- Майстер, ви все-таки не підете разом з нами? — Наступного разу запитала жінка.
— Саме так, — постукав Томас легонько пальцем по вікна. — Як же я можу залишити щось таке величезне і прекрасне та втекти?
— Це... Величезне, але ... Гарний, сер? — Томаса Андре вже знали за ексцентричність. Але щоб він сказав, що жахливіше величезні і страшні Ворота були прекрасними...
Поки Лаура, його менеджер, була спантеличена його заявою, він розгорнувся до неї.
— Все, що змушує серце битися частіше - чудово.
Він вклав руку до грудей, щоб відчути біння свого серця. З того часу, як він вперше побачив ці Ворота, його серце точиться без зупинки і стомлюється.
- Від того, як дракон виридає своє полум'я до цих величезних Воріт, і навіть до сили мисливця Сона Джин Ву - все це для мене чудово, — проніс він.
Його ніколи не можна було зрозуміти звичайною логікою. Лаура безпорадно похитала головою, але не могла приховати своєї усмішки. Томас Андре опустив руку, що лежала на його грудях, і досить посміхнувся.
- До того ж, всі Ворота зникли, так що навіщо повертатися?
— Но... Бюро мисливців починає турбуватися, сер.
Турбуватися, сказала вона.
Томас Андре посміхнувся від самої думки про те, що хтось турбується про його стан.
- Яка кумедна думка про мене. Хіба є місце безпечніше, ніж поруч з мисливцем Соном Джин Ву?
Лаура навіть забула, що хотіла сказати, коли почула слова Томаса Андре. Для неї не було таємницею те, що бюро мисливців попросили Сон Джін Ву захищати найсильніших мисливців світу.
Томас усміхнувся, втративши дар промови Лауре і відвернувся. Він знову втупився на Ворота, які виходили за межі поняття "огромних" і вже вважалися "сверхмасивними". Вони висіли високо в небі над Сеулом, і поверхня тихенько подергнулася.
- Якщо цю штуку не зупинити, то тоді у нас все одно не буде майбутнього.
Катастрофа, яку може не зупинити навіть Сон Джін Ву, відбудеться ще вісім разів по всьому світу.
І хто ж зможе зупинити їх? Сам Томас Андре? Чи Лю Жиґень з Китаю? Або, може, інші мисливці особливого рівня?
Яка ж абсурдна була ця думка.
— Ось чому я хочу побачити все це, - погляд Томаса перейшов на відображення Лаури у вікні. І на його обличчі з'явилася усмішка, коли він додав - я хочу побачити, чи стане це кінцем історії людства, або початком нового розділу.
У пустому спортзалі.
Джін Ву вийшов на середину приміщення.
"Гаразд, так має бути достатньо", - і він поклав насінинку на підлогу та полив її водою.
Сємочка і вода - цих двох речей було достатньо, щоб монстр розцвів навіть без ґрунту та сонячного світла. Він уже багато разів переконався у цьому.
- Шухшухуха... шухшуху...
Зі звуком кришталика кісток насінинку швидко розрослося і перетворилось на дерево.
— Хех, — не важливо, скільки разів він був свідком подібного, цей процес залишався таким же видовищним. Це точно.
До чого ж це була величезна життєздатність! Ці лісові монстри були настільки живучі, що їхня кількість не зменшилась навіть тоді, коли середовище було неродюче і засохлий.
Джін Ву неквапливо відступив назад на відстань, яка йому здавалося безпечним.
— Кьєее! Кіїєе! - деревний "малык" продовжував рости до тих пір, поки не прийняв свій звичайний вигляд.
Нарешті насінина перетворилася на монстра настільки великого, що за п’ять хвилин його голова вже майже торкалася стелі спортзалу.
— Кьиїієе!
Джін Ву не звертав уваги на крик деревного монстра, який лугався по всьому спортзалі. Він спокійно закликав прокачаного Бера.
"Виходь."
Фігура Бера плавно піднялася з землі.
- О, мій король!
Новий і поліпшений вигляд Бера був захопливим. Замість звичайної екзоскелету, як у комахи, тепер його тіло було вбрано у щільно прилеглі броні. Від цього він здавався ще "плитнішим", ніж раніше.
Але чи це все було?
Чорний дим, що піднявся від його тіла, став ще помітнішим. І тепер замість того, щоб походжати на туман, цей дим був схожий на чорне полум'я.
Ця сила була вражаючою!
Джін Ву ще раз повірив з вікном інформації про Бера.
[Бер ур. MAX
Клас "Маршал"
Цей клас дорівнює главі армії, і може бути тільки одна така істота. Якщо інший тіньовий солдат також досягне цього класу, необхідно буде визначити ієрархію.]
"Те є єдиним, хто може стати Маршалами - це жадібність, який зараз командувачем, і Ікрид, що всього на крок від того, щоб досягти класу командира..." — і Джін Ву про себе подумав, ніби змагання між цими трьома класами за класом "Маршав" було б цікавим. Потім він показав Беру кивком голови.
— Бере, атакуй це істота з усіх сил.
З усіх сил - Бер збільшився в розмірах, як і наказав йому його володар.
— Кьєеереее! — Почулося його крик справжньої звірини!
Броня також розтягнулася природним чином, щоб відповідати збільшеному тілу. Невдовзі Берт став вдвічі більшим за свого звичайного розміру. Він почав наступати вперед гучними і глухими кроками.
Його крок поступово прискорювався. До того, як він пішов на біг з повною швидкістю і влетів у "Броноване дерево".
- Будуум!
І очі Бера широко розкрилися від подиву.
Атака, в яку він вклав усього себе, не змогла розрубати це дерево наполам, як він сподівався. А тільки змогла пробитися всередину на глибину до його зап’ястки. Для Бера навіть монстри рівня S були несерйозними противниками. Він міг легко розтрощити їх на шматки. І те, що він не зміг вбити деревного монстра було подією, яка вилучає з колії.
Але знову ж таки, це було видовище, гідне "Бронованого Дерєва". Воно спеціалізувалося на захист від майже всіх фізичних атак, не вважаючи магічних.
Цього було достатньо для розминки. Задовольнившись результатами, Джін Ву відкликав Бера.
— Отойди.
Бер швидко відступив. У цей час Джін Ву закликав з інвентаря пару "Гнев Каміша".
- Шшух!
У його руках з’явилися два коротких мечі.
"Чудово."
— Кьєее! — Дерево намагалося знайти того, хто був винуватий в тому, що пробив діру у його тулубі. Невдовзі він випадково виявив Джін Ву і почав повільно рухатися в його бік.
Повільно, дуже повільно...
Серйозно, крім високого захисту, у цієї істоти не було більше ніяких компенсуючих якостей. Звичайно, його міцність не була безпідставною. Але як же ці два коротких мечи добре спрацювали проти такої приголомшливої охорони?
Чорна аура, яка почала виходити з рук мисливця, миттєво обволокла мечі.
"Те, що мені зараз потрібно - це ж руйнівна сила, так?", коли хлопець подумав про це, ці два меча різко потягли. Здавалося, ніби до них була прив'язана тисяча вантажу. Насправді вони були такими важкими, що на плечах Джін Ву, коли він намагався впоратися з таким збільшенням їхньої ваги, встали вени.
"Сила атаки в півтори тисячі... Давайте поглянемо, що це таке. Джін Ву приготувався на битву і леза "Гнева" почали підрогіювати в унісон.