— Кьяявяк! — Коли Кайсел полетів на всій своїй швидкості, за спиною хлопця вперше за весь день пролунав крик Ча Гаен.
Дракон, що летів на крилах і з шумом розрізав повітря.
*шшуух
Летаючи верхи на Кайселі, Джін Ву і Ча Хаен змогли побувати в таких місцях, де неможливо було вижити, якщо ти не мисливець рівня S.
Вони побували у грозових хмарах, де люто ревели дощ і вітер. Вони підлетіли так близько до гір, що майже могли доторкнутися до них. Вони навіть пролетіли над вкритими снігом полями, що навіяли нам шлях.
Але найзахопливішим видовищем, звичайно, був захід сонця. Вони дивилися, як сонце сідає за океан.
Кайсел поступово сповільнився.
Спроможні прохолодним вітром, який торкався їх щоки, двоє спостерігали за тим, як сонце повільно зникає за далеким горизонтом. І як небо розмальовується в бурштинно-оранжеві відтінки. Коли Ча Гаен спостерігала за цим захопливим видовищем, вона також злегка сяяла тим оранжевим як небо, відтінком. Їй раптом стало цікаво, і вона запитала.
— Мистер Джин Ву?
— Да?
— Якщо ти можеш бачити такі речі, то чому ж ми спершу пішли в той парк?
— Цей парк, ну... - Джін Ву поринув у спогади. І повільно пояснив їй причину, - це місце, де відкрилися Ворота, в яких зник мій батько.
— О...
Якби його батько зазнав невдачі і тоді стався би втечу з підземного підземелля - цей парк розваг б перестав існувати. Навпаки, цього дня він був повний людей.
Спочатку він злився на свого батька за те, що залишив свою сім’ю. Але тепер він відчув, як це відчуття змінилося. Він побачив всі ці усміхнені сім'ї, які відпочивали в цьому парку. І йому цього було достатньо.
— Ось чому я хотів побувати там хоча б раз.
У голосі Джин Ву чомусь чувся якесь самотність, і Ча Хаен мовчки обняла його ззаду. Її тепло передавали йому через спину. І вона знову сказала.
- Дякую.
Її раптова вдячність змусила його подивитися назад. Але оскільки вона притиснулася до його спини, він ніяк не міг побачити її обличчя.
— Перепрошую? — він не зрозумів, за що було це "дякую".
— Я хотела... Дякую за все. Ти весь цей час допомагав мені, так що ...
Через те, як їх тіла були притиснуті один до одного, через її тепле дихання, яке злегка лоскотало йому шию, і через неї сильно б'ється серце він відчув те що вона хотіла сказати.
Звичайно.
Йому цього було достатньо.
Джін Ву м'яко посміхнувся і наказав Кайселу розвертатися в зворотному напрямку.
- Куди ми летимо тепер? — Трохи сумно запитала Ча Гаен.
Джін Ву посміхнувся і відповів.
- Я хочу тобі дещо показати.
Вони перебували після довгого польоту не в Кореї, а в Японії.
Якщо точніше, то місцевість має бути заборонена. Що означало, що там не було ні душі. Навіть диких звірів відлякувала моторошна аура, яка виходила від монстрів. І, таким чином, там не було нікого.
Кайсел повільно знижувався в цьому величезному лісі, де не було чутно голосу жодної тварини.
— Кьяяк!
Небесний Дракон опустився на землю, і Джін Ву сліз перший. Потім він повернувся, щоб допомогти сльозити Ча Хаен.
- Обережно.
Але ще до того, як він встиг протягнути руку, вона стрибнула з легкістю приземлилася на ноги і потисла плечима. Джін Ву на мить забув, ким вона була, і тільки посміхнувся.
- Де ми ...? « Вона майже весь день спостерігала за багатьма незвичайними видами, і тепер з цікавістю почала оглядатися в цьому новому місці.
Але вона не бачила тут нічого особливо цікавого, крім казаних нескінченними дерев.
Джін Ву таємно купив плед у крамниці Сиди. Він лягав його на землю, перш ніж сказати.
— Якщо я скажу, то буде не так цікаво. То чому б нам спершу не лягти?
— Ээ? - Вона що, оглухнулася?
На жаль, не могло бути такого, щоб мисливка рівня S могла почутися. А тим більше, що ці слова були настільки чітко і ясно викладені. До того ж сам Джін Ву вже збирався лягти на цей плед.
швидше.
Коли Ча Гаен побачила, як він безсилий у своєму запрошенні, то відчула, що її серце забилося так, ніби було готово вискочити з грудей.
— Ты... Ти серйозно? - Їй потрібно було переконатися в його намірах ще раз.
На жаль, він не виказав ні тіні коли вагаючись кивнув головою.
Вона почала вагатися. Але врешті-решт вона все ж підійшла до пледу. Джін Ву побачив це і повільно ліг першим. Незабаром вона лягає поряд з ним і, здавалося б, прийняла серйозне рішення, витягнула ноги.
— Я... Я готова.
Джін Ву глянув на зажмурену Ча Гаен, яка пробурмотіла це, і відповів.
- Тоді відкрий очі.
Коли вона відкрила їх, він мовчки вказав пальцем на небо над ними.
...В сторону, що падає на них зоряного світла.
— Ах... — Несмохнула Ча Хаен, подивившись на дивовижний парад зірок за допомогою цього неба.
Чудово.
Чи могла вона описати це видовище якимсь іншим словом, крім "прекрасово"?
Джін Ву був задоволений такою реакцією. Він досить посміхнувся.
- Я прийшов сюди, щоб розібратися з пробігом із підземелля. Але врешті-решт, заглянув на нічне небо.
Тоді він просто втомився і хотів лягти, закрити очі та відпочити. Але він не міг заснути через те, що навколо нього все було занадто яскравим.
Він був роздратований і відкрив очі. І тоді побачив це зоряне світло, яке окутало все небо.
Тільки від цього виду його серце заспокоїлося тієї ночі.
- Знаєш, я подумав, що було б чудово поділитися цим нічним небом з кимось ще.
Єдине, що наповнювало цей ліс без звуку, був той нескінченний потік зоряного світла.
Джін Ву хотів розділити це відчуття, цей момент з кимось ще.
На щастя, завдяки його погоні про Царство стало таке сильне почуття радості. Він випробував його, коли зрозумів, що поруч був хтось, хто міг відчути те ж, як і він тоді.
Його серце, яке відвернулося і грубе, здавалося, зм’якшилося та скидало свої кайдани.
Але потім сталося наступне.
"А...?"
Він відчув тепло долоні Ча Хаен, яка м'яко лягнула на його долоню.
- Я можу... -Запитала дівчину, щоб ти взяв тебе за руку?
Але хіба вона вже не взяла її? Джин Ву посміхнувся, перш ніж повернути руку, щоб сплести свої пальці з її. Прохолодна і гладка жіноча долоня опинилася в його руці.
Так тихо, так спокійно...
З неба плавно світив безліч зірок, коли їхні голови повільно ставали все ближче.