Після зустрічі з Прау вся компанія чекала чотири дні, щоб зустрітися з Яною. Прау сказала, що передала Яні повідомлення, але потрібен час для її відповіді. Ніхто не знає чим, але Яна була дуже зайнята.
- А ти нічого такого.
У ніч четвертого дня Прау увійшла в кімнату Сан Міна, дивно посміхаючись. Вона була одягнена в тонку нічну подушку і звабливо присіла на ліжко.
- Ти ж володієш Ці? І фізично сильний. Так що як щодо ... — Вона запитала Прау і підняла пляшку з алкоголем.
На її слова Сун Мін сховався холодним потім і відступив на крок назад.
- Я не розумію про що Ви...
— Не юли, все ти знаєш. А як щодо розваги?
Сан Мін сковтнув слину.
Прау насправді була прекрасна, але Сан Мін не хотів з нею спати. Він не придушував бажання, а просто не хотів. У його голові все ще сидів її образ, що кричав і оточена злими духами.
« Чорний сухар », — сказала Прау, дивлячись на збентеженого Сун Міна.
Але це не розлютило її. Навпаки, вона вважала такого зашуганого Сан Міна досить милим. Тому вона обблизала пухкі губи і ще більше розігрілася.
— Якщо ти почуваєшся незручно, то можеш просто вимкнути світло і лягти. Я сама все зроблю.
— Нет, я просто не хочу.
— Так тільки на словах, а насправді всі ми тварини. Думаєш я не знаю?
- Якщо не хочу, значить не хотів.
- Чому? У тебе є той чоловік, кому ти віддав своє серце? Чи через почуття провини? Не турбуйся. Я нікому не скажу. Думаєш я буду розпускати чутки, що переспала з Примарним Коп'єносцем? — засміялась Прау.
Сан Мін поклав руки на щоки і відкашлювався. Прау хихикала і піднесла пляшку до рота.
- Ну, якщо ти і правда не хочеш, нічого не поробити. Я не люблю брати силу, — сказала вона і випила спиртні напої.
Потім вона знову засміялася і опустила пляшку.
— Прийшла відповідь від Яни.
Сон Мін, який вже думав втекти, прийшов в себе і підняв голову поглянувши на Прау.
— Вона сказала вам прийти в жіночий корпус завтра до полудня. Я сказала, що не піду, тому вам доведеться йти самим.
- Що? Ви не підете?
- А ти хотів, щоб я теж пішла? Навіть якщо я піду, не обіцяю, що в разі чого прийму вашу сторону.
— Ні, нічого, все гаразд, - пробурмотів Сан Мін.
Було очевидно, що Прау не допоможе, якщо раптом виникне бійка з Яною. До того ж вони не були настільки близькі з Прау, щоб на що-небудь розраховувати, а ось Яна і Праа були подругами.
Наступного дня Сун Мін та інші вирушили туди, куди вказувала Прау. Їх запросили в традиційний ресторан неподалік від дому. Ще не настав полудень і залишалося досить багато часу, але як тільки вони сказали про призначене зібрання, двері відразу відкрилися.
- Вас вже чекають.
Двері відчинила дівчина-монстр. Вона прикрила очі і схилила голову.
У прекрасному саду стояла невеличка розмова, перед якою проводила її дівчина зупинилася.
- Вона чекає всередині.
Сун Мін пройшов повз дівчину і увійшов всередину розмовки.
Коли він опинився всередині, то нікого не помітив, а розмова виявилася настільки великою, що Сун Мін на секунду засміявся куди йому йти далі.
Тоді в голові Сун Міна пролунав жіночий голос:
"Сюда"!
Сун Мін нахмурився і подивився в сторону джерела голосу. Рубі сковтнула слину, а Диявол - божевільний був у захваті.
Зараз вони були на аудієнції з найсильнішим монстром, правителем Ормуру, куміхо Яною. Вони не знали ні її характер, ні сили, але вона вже точно не була легким противником.
Голос привів до білих воріт. Сун Мін відштовхнув їх і подивився всередину. У середині багатому обставленої кімнати сиділа Яна. Вона була одягнена в корейську традиційний одяг, у неї було світле волосся і блакитні очі.
Сун Мін витріщився на дівчину.
— Яна?.
— Да.
Як тільки Сун Мін покликав її по імені, Яна посміхнулася і кивнула.
Вона була вродлива і гарна, але відрізнялась від того, що представляв Сун Мін. Йому здавалося, що вона буде виглядати досить загрозливо, але справжня Яна була далеко від його ідей.
Дівчина граційно посміхнулася і підняла руку.
— Присаживайтесь, — запропонувала Яна.
Сун Мін не розумів, як прийняти її гостинність. Хоч би скільки думав, він не розумів, чому вона так ввічливо звертається до нього.
— Ви здивовані? — Поцікавилась Яна на вираз обличчя гостя.
— Так, — відповів Сун Мін.
