« Що ж робити? » — зітхнула Скарлет, спостерігаючи за ситуацією.
Хоча вона розуміла, що відбувається, ідеї про те, як зробити краще, у неї не було. Та й чи є зараз якесь правильне рішення?
Скарлет то стискала, то розтискала кулаки. Руки в рукавичках покрились потім, а плечі і ноги тремтіли. Вона зрозуміла, що тепер відчуває справжній страх.
- Так і будеш дивитися?
Коли Дженіелла поставила запитання, Скарлет скотнула.
« Вона здогадалася? Ну так, логічно... Як мені бути?»
Скарлет почала кусати нижню губу. Пек Сого з дірою в животі впала на землю, тремтячи всім тілом. На ній стояла Дженіелла, поливаючи рану еліксиром, і та запилася. Скарлет не могла уявити, що стане свідком такої сцени. Вона не хотіла уявляти щось подібне, і весь цей час думала, що все йде набагато простіше, ніж передбачалося. І личинки, і лицарі смерті, й не люди — чинити їм опір було зовсім неважко. Вони досить добре підготувалися, а монстри нападали не натовпом, але по кілька штук. Рей праворуч над ними зайняв якийсь час, але проблем не виникло. Після того, як зв'язок з Терезою перервався, Скарлет припустила, що щось йде не так, але і уявити не могла що все настільки погано.
Чарівниця обхопила свої плечі руками і подивилася на Сан Міна. Він бачив, як тіло його вчителя пробив кіл.
« Якщо я допоможу їм, щось зміниться? » — подумала вона.
Скарлет настільки впевнена у своїх здібностях, але вона така зухвала, щоб кинутися в бій напропалу. Крім того, якщо думати здорово, то навіть з її допомогою нічого не зміниться. Все, що вона може зробити - не залишати їх наодинці і скласти їм компанію на тому світі.
- Можеш просто дивитися. Все одно буде весело, — тихо вимовила Дженіелла і почала рухати руками.
Тіло Пек Сого тут же оточила червона магія. Пек Сого - людина, вона не може відновлюватися, як це роблять Сун Мін або Дженіелла. Вона помостилася від болю. Еліксир загострив її рани, але процес був не швидким.
— Відпусти!.
Все ж Пек Сого ворушилася. Вона розставила руки, намагаючись звільнитися від магії Дженіелли.
— Ні, - розсміялася королева вампірів.
Червона магія здала руки Пек Сого. Вона закричала зубами, але крик стримав її.
- Досить!. — Закрикнув Сан Мін, намагаючись встати на ноги.
Дженіелла витягла кіл, що проткнув тіло Пек Сого, з її тіла. Кості тріснули, шкіра порвалася. Страшний біль затьмарив її свідомість. Вона навіть не могла кричати. Проблема більше була навіть не в фізичному болі, а у її свідомості.
Дженіелла схопила Пэк Сого за горло. Сун Мін швидко рівся в їхньому напрямку, закричавши, як хижий звір.
— Як приємно чути! — Дженіелла кивнула і розсміялася.
Вона, не оглядаючись назад, використала магію, але Сан Мін голими руками розірвав її захисний бар'єр і націлився на її спину. Пек Сого, яку Дженіелла тримала за шию, зустрілися поглядом з Сан Міном.
— Тобі треба лягти, — пробурила Дженіелла і діяла магія.
Відстань між ними різко впала і було занадто пізно робити щось, щоб уникнути удару. Від захисту королеви феї майже нічого не залишилося.
Через пазухи Сан Міна вискочила Рубі. Вона не знала, чи підхожий зараз час, але якщо вона не спробує, то Дженіелла вб'є всіх, хто тут присутній.
« Будь ласка, хоч би що спрацювало!» — вигукнула Рубі, заплющивши очі.
Благословення, що залишилися від королеви духів, заблестило в її очах і атака магії з наближення Дженіелли не змогла пробити захист Рубі.
— Боже... - Королева вампірів округила очі.
Вона навіть не могла уявити, що штучно створений дух має силу зупинити її атаку.
— Иди! — Прокричала Рубі крізь стиснені зуби.
