Вона не знала куди йти. Може місце, яке вона бачила уві сні, і було відповіддю, але вона в цьому не впевнена.
Але Ві Джі Хюн знала одне — щоб все зрозуміти, їй потрібно залишити Сан Мін і проїхати весь шлях самій.
Так і сталося.
Вона ніколи не була там. Ві Джі Хюн знала тільки те, що їй потрібно бути там і напрямок.
« Я вперше зайшла так далеко».
Вона прийшла сюди, коли тільки розірвалася з Сон Міном і не знала з чого почати. Тоді вона просто розуміла, що їй треба йти в гори Хюджель на півдні.
Подорож туди тривала багато часу, але поки Ві Джі Хюн ще ніколи не була в небезпеці.
Вона оглядалася. Довкола стояв туман, а в ньому ховалися монстри, які не дозволяють людині поступитися у ці володіння.
Гори Хюджель були нелюдяною територією, яка викликала страх навіть монстрам. Неподалік лежало місто Ормур, де жила нечистота, яка мала хоч якийсь розум.
Але не в цьому лісі. На відміну від розумних істот з Ормуру, ці керувалися інстинктами, а не розумом. Але навіть найжорстокіші дива не могли і підступити до Ві Джі Хюн.
Спочатку вони нападали, але після кількох смертей вони вже не були настільки впевнені. Занадто пізно вони зрозуміли, що в ліс прийшло істота, на яку не можна полювати.
« Що тут?»
Вона ще не досягла місця свого призначення. Треба піднятися вище.
Ві Джі Хюн не знала, що вона прямує в закопане озеро Ма Рен Чон.
У минулому куміхо Яна вже знайшла це озеро. Нічого не знаючи, Ві Джі Хюн продовжувала підніматися і озиралася по обидва боки. Вона ніколи там не була, та й мало знала про цю місцевість, але вона зрозуміла, що мета десь поруч.
Перед тим як досягнути Ма Рен Чон, Ві Джі Хюн зупинилася. Вона оглянулася в тумані і зрозуміла, що на величезному камені хтось сидів. Через густий туман вона чітко бачила людину.
« Ці гори надто небезпечні, і вони навіть не хочуть бути однією дівчиною », — почувся голос. — Ты не голодна?
— Не дуже, — відповіла пані Джі Хюн.
Той голосно розсміявся. Чоловік відкусив шматок з величезного мотлоху рису.
- Сам робив. Мені подобається готувати та смачно поїсти, тому роблю все за своїм смаком, — сказав Мусин і доїв рис. - Не знаю, чи сподобається тобі, але повір, ти пошкодуєш, якщо не спробуєш.
— Я не голодна.
- Тут чудовий вигляд.
Він витягнув алкоголь. Ві Джі Хюн не знала, що перед нею Мусин, але вона відчувала, ніби це хтось, хто зможе порівнятися з главою Самарієн за силою. Але вона не боялася і прямо запитала:
- Ти прийшов убити мене?
— Нет.
— Тоді переманити?
- Ти знаєш, хто я?
— Мусин або Ком Сон - один з двох. На даосця ти не схожий, тому схиляюся до першого варіанту.
— Ха-ха-хо! - Мусин засміявся, відклавши пляшку. - Ти чула про мене від Іль Чона?
- Так, чула, що ти відійшов від справ.
— А крім цього?
- Що ти слабший його.
Мусин розсміявся від відповіді Ві Джі Хюн. Він називав голову Самаряни так неформально, ніби вони були друзями. Чоловік похитав головою.
- Іль Чон не змінився... Минуло сто років.
- Він занадто високомірний?
- Ні, Іль Чон має право так говорити. У світі, куди щодня дається багато людей, Іль Чон має добрі навички. Схожих з ним майстрів можна порахувати по пальцях.
- Ти сильніший за нього?
— Я відійшов від справ сто років тому, але принаймні з гордості не можу сказати, що я слабший. Потрібно боротися, щоб дізнатися про це. — Але я розумію одне - я сильніший за тебе, маленький диявол.
— Я знаю.
- Тоді чому ти не тікаєш?
- Ти ж сказав, що не збираєшся мене вбивати.
- Я можу передумати.
— Ні, я так не думаю, — байдуже відповіла пані Хюн.
Мусин втратив дар мови. Після короткого мовчання він знову розсміявся.
— Да, я не передумаю. Навіщо ти залізла на гору?
- А як ти дізнався, що я прийду сюди? — обережно запитала Вікі Хюн.
Потрібно бути надзвичайно ввічливою і не викликати конфлікт. У цьому світі є велика кількість вух та очей, тому потрібно рухатись так, щоб їх уникнути. Але Мусин ніби знав, що вона прийде сюди і чекав Ві Джі Хюн.
— Я знаю більше, ніж просто інформацію з Чон Ве Чона. Хоч я і не всемогутній.
Здається, він говорив про Медіуму, але Ві Джі Хюн не розуміла його слова.
- Мені треба йти нагору.
- Я не збираюся тебе зупиняти. Мені не сказали цього зробити.
- Ти найсильніший з Чон Вен- Чона. Чиї ще слова ви повинні слухати?
