Після того, як Джін Ву пішов, члени гільдії Мисливців почали майже ні битися за те, хто першим увійде в це підземелля.
— Э-эй! Досить штовхатися!
- Підземелля нікуди не дінеться, так що нічого тут з розуму піти!
Грар шшух
Всі дивувалися, що таке хотів перевірити мисливець Сон Джин Ву? Адже він навіть дійшов до того, щоб попросити віддати йому вже зайняте кимось підземелля? І не тільки це було дивно. А ще те, що він взяв Врата з надзвичайно збільшеною складністю? Мисливці швидко увійшли в підземний підземелля і з цікавістю оглянули всі куточки.
Але незабаром їхня цікавість перейшла в справжнє здивування і шок.
Вони побачили буквально річки крові. Трупи монстрів, які розірвані на маленькі майже непомітні клочки, сформували криваву дорогу. І здавалося, що ця дорога тягнулася нескінченно в темряву на іншому кінці печери.
Мисливці втратили дар мови і не посміли йти далі.
— Глянь... Дивіться туди, — один з мисливців підштовхнув свого товариша ліктів. Жертва ліктем глянув туди, куди йому показали. Його щелепа трохи не впала на землю. Це було щось неймовірне.
Труп монстра був найжахливішим чином буквально вкарбований у стелю підземелля. Яка ж сила могла здійснити таке?
З огляду на те, що ці підземелля були створені з мінералів, які набагато міцніші за будь - яку печеру.
- Гадаю, ось і кінець моїм планам повечеряти... - Проніс хтось.
Мисливці зі слабкими шлунками, побачивши сцену цієї бої, стали білішими листками паперу. Але дещо їх здивувало ще більше. Монстри цього підземелля вважалися верхом рівня A, але вони були розбиті до такого стану менше ніж за десять хвилин.
Одна мисливиця, все ще будучи в шокі, пробурмотала.
- Мисливець Сон Джин Ву... Він же навіть не виглядає таким, але це просто...
Чим глибше в печері заходив підрозділ, тим більш ясністю перед ними став спалах насилля. Ця дівчина вже майже п’ять років була мисливкою, але вона ніколи не бачила, щоб стіни підземелля були настільки розбиті.
Інший мисливець, побачивши внутрішній стан підземелля, відповів на її бормотування.
— Як це там називають? Випустити внутрішню звірину? Або щось таке?
Ча Хеен, почувши їхні розмови, повільно похитала головою. Ніщо з цього не було справою рук мисливця Сона. Вона вже кілька разів бачила близько його бої, так що вона була абсолютно впевнена в цьому.
Той Джін Ву, якого вона знала, був мисливцем, який волів вбивати ворогів якомога частіше. Але він робив це навіть артистично.
Вона була закладена красою, з якою він керував своїми навичками, коли вперше побачила його битву.
І якщо в цьому була справа...
"...єдиний мисливець Сона, здатний на таке..."
Вона згадала голову монстра-мурав'я, яка висіла на неї, шевелеля своїми жвалами, чому по її спині бігли мурашки.
Ця істота була просто кульмінацією жорстокої жорстокості!
Хіба Джин Ву не говорив про це? Один з його призовних створінь зазнав змін. Які ж тоді були ці самі зміни? Ча Хеен залишила своїх товаришів, які все ще були вражені залишками активності Бера і швидко вийшла з Ворту. Але Джин Ву вже було ніде не видно, хоч він і пішов всього пару хвилин тому.
- І чому він такий швидкий... — Подувши щоки, пробурмотіла Ча Хаен, озирнувшись. А вона ж стільки хотіла у нього запитати...
"Впевнена, що ще надасться можливість", - подумала мисливиця.
І вона зітхнула так тихо, що навіть не зігнулась метелику, яка сідала перед нею. На її обличчі з’явилася ледь помітна усмішка. Потім вона повільно розвернулась, щоб знову увійти в Ворота.
Джін На м'яко ступаючи, як лукава кішка підкралася ззаду до своєї мами, яка була зайнята миттям посуду.
Вдягнути кляк!
Або мама не чула кроків своєї дочки, або ж чула, але вирішила прикинутися, ніби не чує. Вона не зреагувала на наближення Джин На. А потім...
Джін На підійшла досить близько, і вже чула дихання своєї мами, перш ніж міцно її обійняти.
— Мам!
На жаль, її мама не здавалася здивованою. Вона просто відповіла добрим голосом.
- Тобі нудно?
— Угу. Братик не хоче повертатися додому, а мама не бажає зі мною грати. - Як вона сказала?
Поки мама лежала в лікарні, Джін Ву служив замінником матері для своєї сестри. Щоб допомогти Джіні зосереджуватися на навчанні, він з усіх сил намагався поводитись як єдиний достаток. І виконував всю роботу в будинку.
Для неї він був її братом, батьком і водночас другом. Ось чому Джін На часто сумувала за братом, якого тепер не було вдома. Він з кожним днем ставав все більше і більше зайнятий.
Кожен її співгромадянин вже знав його обличчя і ім'я. Але що в цьому має значення, якщо вона вже не могла з ним бачитися?
І ось так вона намагалася заповнити порожнечу, що залишилися після Джин Ву. З допомогою мами і її теплих слів підтримки.
— Все ж, здорово, що ти тут, мамо. Джін На притиснулася обличчям до мами і щасливо посміхнулась. Хоч її мама і не могла бачити її обличчя, у неї на обличчі було те ж слово, як в доньки. Але вона продовжувала мити посуд.
Джін причіпилася до мами, як цикада до дерева. Потім сказала.
— Мам? Давай переїдемо.
*шух
Руки мами на мить застигли, перш ніж продовжити миття. Потім на її обличчі знову з’явилася усмішка.
— Ти хочеш кудись поїхати? — запитала вона у доньки.
— Да.
- Але що ми будемо там робити? Знаєш, мамі дуже подобається тут.
- І чому тобі подобається така стара квартира? — Трохи заперечила Джин На. Але мама лише посміхнулась, і її руки продовжували швидко рухатися.
Насправді, Джин На знала чому її мама не хотіла покидати цю стару квартиру. Вона знала, чому її мама наполягала на тому, щоб залишитися тут. Зовсім не через невеликий місячний оренда. Її брат заробляв гроші, до яких звичайні люди не могли хоч раз доторкнутися за все життя. Мама все ще чекала свого чоловіка, батька її дітей. Вона сподівалася, що одного дня він повернеться. Джин На не особливо пам’ятала про свого батька. Вона вважала, що чекати на нього було б марною тратою часу. Але її брат, почувши слова мами, більше не ставив їй запитання про переїзд.