« Я перестаралася, — сказала вона і дуже зітхнула.
Диявол, який ще захитався, подивився на неї. Сан Мін також не сводив очей з Яни. Вона зупинилася, не встигла навіть почати, але Сан Мін вже відчував, що її сила перевищувала його очікування. Він подумав, що якби Яна захотіла, то легко б його вбити.
Ормур Куміхо, що заволодів.
Вона не поступалася в силі навіть королеві вампірів Дженеле.
— Я просто неправильно Вас зрозуміла. Мені здалося, що Ви хочете заволодіти його тілом.
— Так, це було насправді. — Але не зараз. Його тіло і душа дуже дивні. Не хочу вплутуватися.
- Якщо Ви турбуєтеся про це...
- Я сказав, що не потрібно.
Яна знову зробила пропозицію, але Ходжу холодно відмовив.
Тоді дівчина знизила плечима. Вона зрозуміла, що є й інші причини того, чому він не намагався здобути тіло.
Яна нахмурилася.
Хоч вона подумала про це, то знала, що таке неможливо. Вона пам’ятала про нього як одного з тих, хто не любив людей.
— Я просто хотіла допомогти, коли дізналася, що Ви хочете зустрітися зі мною.
- Ти діяла без моєї згоди. Тепер мені важко.
— Простите...
- Досить. Якщо подумати, ти зробила це для мене. А ти що заткнувся? — запитав Годжу у Сан Міна. — Хіба у тебе не було питань до цієї куміхо?
Сун Мін збирався духом.
Він розгубився від всього, що трапилося і був злий, але він знав, як буває, коли ти дієш емоційно. Тому він зітхнув і кивнув.
— Кілька років тому, Яна, ви допомогли одному племені. Пам'ятаєте?
— Звичайно, пам’ятаю, — відповіла Куміхо.
- Я прийшов на південь, щоб зустрітися з цим плем'ям. І у мене до Вас два запитання: чи можу я зустрітися з виживею частиною племені і дізнатися хто на них напав?
Хоч Сун Мін поставив свої запитання, але Яна деякий час мовчала. І вона посміхнулась і відповіла:
- Ви хочете керувати силою?
- Якщо це можливо.
- Ви дуже незвичайна людина. Я вже чула це від Прау. І про вашу силу долі. Вы... Ви стоїте на межі людини і нелюдя. Ваше тіло вже змінилося через силу Ходже, але ви все одно не залишаєте свою людяність - сказала Яна і подивилася на Ходжу. « Плем’я, яке управило силою, було Богом ходити ». Вони змінили свій страх, зробивши з нього те, що можна поклонятися, і на це пішли сторіччя. Вони навчилися контролювати вселяючу силу тіла. Але сила, якою вони керували, була зовсім слабка. Настільки, що була не здатна перетворити людину на напівкровку.
— А що сказати про побічні ефекти?
— Як я вже казала, плем’я навчилося керувати силою після сотень років поклоніння. Вони винайшли спеціальний метод дихання та ліки. Ті, хто має зв’язок з племенем кровопролитно, отримують величезну силу, а чужоземці божеволіють.
— А-а-ах... — Божевільний диявол засторонився.
Він зрозумів причину своєї божевілля.
Яна знову подивилася на Сан Міна.
— Прау говорила, що людина не може керувати силою людини.
— Чиста людина не може, але ти не звичайна. Навіть серед напівкровок є багато тих, хто стримує людську близькість. У тебе не смішна кров, але ти зможеш контролювати силою без побічних ефектів. Якщо, звичайно, знайдеш спосіб.
Ці слова заспокоїли Сун Міна, але він не міг повністю довіритися Яні.
« Крім того, Яна напала на Цзоу », — продовжувала говорити вона.
Коли Диявол почув це, його очі відкрилися. Побачивши ж се жінка, нагнула голову і подивилась на Неговидного диявола.
- Де Цзоу?
- А навіщо ви його шукаєте?
— Заради помсти, — відповів Шам’явний Диявол.
Яна повернулася до нього.
- Хоча ти видатний майстер, буде важко зламати Цзоу. Важко порівняти силу людини і нечистість, а Цзоу має сильний вплив навіть у порівнянні з іншими людьми. Він прожив багато років у страху.
- Це не ваша справа.
— Цзоу покинув Ормур, — відповіла Яна і усміхнулася. — Коли я зустріла його в тому селі, то вирішила вбити його у Ормурі. Тому що я ... Я відчула, що залишилося від Ходжу і хотіла захистити село. Тому Цзоу боявся покинути Ормур.
- Його тут немає?
— Да, и я не знаю де він зараз. Якщо він повернеться, то я прикінчу його особисто.
Обличчя Божевілля Диявола спотворилося. Стиснені в кулаки руки тремтіли. Він прийшов до Ормуру, щоб зустріти Цзоу, але той вже покинув місто.