- Я і справді найсильніший в Чон Ве Чон Чаоне, але це не означає, що я можу робити все що заманеться.
Ві Джі Хюн слухала його, продовжувала йти. Вона пройшла повз Мусіна, який пильно дивиться на неї.
Чоловік усміхнувся і пішов за нею.
- Мене дещо цікавить. Можу я задати тобі питання? — спокійно запитала Ви Джі Хюн.
- Якщо я зможу відповісти.
- Чому Чон Ве Чон захотів мене дістати?
— Бо ти цього вартий, — відповів Мусін. - Ти ж знаєш про Чон Ве Чон. Напевно, Примарний Коп'єносець теж.
— Ви збираєтеся позбутися нечистоти в цьому світі. А потім будете ним правити.
- І що ти думаєш?
- Це нісенітниця.
— Так, — кивнув Мусин. - Але ця зайва мета змушує моє серце битися швидше. Всі прагнуть влади, і в її шукати всі засоби хороші. Але в якийсь момент ти розумієш, що краще бути не злочинцем, а тим, хто стоїть над ним.
- Це брехня?
— Не зовсім.
- Тобто, все одно неправда?
Мусин дуже посміхнувся і не відповів. Натомість він поставив зустрічне запитання:
- Ти не збираєшся приєднатися до Чон Вен Чону?
— Нет.
Не варто навіть і думати про це.
- Через Примарного Коп'єносця?
- Чому ти так думаєш?
— Примарний Коп'єносець і Чон Ве Чон ворогують. Якщо ти приєднаєшся до нас, ми перестанемо вважати його ворогом.
— Ой, не варто. Він не такий мені подобається.
- Я знаю, наскільки сильний Примарний Коп'єносець, але він живий тільки тому, що Чен Ве Чон йому дозволяє. Ти це розумієш?
- Припустимо. Але якщо б ви вирішили вбити його, то вам довелося би викластися на всі сто.
- Тобі не здається, що мені це під силу?
— Якщо так думаєш, то спробуй, а не базікай тут попусти. Схопи його і спробуй шантажувати мене. Хто знає, може я передумаю і вирішу вступити до вас.
- Не думаю, що варто використовувати такі методи. Я просто можу схопити тебе і змусити вступити в Чон Вен Чон силою.
— Це дивно, — посміхнулася Ві Джі Хюн. - Тобі потрібна не моя сила, а я сама.
— Ты наполовину права. Твоя сила точно допоможе Чон Ве Чону. Думаю, ти вже можеш порівнятися з Королем Копій, Воль Ху чи Чорним драконом. Це дивовижно. Рік тому ти була лише на рівні посланця шістьох вершників Квона Джона, але за цей рік ти стала набагато сильнішим.
- Але, здається, потрібно ще щось, окрім сили.
Мусин посміхнувся у відповідь на її зауваження.
Так вони підійшли до тихого озера Ма Рен Чон. Ві Джі Хюн переглянула на воду. Уві сні вона бачила туман, але не це місце. Тим не менш, вона була впевнена, що прийшла куди треба.
Мусин оглянувся навколо. Ма Рен Чон був єдиним місцем, де можна зв'язатися з потубільними силами.
Він кілька разів блукав по горах, щоб дістатися до Ма Рен Чон, але йому це так і не вдалося.
« Мама Рена зв’язався з маленьким Дияволом. Вона прийшла сюди... це доля.
Ще кілька місяців тому все зупинилося. Але зараз течія долі знову прийшла в рух.
Мусин і медіуми не знали, але все це почалося після того, як Сун Мін помер у попередньому житті та воскрес до підземного підземелля.
Вода задрижала, і на поверхні озера почали підійматися шипи. Вони зібралися у формі чорної кулі, посередині якої з'явилося око. Червоне око підійшло в повітря. Мусин і Ви Джі Хюн дивилися прямо в нього.
Простір задрижав, і почувся голос:
« Ти людина, але нелюдська доля. Тобі приготовлено поразку. Ти народилася з цією ситуацією."
Мусин не чув голос, тільки Ві Джі Хюн. Вона знала про свою долю, бо вона вже чула слова якогось монстра, коли тільки вийшла з підземелля. Він сказав їй щось про « здатність перевернути долю».
« Вона вже переслідує тебе. Ти повинна була прийти сюди. Я покликав тебе. Ти та, хто володіє найсильнішою долею."
« Хто я? » — запитала Ві Джі Хюн.
« Так ти ще не зрозуміла... Це початок твого призначення."
— Ма Рен!
Мусин не чув їхньої розмови, але втрутився. Від нього виходила сильна енергія.
- Я хочу запитати дещо.
"Людина, — око навернулося до Мусіну", — ти не повинен був приходити сюди".
— Я знаю. Я шукав це місце давно, і до сьогоднішнього дня мені цього не вдавалося.
« Я дозволив тобі ввійти тільки тому, що ти прийшов з нею. Скоро тебе чекає кінець."
Мусин насупився.
- Я був недостатньо вправний?
« Тобі бракувало багато чого. Якби не вона, ти б ніколи не досяг цього місця."
— Дайте відповідь на запитання.
"Спрацюй".
— Кінець уже приречений? — сказал Мусин.