"Звірський Пожирач"!
Сан Мін чув про це.
Голова Самарян Ян Іль Чол сказав, що у цьому світі є троє людей, які можуть зрівнятися з ним: Команти сон із шамана, Му Сін з Чен-Чона та Пожирач з хижаків.
Але Ходжу сказав, що тут немає пожирачів. Цей монстр, що стоїть на чолі хижаків, просто назвали це, але я ніколи не зустрічав Пожираючого за своє життя.
— Звірський Пожирач»?
— Ходжу хіба не говорив? — запитав Владер.
Відстань між ними зменшилась. Якщо один з них захоче, то зможе легко атакувати в будь-який момент. Але Владер не показував наміру нападати.
— Пожирач... — очі Владер звузилися. - Він не з'являвся до цих пір. Йому дали таку назву в очікуванні його появи. Вершина нечиста. Той, хто колись був людиною і перестав ... Той, хто пожирає і вбиває будь-кого.
- І ти кажеш, що це можу бути я?
— Я думаю, що є така ймовірність, - Волдер засміявся. — Ну, ти і людина, і ні. Твоє тіло вже стало як у нелюдяного. Розум у тебе, звичайно, ще залишився, але чи можна назвати тебе людиною?
— Да. Я людина.
- Може ти так і думаєш, але з моєї точки зору ти ближче до нечистості, ніж до людей. И... — Владер не сміявся. - В тобі є енергія дракона. Серед усіх видів нечистості немає того, хто пов'язаний з драконами. Ти більше всіх інших підходиш під опис Пожирача.
- Це припущення.
— Да. Але Пожирач ніколи не існував, — сказав Владер і зробив кілька кроків назад. - Тому ти захопив мою цікавість. Я давно себе так не відчував.
— Ох... Що ти взагалі робиш в цих морях? — запитав Сан Мін.
Владар повернувся на своє місце і потиснув плечима.
- Я плаваю.
— З якою метою?
— Знайти дракона, — відповів Владер і Сан Мін закруглив очі.
Він і подумати не міг, що той назве такі раптові причини. Владер знову засміявся, побачивши вираз обличчя Сун Міна.
— Здивований?
— Трохи. Це доволі незвичайна відповідь.
— Я, як і всі на цьому кораблі під прокляттям. Хтось став лицарем смерті за бажанням, а хтось не хотів ним ставати, у нього просто не було вибору. Але всі ми однаково прокляті, — пробурмотів Владер і зняв шолом з голови.
На його місці не було голови. Тільки темрява і жовті палаючі очі посередині.
— Я і мої лицарі на цьому кораблі прожили досить довго. Ми не можемо померти, навіть якщо захочемо. Тому що після смерті ми потрапимо в руки короля магів, які отримали вічні муки, — сказав Владер і знову одягнув шолом. — Я не хочу цього, тому й шукаю дракона. Вся магія на цій землі належить їм.
- Дракон може зняти прокляття?
— Не знаю. Я ніколи не зустрічав його.
- І кажуть, що він в цьому морі?
— Дракони не виступали сотні років, — відповів Владер. - Але востаннє дракони бачили в цьому морі. У будь-якому випадку, у нас є весь час світу... Може ми зустрінемося з ним, пробурмотів Владер і подивився на Сан Міна. - Ти викликав у мене цікавість, бо в тобі є енергія дракона. Тож у мене з’явилась надія, але марно. - Я хочу запитати дещо наостанок.
- Що?
- Ти збираєшся приєднатися до хижаків?
— Ні, — без сумніву відповів Сун Мін.
Владер розсміявся, ніби знав відповідь заздалегідь.
- Зважаючи на те, що ти вважаєш себе людиною... Це було зайвою пропозицією. Але якщо коли-небудь ти зміниш своє рішення, я порекомендую тебе.
- Не потрібно.
- Може колись і знадобиться. Коли ти повністю станеш монстром і відкинеш людяність. Ти вб'єш в першу чергу людей навколо себе. Монстри й люди не можуть жити разом.
Сан Мін мовчазно дивився на Владера. Той не звертав уваги на гострий погляд і продовжував:
— Людина відчуває безпеку поруч з людьми, а також монстри. Тоді і ти захочеш вступити до хижаків.
- Гадаю, цього не станеться.
Ха-ха! Це поки що ти так думаєш. А тепер, коли на місці короля нелюдей звільнили після того, як обнаженому демону вирвали серце.
Сун Мін більше не слухав Володаря, а той і не чіпав відвернутого від нього хлопця. Він вийшов з каюти лицаря в коридор, а потім на палубу. Рицарів смерті навколо не було видно.
« Крароль нелюдей... — Я сказав Ходже. — Да. Ти не вампир, не лицар смерті, ні перевертень і не лич. Це єдине придатне для тебе місце."
- Я не збираюся приєднуватися до хижаків.
« Я тебе не змушую. Але думаю, що не варто ставати ворогами з ними. Якщо ти зараз битимешся з Чон Ве Чоном, то тобі не завадить допомога хижаків."