Сун Мін був здивований створенням фамільярного захисту, але не розгубився і пішов вперед. Ще раз. На кінці списа з'явилися блискавки, але...
— Нет! — выкрикнув Скарлет.
У Сан Міна пропала голова, а тіло впало.
« Я перестаралася? » — вигукнула Дженіелла.
— Тебе ще рано вмирати.
Королева вампірів випустила з рук Пек Сого, і та впала на землю.
— А-а! — Простонала Осла.
З її тіла хлинула кров, але вона вийшла з-під магії Дженіелли. Тим не менш, вона не могла змінити ситуацію. Магія королеви вампірів порвала крила Осли і вона почала падати вниз.
— Ні... - безсило прошепотіла Рубі, розплатившись по землі.
- Ти живий?
Тіло Сун Міна, що залишилися без голови зашевелилося. Дженіелла подивилася на його шию і розсміялася.
— Живой.
Вона прийшла на його тіло.
— Ні, — пробурмотіла Скарлет з кулаками.
Якщо ви будете розмірковувати логічно, то найкраще було б втекти. Скарлет не мала достатньо сил, щоб якось допомогти в цій ситуації, і вона чудово знала про це. Вона не думала, що втеча буде помилкою. Хіба в кінцевому підсумку її життя - це не найважливіше, що у неї є? Скарлет не була настільки дурна, щоб переплутувати героїство з дурістю. Вона вважала, що коли світ завтра зникне, то правильно буде не садити дерева, а зірвати і з’їсти яблуко.
« Так не піде, це безглуздо. Я ж знаю, що ця смерть буде даремною, це не хоробрість, а дурощі... Але я не можу так. Не можу просто спостерігати за тим, що відбувається, — Скарлет ковтнула. - Ти сама на це зважилася, так що не шкодуй. Пообіцяй собі, що не будеш жаліти. Ну або займешся цим пізніше, якщо це буде можливо ...."
Скарлет перевела подих і вийшла з тіні дерев. Вона трохи захиталась і йшла вперед за допомогою магії. Вона підтримувала здоровий глузд за допомогою магії, але страх від цього нікуди не зник.
— Вышла? — Дженіелла розсміялася, обдивившись клинки. - Я думала, що ти втечеш. ніж я думала. Ну, або ж дурніше.
Скарлет не відповідала. На цій території вже розставлені магічні пастки, але через бій Сан Міна і Дженіелли вони знищені.
« Не потрібно мати жодних надій. І не шкодуй ні про що. Ти сама вийшла вперед. Навіщо тоді вийшла, якщо знаєш, що безсила?»
Дженіелла повільно підійшла до Скарлет. Сун Мін, який втратив голову, все ще верещав на землі. Хоч би якою гарною регенерацією вона була, їй потрібен був час, щоб відростити нову голову.
Пек Сого оперлася об землю і піднялася на ноги. Її кістки були зламані, а внутрішні органи сильно поранено. Але, незважаючи на всі труднощі, вона піднялась і націлилася на Дженіеллу. На неї накотували різні емоції: страх, розпач, жаль, гнів. Дженіелла відчула це і дуже зраділа. А повний місяць, що додавав їй сил, робить її щасливішою.
— Ну ж бо, йди сюди, стерва! — прокричала Скарлет.
Вона робила це для того, щоб позбутися страху і набути впевненості. Червоні руни оточили її, а Дженіелла лише голосно розсміялася:
- Давно на мене ніхто не лаявся!
Простір був наповнений магією королеви вампірів, через що Скарлет не могла повністю розкрити свої заклинання.
« На це немає часу. Вона занадто сильна".
Хоча ефективність і буде майже що на нуль, їй нічого не залишається, крім як використовувати магію по ходу. Скарлет використала стрибок і віддалилася від Дженіелли, щоб отримати хоч якусь свободу в діях. Якщо б вона мала час все прорахувати, то зробила би краще. Але зараз вона розкрила магію, на яку просто потрібно менше всього часу. Вона створила тисячі магічних бомб, що піднялися в нічне небо. Зійшовши в одному місці, вони всі разом пробили захист Дженіелли. Та поглянула на них і розсміялася. Вона помахала рукою і з одного удару зруйнувала їх усіх.
