"Безумець", так. Сан Мін був з нею згоден. Враховуючи характер цього чоловіка, його дійсно можна було назвати "безумцем".
Звичайно, це Король Копій. Ніхто інший в голову не приходив. Це той самий Король Копій, який десять років тому разом з Чорним Драконом зупинив Мусіна. З того часу про них нічого не було чути, але ось де-де, а на горі Муші Сун Мін зустріти цих двох ніяк не розраховував.
- Як давно вони тут?
— Десять років тому, обличчя за бинтами помолилося.
Десять років. Сан Мін і Пек Сого розкрили роти. Вони обидва бували на горі Муші, тому чудово знали, наскільки довго і важко будуть протікати десять років. Щоб так довго протягнутись, треба відкинути все те, що притаманне людині.
— Дурниці, — пробурмоті Муші. але протягнути тут десять років... Я б на їхньому місці вже давно втекла.
- Де вони?
« Цікаво, що я зможу пройти випробування? » — подумав Сун Мін.
Роздумувати над цим, звичайно, весело, але він розумів, що через близький кінець зараз не найкращий час для випробування.
— Якщо ви падаєте на гору, то типово обмежуєтесь, але... — Муші подивилася на Сан Міна і Пек Сого та широко усміхнулася, а потім поглянула на позаду Яну й знизила плечима. — Якщо ви не прийшли до випробування, то я накладу обмеження.
« А ви впораєтесь? » — запитав Ходже.
Сон Міна теж зацікавився цим. Це була гора Муші, яка знаходиться в її володінні. Справді, якщо вона зустрінеться з вершниками кінця, то може навіть знищити їх.
« Ця гора... Це певне дивне місце. Принаймні, мені так здається. У мене приблизно такі ж відчуття, як і коли ти сказав, що опрацьовуються в підземеллі на пошуки вчителя."
Такого відчуття у Сан Міна не було.
Він подивився в спину Муші, яка з легкістю ковзала по різкому схилу гори. Деякі види Сан Міну були знайомі. Він згадав місце, де колись стояв Примарний меч, місце де жила Скарлет, і ущелину, в якому Сун Мін вперше зустрів Пек Сіго.
« Моші», — сказав Сун Мін подумки, але та не обернулася.
Хоч вона не відповіла, він запитав:
« Ти хочеш кінця? »
« Що ти знаєш?»
"Думаю, що всі"
Почувши відповідь Сан Міна, Муші посміхнулася.
« Звичайно. Твої благословення перестали діяти, а доля зникла."
Як він і думав, Муші була в курсі всього.
« Як давно ти про це знаєш? »
« З самого початку. Від тебе віяло незвичної долі. Думаєш, я могла це не помітити?»
Промовляючи це, Муші продовжувала підніматися вгору. Вона йшла на саму вершину. Під час цього випробування Сан Мін і Пек Сого не доходили настільки високо, тому що ніхто не бачив у цьому потреби.
« Я, звичайно ж, хочу зупинитись. Хіба не очевидно? Якби я цього не хотіла, то чи попереджала б тебе? Я багато знаю про долю і те, що можна зробити. Я, звичайно, не кажу, що ти зміг звільнитися від долі завдяки мені, але я дуже допомогла тобі."
Сан Мін не міг погодитися. Слова Муші дозволили йому дістатися туди, де він зараз знаходиться, але в нього було багато запитань.
"Чому ти благословляєш Пек Сого?"
« Я вважала, що це потрібно зробити. На той момент я не була впевнена, що станеться. Хоча я допомогла тобі, мені потрібна була підстраховка".
« І вона стала нею? »
« Знаєш, віра добре. Якщо вона не пропаде, то стане справді сильною зброєю. Але навіть якщо у тебе один раз з'являться думки відступити від віри, то до неї легко повернутися."
Саме в цей момент вони піднялися на вершину. Муші обернулася і подивилася на Сан Міна.
Ми хочемо того ж самого, щоб все скінчилося.
Що таке Боги? Королева духів та королева фей змінювалися кожного разу, коли світ знаходив свій кінець і починав усе заново. Цікаво, з Богоми так само? Сан Мін поставив це запитання Муші, і вона відповіла:
- Королева фей і правда про багато чого тобі повела. Думаю, вона теж багато пережила. Якщо у нас не вийде уникнути кінця, то їй теж доведеться померти...
« А що сказати про тебе?»
« Ми не змінюємось. Але коли прийде кінець, нам теж доведеться пройти випробування... І може статися так, що хтось помре. О, мабуть ми теж не дуже відрізняємося від усіх інших". Муші з сумом.
Якщо точніше, то в час кінця цього світу вона просто зазнає нестерпних випробувань. Сан Мін цопився мовою і подивився через плече Муші, де було ... Він не був упевнений, що це "це" можна назвати людиною. Купу чогось стовпилися в одному місці і зібрали з себе щось безформне, але трохи схоже на людину.
Навіть Яна вперше бачила щось подібне і стояла, розкриваючи рот. Пек Сого теж спершу подивилася на цю істоту, а потім на Муші.
