати відкрито, але він нічого не міг вдіяти з зрадницькою особою на якій читалася нотка радості.
"...?" - але Ву Джин Чоль миттєво прийшов у замішання, побачивши посмішку на обличчі учня.
Було небагато людей, які б не злякалися після несподіваного візиту поліцейського. А тим більше детектива з такою грізною особою.
Більше того, чи був сенс говорити що-небудь ще коли мова йшла лише про учня старшої школи?
Але цей хлопець, що стояв прямо перед ним, дійсно посміхався.
"Цей пацан... У ньому є щось особливе." — Ву Джин Чоль відчув це відразу, як тільки зайшов у той клас - цей хлопець був іншим.
Він досить часто стикався з вбивцями, які вбивали багатьох людей, або гангстерами, що тримали задвірки вулиць у рукавицях.
Але він ніколи не зустрічав когось з таким спокійним поглядом, як у цього хлопця.
"Як може учень мати такий погляд?" - здивувався він.
*глуп
Непомітно для себе Ву Джин Чоль сковтнув від усього цього напруження, яке витіснило в повітрі. Починаючи з того самого моменту, як він побачив цього хлопця, його серце нестримно тремтіло через незрозумілу йому причини.
Ву Джін Чоль дістав свій блокнот і почав дивитися на нього, щоб розібратися з багатьма запитаннями, які крутилися в його голові.
— Ви, випадком, тіні... Ні, секунду. Мурахи..." - Ву Джін Чоль вдивляється у зміст свого блокнота.
Але, хоч би що він робив, він просто не міг побудувати логічної пропозиції.
Так що замість цього він дістав ручку з свого внутрішнього кишені.
*шух- шух
Поки Джін Ву з цікавістю дивився на це, Ва Джин Чоль швидко намалював щось на сторінці блокнота і показав отриманий малюнок.
—... — Джин Ву подумки похвалив спробу детектива, "А він куди талановитіші в мистецтві, ніж я думав."
Тим, що щойно намалював Ву Джин Чоль, був зразкове зображення Бера.
Хоч його не можна було назвати точним, він правильно намалював голову мурахи, людські руки, ноги, гострі кігті, так само як і мурашині крила на спині та т.д.
Будь-хто, хто знав, як виглядає Бер, миттєво б дізнався його на цьому малюнку.
Потім Ву Джин Чоль поставив своє запитання.
- Вам спадає на думку щось, коли ви дивитесь на цей малюнок?"
Джін Ву глянув на малюнок. Потім він підняв голову і побачив злегка розмальований Ву Джин Чойля.
Навіть йому варто було зрозуміти, наскільки безглуздо все це виглядало.
Було неважко здогадатися, що він відчайдушно намагається відновити свої спогади про ті події, які з ним сталися, але були стерті. Навіть ціною таких безглуздостей або чогось такого.
І з усім своїм розпачем...
- ... Ви знаєте, що це? — Знову запитав Ву Джин Чоль.
Ще до того, як нотки збентеження, очевидно в голосі детектива, підвищилися б, Джін Ву швидко відповів йому.
— Да.
*тудук
Серце Ву Джин Чоля різко забилося у нього в грудях.
- Ви знаєте, що це? - Голос детектива став голосніше.
Але вираз Джин Ву був абсолютно спокійним, що різко контрастувало з напруженим обличчям Вуд Джін Чоля.
— Да.
Погляд Ву Джин Чоля здригнувся.
Нарешті.
Він нарешті знайшов це.
Його дихання стало дедалі голоснішим, коли він запитав.
- Що це за мурашка-монстр? І хто ж ви насправді?
Джін Ву відступив на крок назад від розігрітеного Уу Джин Чоля. Останній зрозумів, що зробив помилку і швидко заспокоївся.
— А, мене трохи занесло. Розумієте, я вже дуже довго б'юся над цією справою.
Поволі він би поступово довідувався, що знає цей учень. Чи ж йому не довелося подолати багато труднощів, щоб знайти цю заціпку? Отже, не було потреби поспішати.
Ву Джін Чоль зміг заспокоїти свої тривожні серця цими думками і більш спокійним голосом сказав.
— Ладно. Так ви знаєте щось про істоту на цьому малюнку?
— Так, - кивнувши, коротко відповів Джин Ву і побудував "невинний" вираз. Хіба це не один з монстрів, які виникають у цих серіалах із спецефектами? Вони дуже люблять дітей. Начебто "Наздника в Масці"?
— А... — Розстроєно простягнув Ву Джин Чоль.
Його миттєво охопила хвиля розчарування, ніби він спостерігав за тим, як пісковий замок, який він будував весь день, зносить першою ж припливною хвилею.
З його рота вирвався короткий, але дуже засмучений подих. Оскільки його сподівання були дуже високі, то він також розчарувався за ними. Його рука, яка тримала блокнот, цілком опустилася.
Він виглядав таким виснаженим, настільки змученим і не міг більше тримати цей блокнот.
На короткий час він розсердився на цього учня, бо без потреби водив його за ніс своїми розпливчастими відповідями.
Але в чому ж був його злочин, якщо він говорив тільки про те, що знав?
Ву Джин Чоль видав усмішку.
- Дякую за співпрацю.
- Це все?
— Так, я розмовляв з вашим вчителем, тому коли ви повернетесь і клас, ніяких проблем не повинно бути », сказав Ву Джин Чоль.
Він зібрався вже прибрати свій блокнот, але потім Джін Ву швидко звернувся до нього.
- Цей малюнок з монстром, я можу взяти його як сувенір?
Детектив глянув на жвавому вираз на обличчі учня, і посміхнувся. Він відкрив свій блокнот і трохи подивився на свій ескіз. Потім рівно відірвав цю сторінку і вручити її Джин Ву.
— Будь ласка.
- Дякую.
Ніби би борючись з охопленими його дивними почуттями, як тільки учень попрощався з ним, Ву Джин Чоль відразу ж розгорнувся і швидко почав спускатися сходами вниз.
"" - Джін Ву залишився стояти там і слухав, що віддаляються кроки детектива, які гулко відступали на сходах.
У цей же час в стороні від нього непомітно витягнулася тінь і звідти швидко з'явився Ікрид.
— Мой повелитель.
— Мм?
- Чому... Чому ви не розповіли правду цьому чоловікові?
Ікрид зберігав спогади про ті часи, коли він був людиною. І завдяки цьому він краще за інших знав, як сумно і важко для когось було бути забутим кимось, ким він дорожив.
І тому він подумав, що поява детектива Ву Джин Чойля було, напевно, найбільш ідеальною можливістю. Навіть якби це і був лише один чоловік. Хіба не було б добре для його Володаря дати комусь знати, що він врятував цей світ?
У голосі Ікрида чулася нотка смутку.