— Монстр!.
Вона виявилася сильніше, ніж Скарлет очікувала. Просто магічними бомбами її явно не взяти. Варто спробувати щось ще чи потягнути час і залучити велику магію?
"Ні, часу на це не вистачить."
Дженіелла була перед носом. Скарлет широко розплющила очі і попрямувала на створення щита, але противники з легкістю його розірвали. Скарлет здивувалася, наскільки просто у неї це вийшло. З уст у неї потекла кров. Її відкинуло назад і вона впала на землю.
— А-а! — Закричала Пек Сого і накинулася на Дженіеллу ззаду.
— Ти говори нормально, а то твої вічні крики дуже стомлюються.
— Боляче!.
Скарлет, який потрапив на землю, закашлявся кров’ю. Вона вирішила, що не буде сумніватися в прийнятому рішенні, але все ж почала жаліти про нього.
Дженіелла обернулася до накинутої ззаду Пек Сого. Та, зтиснувши кулаки, почала стукати ними по грудях королеви вампірів. Коли Дженіелла підняла руку, щоб зупинити Пэк Сого, її відкинуло назад. А все тому, що Чорний Дракон підійшов вчасно і накинувся на неї.
— И ты ту?
Дженіелла спокійно піднялася на ноги. Червона магія обкутала її тіло.
— Мусить бути ще одна людина, нет?
Чорний Дракон не відповідав їй. Сун Мін все ще не відростив свою голову, а Осла важко дихала через отримані рани і порізаних крил. Пек Сого не могла нормально рухатися, а Скалет отримала серйозні поранення.
Дженіелла розсміялася. Шкіра Чорного Дракона покрилася лускою. Магія королеви вампірів не могла пробити луску дракона. Вона виступила вперед.
— Непогано, але виглядає жахливо, — пробурнила Джженіелла.
Чорний Дракон простягнув до неї руку і схопив її за горло, сильно стискаючи зап'ястя. Зрештою з її голови хлинула кров.
- Де ще один?
Чорний Дракон не цікавився навіть, чому вона питає про це. Другий не прийде. Він згадав мертвого Короля Копій з застиглою на губах самовдоволеною посмішкою. Що такого веселого в смерті, що він посміхався до останнього? У нього не було половини тіла, а обличчя пофарбовувалося усмішка.
« Хіба ти не казав, що хочеш спробувати битися з Мусином? То чому ж ти так безглуздо помер на півдорозі?"
Магія Дженіелли пробила плече Чорного Дракона. Вона була настільки сильною, що застукала і змогла пробити луску дракона. Той на мить захищався, але він не зупинився і продовжував рухатися вперед. Терези ніде не було видно... Від неї не залишилося навіть тіла? Чи вона все ще жива?
Дженіелла здатна на що завгодно. Вона голими руками прийняла атаку чорного Дракона. Він доклав усіх зусиль і зміг зруйнувати її атакуючу магію.
Ллойд дивився на Грейс.
- Чому?
Він кілька разів пробував, не шкодуючи енергії. Зараз ефективним способом може стати хіба що магія Грейс. Саме вона змогла знищити короля магів Кім Джон Хена. Магія вигнання, яку розвернув Авель, пожертвувавши не тільки життєву силу, але й свого брата, могла врятувати і теперішню ситуацію. Але в нього не вдавалося її залучити.
— Ну чому...
Він дивився на сувій, що тремтили очима. Ллойд не міг залучити не тільки магію вигнання, але й решту. Зовсім недавно в бою проти личів, лицарів смерті і нелюдей Грейс чудово себе показував. Але тепер сувій просто не реагував на Ллойда.
« Це доля? »
Ллойд стиснув Грейс. Він продовжував намагатися залучити його, але той навіть не світився. Маг розгорнув сувій. Ті, хто до цього часу жив, поступово зникали. Хтось зробив так, щоб сувій було неможливо використовувати, стираючи з нього всі записи. Але хто? Чи святий дух? Хто здатен на таке?
— Це і є приречений кінець?. — Ллойд приречено запитав.