- Це останнє обмеження. Називається "тело" - посміхнулася Муші. - Усе починається з дрібниць, а потім поступово закривається всі відчуття. Досить неприємно, коли блокується відчуття болю, так? Тому що, коли обмежують відчуття, біль все одно не зникає. Вам і самим це добре відомо.
Сан Мін кивнув. Він вважав, що це ніби припинити відчувати смак, але тут все влаштовано інакше. Варто смаковим рецепторам обмежитися, як все відчувається в мільйони разів яскравіше. Йому здавалося, що він відчував відразу до всього, яке брав в рот.
« Ти відчуваєш біль, навіть коли просто сидиш на одному місці і нічого не робиш. Тоді я думала, що ти не зможеш цього витримати і просто спустишся з гори. Але в кінцевому підсумку ти справився. Потім з’являється дедалі більше злочинів, аж поки в кінці не буде обмеження на тіло.
- Це ж... не значить смерть?
- Навіть у такому стані свідомості живе, але отримує всі обмеження: біль, свербіж, голод, сухість в горлі і так далі. Але ти все ще залишаєшся живим і можеш як їсти, так і пити. Дивіться, мабуть, зараз якраз час обіду.
Незрозуміла маса зашевелилась. Він їв повзучого по землі мурашки.
— Можна їсти комах і пити ранкову росу. Цього досить. Вражає, чи не так?
Муші підняла руку.
— Але вони не можуть ні нормально стояти, ані розмовляти. Нічого з цим не зробиш.
Муші повела долонею в повітрі і маса, видаючи гучний звук, зашехнулася. Незабаром стало зрозуміло, що це не одна маса, а дві. І ще через мить вони стали людьми. Хоч вони прийняли людську форму, то в них ледь не можна було впізнати чорного Дракона і Короля Копій. Довкола поширився жахливий запах. Яна зачинила ніс рукою і помоститися. У них обох було розшарпане волосся, і вони підняли погляд. На їхніх помаскованих обличчях єдиним світлим місцем залишалися очі.
- Це ще що? - Виплюнув Король Копій.
Його голос зараз нагадував швидше скрегіт металу. Він озирнувся по сторонах і закрив обличчя руками, тому що сонце боліло очі.
- Що за... — Він сказав, і з його рота випало кілька мурашок.
Чорний Дракон почухав довгими кігтями затилок. Хоча вони мали вигляд людини, їм було важко розмовляти з нею. Однак невдовзі вони прийшли в норму. Чорний Дракон прибрав гній, що накопичився в око і подивився на короля Копій.
- Це і є божественний знак, який отримують наприкінці шляху.
— Я не дійшов до кінця!
— Ну і йди один. Я більше не хочу цим займатися.
Чорний Дракон не хотів упускати несподівану можливість закінчити випробування. Він піднявся на ноги, а слідом за ним і Король Копій, сильно поморщившись.
— Ти хочеш, щоб усі ці муки пройшли даром?
- Давно треба було закінчити. Через те, що ти зовсім збожеволів, ми стільки років промучилися!.
Сун Мін відкашлювався, щоб привернути увагу сперечаючих Чорного Дракона і Короля Копій. Вони зрозуміли, до чого був цей кашель і обернулися.
- Це ти перешкодив нашому випробуванню? — Закричав Король копій.
— Дякую, що завадив. Чорний Дракон склав руки перед собою і простягнув одну з них Сан Міну.
Той потиснув руку Чорного Дракона і запитав:
— Так... Що відбувається?
- Цей псих затягнув мене на гору.
— Стеж за мовою! Хіба тебе не вразило, наскільки сильним був Мусин?
- І що? Якщо я був засмучений тим, що не можу дати йому нормальний відстій, це не означає що я хочу йти на цю гору. Та й справа не в Мусіні, ти ж просто подивився на Ян Іль Чона і захотів так само!
- Ну і коли ти плануєш закінчити випробування?
— Ми тільки почали. Не боїшся, що перестараєшся і зробиш тільки гірше?
- У тебе немає гордості.
- Це у тебе немає. Загалом, я все сказав і не збираюся продовжувати. Якщо хочеш, то йди далі один.
— Эй! - Викрикнув Король Копій.
Сон Мін зітхнув і встав між цими двома.
- Досить вже. Мені плювати, чим ви тут весь цей час займалися. А ось вам не цікаво, що я тут роблю?
— Интересно, звичайно. Хіба ти не мертвий? — запитав Король копій з блискучим у погляді. — Якщо вірити чуткам, які я чув ще до прибуття сюди, ти відправився на південь і помер у битві. Втекти треба було...
- Як бачиш, я не помер.
- І чому ти живий?
- Тому що не помер.
— Ну, живий, значить - пробурмотів Король Копій.
Сон Мін вислухав його і розповів, чому прийшов на гору. Спершу він розповів їм про кінець.
— Ось Мусин дає! — розсміявся Король Копій, а Чорний Дракон погруст. — Світу скоро кінець, а Мусин, намагаючись врятувати його, робить тільки гірше! Ти ж зараз збираєшся зупинити королеву вампірів і її монстрів, так?
— Да.
- Хочеш, щоб ми допомогли тобі?
— Да.
— Добре, — кивнув Король копій.
Він піднявся з місця і вказав на Сан Міна.
— Але давай спочатку зіткнемося, — сказав Король Копій.