Згодом Му Голь Ге повернувся. Зупинившись перед Сан Міном, він простягнув йому просторуний кишеню.
- Це все, що залишилося після нього. Але там немає нічого важливого.
- Ні, цього достатньо.
Немає гарантії, що тільки завдяки цій штуці вдасться знайти Чорного Дракона, але спробувати можна. Сан Мін подивився на Му Голь Ге і вклонився йому.
Дякую за співпрацю.
Му Голь Ге, нічого не відповівши, відвернувся. Вони обидва не збиралися продовжувати діалог. Сан Мін подивився на Яну з Пек Сого і посміхнувся.
— Ну, тепер нам потрібно знайти подарунок для Терези.
Пек Сого посміхнулася у відповідь і кивнула. Яна подивилася слідом віддаляючого Му Голь Ге і пробурмотала:
- Я не розумію... Чому він знає, що ми сильніші?
— Просто у нього є своя думка.
« Здається, він не усвідомлює всієї картини того, що відбувається », — пробурнила Яна.
Вона все одно не могла зрозуміти таку поведінку Му Голь Ге. Мабуть, в цьому і полягає різниця між монстрами та людьми.
Вони закінчили всі справи в Кроні, але Сун Мін вирішив не відразу повертатися до лісу Регро. У його свідомості засіли слова Пек Сого, що у неї немає ніяких приємних спогадів про це місце, тому він захотів провести тут хоча б день, щоб змінити цю ситуацію. До того ж, Тереза попросила привезти з міста якийсь сувенір.
За ними здалека спостерігав Че Ґоль. Хоча Сун Мін, Пек Сого і Яна відчували на собі його думку, це їх не турбувало. Вони вважали логічним те, що за ними спостерігають.
Че Голь схопився за лівий довгий порожній рукав. Він подивився на Пек Сого і злегка посміхнувся.
« Не бачилися вже давно. »
Че Голь цього не сказав. Відтоді минуло вже 15 років. Звичайно, Щіка вже не хворіла від її ляпаса, але в грудях була така ж порожнеча.
« Чому я повинен стояти тут і спостерігати за тобою? Того дня я зробив все заради тебе."
Тоді Пек Сого зненавила Че Голя, але він дійсно не міг зрозуміти чому, адже він її врятував. Але мало того, що він не почув вдячності так вона ще й зненавила його. Йому було боляче. Тоді Пек Сого покинула Крон і обірвала всі зв’язки з Муримом.
Останні п'ятнадцять років Чел шукав чутки про неї. Він навіть і уявити не міг, що вона прийде в Крук з Примарним Коп’єносцем, який вважався мертвим. Коли Сун Міна вважали злодієм, Че Голь відчув велику радість, бо добре знав характер Пек Сого. Хай примарний Коп'єносець і був її учнем, але вона як борець за справедливість після такого мала вбити його. Але ні.
Що ж вони роблять у Кроні? Чому вона сміється, перебуваючи тут? Че Голь не розумів цього, але йти і питати не збирався. Його дратувало те, що він зробив. Вперше за десять років він почувався безпорадним. Будь у нього достатньо сил... то що б він зробив?
Че Голь розгорнувся. Він подумав, що змарнував свій погляд на них і тільки зашкодив собі настрій.
Вони, як подарунок для Терези, вибрали бамбукову палицю, яку вона просила їй не купувати. Але вони послухали продавця і вирішили, що Терезі знадобиться.
- Цікаво, їй сподобається? — весело запитала Пэк Сого.
— Не знаю, я не впевнений в її смаках, — обережно відповів Сун Мін.
— Не сподобається, — зимно відповіла Яна.
— Ні, сподобається! — З силою вимовила Пэк Сого.
Вона закинула палицю через плече і широко посміхнулася.
- А ще її можна використати, якщо раптом захоче почесати спину.
Сон Мін купив ще кілька аксесуарів. Можливо, вона ніколи не носила прикрас у своєму замку. Але саме тому він припустив, що вони можуть їй не сподобатися.
Яна ж виглядала зовсім не зацікавленою у виборі подарунка для Терези. Це логічно, адже навіть коли вони були в лісі, то майже не говорили віч - на - віч. Вино було потужною святою силою, яку випромінювала Тереза.
Так вони і ходили вулицями, вибираючи сувеніри, поки Сун Мін не спіймався і не згадав, що вони до цих пір не їли. Зрештою вони просто запитали перехожих, де можна поїсти.
— А ви пробували людяну? — запитала Яна, поки вони чекали на своє замовлення.
Сун Мін, що пив воду, поперхнувся.
— Що, прости?
— Ну, я про людожерство.
Пек Сого нехотячи подивилася на Яну, але та не додала цьому значення і продовжувала:
— Сан Мін, ну ти такий дивний. Фізично ти тепер на все сто відсотків нелюдь, і при цьому ніколи не пробував людяну? І навіть не хотілося?
- Чому ти взагалі про це питаєш?
— Нелюди бувають різні. Найбільш сильні серед них є справжнім кошмаром для людей. Ходжу теж таким був. Для таких монстрів людожерство - це норма. Самітність змушує їх їсти людяну.
— А що сказати про тебе?
- Для мене це не грає особливої ролі, та й не приносить нічого задоволення.
— Ну, як і мені.
— Хіба ти не став людяним завдяки силі Ходже? І ти все одно не відчуваєш бажання з'їсти когось? — Здивовано запитала Яна.