Його слова були переконливими. Для початку Сан Мін хотів увійти в Самарієн, але їхня сила не зрівняється з Чон Ве Чоном.
Але хижаки були іншими.
Владар був сильнішим за вершників, з якими воював Сун Мін. І всі лицарі смерті, якими він керував, мали силу ігнорувати дев'ять фракцій.
Але він не хотів вдаватися до хижаків. Однак позитивний склад розуму Владера Сун Мін допоміг йому усвідомити, що його вибір розширився.
Хлопець піднявся на борт корабля Джарведа. Тела Пек Мен Чакка і його помічниць все ще лежали на палубі. Сам власник корабля та інші не знали що робити, і Сан Мін сказав намочищому штани Джарведу:
- Продовжуємо дорогу.
- Що?
— Ми прямуємо до Белладор, як і планували.
— Мне... мені справді можна йти?
— Так, — кивнув Сун Мін і Джарвед, поковтнувши слину, подивився на арбітра.
Бородатий чоловік захищався, але наказав команді привести корабель в рух. На палубі здійнявся галас і всі забігали.
Темнота, яка оточила корабель, почала розчинятися. Примарний корабель Владера пішов у темряву, звідки і з’явився. Ніч зникла і знову настав день. Небо стало звичайним блакитним.
Корабель рухався, але атмосфера на ньому була напруженою. Проживши довге життя арбітра, та і загартована команда бачили примарний корабель вперше.
Сан Мін зібрав тіла Пек Мен Чока та його помічниць.
- Що... Що ви робите?
Хлопець, нічого не відповівши, почав обшукувати їхні тіла.
Як він і думав. Пек Мен Чок був відомим в цих морях піратом. Його корабель і команда вбили Владер, а в сумці Пек Мен Чока було багато золота.
Насправді, Сан Мін не потребував такого роду дрібниць, але шкода залишати безхозні речі посеред моря. Кілька найманців зрозуміли, що робить Сун Мін, і крутилися навколо нього, але боялися щось зробити.
Коли він обшукав три тіла, Сун Мін кинув їх у море. Арбітр дивився на те, що відбувалося, міцно зтиснувши губи. Він хвалився своєю майстерністю, але після того як побачив умілість Сун Міна, йому просто довелося заткнутися.
Після зустрічі з примарним кораблем вже не виникало проблем. Декілька разів минали кораблі, пірати. Але вони, мабуть, і самі боялися корабля Владера й близько не підпливали.
І нарешті подорож закінчилася. Через два місяці корабель Джарведа досяг Белладора.
Він хотів би в ту ж секунду зістрибнути з корабля, але не міг. У Беладорі, як і в будь - якому іншому великому місті, була складна система реєстрації. Магі наклали закляття на навколишнє море і дозмотривали людей. Навіть Сун Мін, майстер вищості, не міг увійти в Белладор без огляду.
"Це складно, але..."
Він купив документи найманця рангу С в Еребре. Після двох місяців перебування в морі вони нарешті досягли Белладора, тому можна було терпіти.
— Не говори зайвого.
На палубу вийшли моряки і найманці. Сан Мін дивився на них, а вони мовчали. Вони знали і без попередження, що буде, коли загоїти зайвого.
У діловій гільдії вони швидко пройшли всі необхідні процедури і увійшли в місто. Сун Мін стежив за власником корабля, поки той проходив необхідну процедуру.
Якби Джарвед зробив менший рух, його голова відразу ж злетіла б з плечей. Чоловік знав це і напружився.
Після закінчення всіх необхідних дій команда зібрала речі і спустилася на землю. Сун Мін зробив те саме.
Нужжа робити вигляд, що він найманець, зникла.
« Відпустка недалеко до лісу»
Дорога займе не більше місяця.
На відміну від півдня тут вплив муріма відчувався чітко. А в Білладорі жила наша сім’я Ґун.
Сан Мін згадав нам Гун Хі Вон. У лісі нам Ґун Хі Вон втік, і це останній раз, коли Сун Мін чув про нього. Він прийшов до Белладор, але не збирався шукати нам Гун Хі Вон.
Напевно, їх стосунки закінчені. Через муримів всі чули чутки про те, що Че Ґаль Те Рен і Мо Ен Со Джін загинули від рук Примарного Коп'єносця.
Нам Ґун Хі Вон продовжував любити Мо Ен Со Джін навіть після її одруження.
Може бути нам Гун Хі Вон повірив мурімам і тепер вважає Сун Міна своїм ворогом. Хлопець не хотів, щоб він помилявся але не міг поговорити з ним зараз.
Сон Мін залишив порт, але на відміну від того, як це було задумано, він не відразу покинув Белладора.
Він зупинився і ошарашено подивився вперед.
Посередині площі стояла металева клітка. Тут сидів чоловік, який нічим не відрізнявся від інших людей.
Сан Мін дивився на нього розкривати рот.
Це був Нам Ґун Хі Вон.