Сун Мін досягнув своєї мети і знайшов відповіді на свої запитання, але Диявол не був замаскований.
— Добре, - Яна піднялася. - Я дам вам зустрітися з тими, хто вижив. Саме зараз найкращий час.
- Про що Ви говорите?
« Через кілька днів я покинула Ормур, — почала трохи розслабитись. - Через те, що я стала занадто швидко, є кілька обмежень. Тому мені треба залишити Ормур і повернутися до тренування в горах.
— Горах? Невже Ви вирушаєте на гору Муші?
— Ох, нет. Я знаю про гору Муші, але тренуюся в іншому місці. Він не так далеко звідси, — відповіла Яна і розвернулась. - Йдіть за мною. Вони живуть у будинку Кісен.
Яна, мабуть, воліла бути залюдницею. Вона пішла вперед і принесла Сан Міна в сад. Там Яна підняла руку, малюючи в повітрі ієрогліфи.
Простір почав розриватися, і з’явився величезний будинок.
« Зазвичай вони живуть тут, бо навколо них є багато ворогів.
Вони відчули присутність людей і підняли списи.
Яна підняла руку.
- Вони не вороги. Покажіть себе, — сказала Яна.
З поблизьких кущів вийшов молодий чоловік, а за ним почали виходити інші чоловіки і жінки. Щойно Сун Мін побачив їх, він заспокоївся.
« Це через силу, — сказав Ходже. - Зрештою, Божевільний Диявол набагато сильніший за них.
— Хто ви? — Він заговорив до хлопця, який вийшов першим.
Сун Мін відчував зв'язок з вижиломи, а вони остерігалися його. Він задумався про те, як буде краще їм все пояснити.
« Нічого не кажи» — сказав Ходже.
Доспехи задрижали і вогні змили над головами. Члени племені були здивовані, але не потребували пояснень. Вони дізналися, що нелюдяне місто поклонялося йому сотні років.
Вони відразу ж впали на коліна і схилили голови.
— А-а! Це він! - Хтось закричав.
Сун Міна вони вважали його учнем. Я ніби очікував цього, посміхнувся, а сам хлопець замучився.
Врешті - решт Сун Мін, Божевільний Диявол і Рубі зупинилися в селі. Мешканці не виходили з лісу, а Сун Мін хотів навчитися контролювати їх силою.
Усі були здивовані, коли він попросив про це.
- Учень, ви не можете його використовувати? — запитав Абрум, перший вихідний хлопець.
Він просив не називати його учнем кілька разів, але Абрум, як і інші, продовжували.
— Божественна сила...
« О, як мені це подобається! Я став Богом для людей!» — Ходже, здавалося, був задоволений.
- Спосіб... - Абрум почухав підборіддя.
Вони мали спосіб дихання. Диявол, який був збентежений, дослідив його і пообіцяв нікому не говорити. Тому Сун Міна особисто привів її до себе.
— Потрібна книжка, — закінчив Абрум і кивнув головою.
***Вже кілька днів він чекав на книжку від Абрума, як раптово з’явилася Яна.
— Як я вже казала, мені треба залишити Ормур і тому прийшла попрощатися.
— Надовго вы уходите?
- Десь на півмісяця.
Зазвичай для того, щоб стати куміхо, потрібно дві тисячі років. Мабуть, вона скористалася допомогою з боку.
Навіть Ходже не здогадався.
— Я відкрила замок. Ви можете вийти в будь-який момент, але, якщо можливо, я б хотіла побачити Вас, коли повернуся.
Сан Мін відчув, що вона зверталася до Ходжу, і той відповів:
- Якщо вийде.
— Ходжу... Навіть якщо Ви не пам'ятаєте цього, але я отримала Вашу милість. Я стала нелюдом заради Вас, але не змогла відплатити Вам за добро. Я захистила цих людей тільки щоб віддати Вам борг.
— Я все одно тебе не пам'ятаю і не розумію, чому ти мені так вдячна, тож й не треба докладати зусиль. Давай вважати, що це був знак доброї волі.
Сон Мін спокійно слухав їхні розмови і вважав, що Ходжу досить наглухну себе, а Яна зміцніла.
Куміхо схилила голову.
— Дякую, — щиро подякувала вона і покинула ліс.
***Через два дні Абрум прийшов.
— Ось, — промовив він з книжками.
Сун Мін взяв її в руки і незрозуміло запитав:
- Вона не така товста. Чому вона тривала чотири дні?
— Ну... Серед нас мало хто вміє писати, соромившись сказав Абрум.
- Ви могли б попросити мене.
— Як ми можемо просити учня?
— Тоді можна було б попросити інших, наприклад Боже Слово Диявола.
« Ми даємо учневі, тому не можемо просити допомоги в сторонніх », — сказав Абрум.
Сон Мін зітхнув, тому що відчував, що втратив у порожній чотири дні.