Питала про це вона серйозно, їй дійсно було цікаво. Сан Мін зморщився і сказав:
« Нехай я не буду людиною, — сказав він. — Хай же буде воля моя, і нехай моє тіло запанує над усіма людьми! Хто знає, може мені і сподобається, якщо я спробую, але я не збираюся цього робити.
« Якщо ти хочеш стати сильнішим, — сказав Ходжжу, а не такий поганий вибір. — Якщо ви з’їсте людину, то нічого страшного не станеться, хіба що зміцнить ваше тіло. Навпаки, завдяки Чорному серцю ти, швидше за все, станеш ще сильнішим і швидшим".
Сан Мін не збирався ставати сильнішим за рахунок сили людей. Йому було достатньо і того тіла, яке він має зараз. Він думав, що зосередиться на Ци. Зараз він став набагато сильнішим, ніж десять років тому, але ось до рівня Дженіелли або Пожирача не діставав. Але проблема полягала не в тілі, а у природи.
« Як же її там звали, ну, хімеру цю... Айне, начебто, так? Загалом ця дівчина справді варта застереження, — попередив Годжу. - Ось вона з природи своєю нелюдь. До того ж, вона отримала додаткову силу в Ормурі, і, на відміну від тебе, не брсить перекусити людяною. Тому Дженіел і хоче зробити з неї нового Пожира. Якщо вона все правильно зробить, то ця дівчинка зможе і тебе перевершити."
"Згоден".
Їм принесли їжу. Незважаючи на те, що це була мова про людожерство, Яна без задньої думки взялася за палички. Сун Мін знову прополоснув горло і теж почав їсти.
Вони закінчили бенкет і сиділи на магічному коні. У них є ще одне місце, куди треба було заїхати до повернення в ліс Регро. Сан Мін хотів зустрітися з Прау. Якщо Аладур використовував це закляття, то його вчитель і подарований.
— Давно не бачились, — каже Праа все ще була вдома в Ян.
— Да уж...
Прау вже за звичаєм лежала в обіймах двох голих хлопців, над якими було накинуто ковдру. Пек Сого дивізно відвела погляд в сторону, а Сан Мін вийшов вперед. Прау подивилася на нього і сказала:
— А можеш ось так раптово не навідуватися більше?
- Вибачте.
— Яна, а ти коли повернешся? Не будеш ж ти за ним все життя хвостиком бігати. Хоча так, хвостики - це ж по твоїй частині, Прау побачила, як Яна нахмурилась і швидко змінила тему, переключившись на Сан Міна:
- Ну і навіщо прийшов? Вот Пэк Сого. Мабуть, ви все ж зустрілися.
- Мені потрібно, щоб Ви допомогли комусь знайти.
- Я схожа на приватного детектива?
Сон Мін дістав дорогоцінний камінь, мовчки простягнув його Прау і та, надувши губи, взяла його. Потім він відкрив просторовий кишеню, отриману від Му Голь Ге, і дістав звідти дорогу кисть.
— Я хочу дізнатися, де знаходиться господар цієї кисті.
— Тільки по одному предмету?
— Потрібно ще?
— Ну, надійніше використовувати кілька.
Сун Мін дістав все, що було в просторому кишені: кілька кістей, пару речей, якісь закуски і ще щось по дрібниці. Прау зібрала все це в купу і відійшла на кілька кроків назад. Вона, як завжди, склала руки і почала читати заклинання.
— Гора... — Пробурмотала Прау з закритими очима.
— Гора? — Ще раз слідом Сан Мін.
Прау помоститися. Вона підняла обидві руки і схопилася за голову. Світ навколо неї затремтів, коли показує інший простір.
— А...
Його вигляд був дуже знайомий Сон Міну.
« Де ж я це бачив? » — думав він.
Він не тільки замислився над цим, але й стояв поруч Пек Сого здивовано вигукнув:
- Це ж гора Муші!
Зображення виявилося досить непарним, так що дізнатися це місце було доволі складно, але як тільки Пек Сого вимовила це, Сан Мін також згадав про нього. Саме тут починалися його пошуки свого "я".
"Що Чорний Дракон робить на горі Муші?"
Після цього вони провели день у Ормурі, і вранці знову скористалися магічним конем.
"Гора Муши..."
Сон Мін згадав місце, де фактично провів своє дитинство і цокнув мовою.
« Як до речі, — подумав він.
Він якраз хотів поговорити з Муші, тому що він нарешті зрозумів значення її слів.
— Я не думала, що повернуся туди, — пробурмотіла Пек Сого і гірко усміхнулася.
Поки Сун Мін блукав світом, вона знову поверталася на гору кілька разів.
— Да.
Голосом, що відповідав їй, був не Сан Мін і навіть не Яна.
- Не думала, що побачу вас двох разом.
Перебинтована дівчинка розсміялася, подивившись на Сан Міна і Пек Сого.
— Ви знову прийшли за випробуванням? — запитала вона.
З-під бинтів визирали її блискучі очі.
- Або щоб зустрітися з кимось, хто проходить випробування?
- Ти знала?
- Не так просто. Хтось дивився в гори за допомогою чаклунства. Думали я не заміту і залишу все як є? — Муші розсміялася і потрясла лахмами на плечах. - Я якраз хотіла їх вигнати. Вони занадто злі.
Почувши слово « вони» Сан Мін здивовано нахилив голову.
— Він не один?.
— Їх двоє, — сказала Муші. - І один з них схожий на божевільного.