Яна посміхнулась, наче знала все наперед. Вона не звернула уваги на Рубі та Божевільний Диявол, спостерігаючи за Сун Міном.
А якщо точніше - за його доспехами.
- Як поживає Ходже? — запитала Яна.
Сон Мін трохи змінився в обличчя, а Ходжу здивувався. Доспехи завибрували.
« Що? Як вона мене знає? "
- Звідки Ви знаєте Ходже?
Яна не чула голосу Ходжу, тому Сан Мін передав його питання. Тоді її усмішка стала ще ширшою, а погляд виглядав так, ніби вона побачила минуле.
— П’ять сотень років тому, коли Ходже ще був живий, я отримала від нього милість.
« Милість? Яку сердечну доброзичливість? Я не пам'ятаю".
- Про яку милість Ви говорите?
- Він, мабуть, не пам'ятає. Тоді я була звичайною лисицею.
« Я не пам’ятаю! Стоп, почекай... П'ятсот років тому? Лиса?. — Ходжу був вражений словами Яни. — Чи звичайна лисиця за п’ятсот років стала куміхо? Не може бути! Це ж божевілля!»
- Це має дивувати?
« Звичайно. Звичайна лисиця отримує один хвіст раз у двісті років, отже лише за дві тисячі років вона зможе стати куміхо. Тому куміхо і одні з найсильніших монстрів» - сказав Ходже.
— Ви стали куміхо за 500 років?
— Да.
« Я не вірю» — пробурмотів Ходжу.
Яна, дивлячись на обладунки, сказала:
— Я не можу поговорити особисто з Ходже?
"Хм..."
Доспехи, у відповідь на її слова, почали збирати енергію. Він вирвався і змив над Сон Міном у вигляді вогню, подивившись на Яну. Побачивши це, вона дуже усміхнулася.
— Ходжу...
- Не прикидайся, що знаєш мене. Я тебе не пам'ятаю, — відповів Ходже.
Це було грубо, але усмішка Яни не зникла. Вона подивилася на Ходжу, а потім знову на Сан Міна. Дівчина поглянула на його жовте око і запитала:
- Ще ні?
- Що?
— Ходжу... - Тон Яни став серйознішим.
Щось зашевелися у неї за спиною. Це були дев’ять золотих хвостів, які виглядали наче дим.
- Я можу допомогти.
- Про що ти говориш? - Голос Ходжу притих.
З хвостами від Яни виходила зовсім інша аура. Тепер вона виглядала як та, хто дійсно зміг би кинути одного з хижаків.
Сун Мін, сам того не помітив, схопився за спис.
— Цей чоловік вже досить готовий. Якщо я допоможу тобі, Ходже, ти легко зможеш забрати його тіло.
- Що? — Сон Мін підскочив з місця, почувши слова Яни.
У цей момент дівчина помахнула рукою і два з її хвости піднялися, схопивши Сан Міна за руки. Диявол, що захвилювався і рвався до Яни, вдарив його іншим хвостом та відкинув у стіну.
— Я хочу допомогти, — сказала вона. — Чотириста років тому ви втратили тіло і силу, а дракони зруйнували ваше тіло. Коли я дізналась про це, Ви не уявляєте, яку безпорадність я відчувала.
Вона додала сил хвостам і ще сильніше стиснула Сіну Міна. Хлопець стиснув зуби і зібрав силу. Тоді її вираз обличчя трохи змінився, а до хвоста додався ще два.
— Її тіло підійде, незважаючи на силу її розуму. Що Ви сумніваєтеся? Ви мене підозрюєте?
— Ходжу! - Прокричав Сан Мін.
Огни над головою Сун Міна залишалися німими.
- У його тілі вже достатньо сили. Він ще не став людиною, але з моєю допомогою Ви можете заволодіти його тілом. Хіба Ви вселилися в обладунки не з цією метою? Хіба ви не для цього поділилися з ним силою?
Почувши це, обличчя Сун Міна перекосилося. Спочатку він підозрював Ходжу, але з часом втратив пильність. Я багато йому допомагав і Сан Мін вірив, що він робить це по доброті душевної.
Але все було заради його тіла. Допомога в підземеллі, зміна кольору ока - Ходжу зробив все щоб забрати тіло.
— Хм... — Ходжу подав голос. — Неси еруди. Думаєш я здатний на таке?
Вогонь запалився ще сильніше.
Не роби дурниць. Схили голову і хвости, якщо дійсно хочеш допомогти.
Ходжу був роздратований. Яна округлила очі, почувши його. Диявол встав, викидаючи злобу, а Рубі не знала, що робити.
Тоді Ходже люто закричав:
- Ти мене почула?
— Ви впевнені? — Яна зітхнула і опустила голову. — Вибачте, — вибачилась вона.
Сила, що здихнулася, зникла і хвости стали димом та випарувалися. Сан Мін подивився на Ходжу.
- Що? — Ходжу роздратовано запитав, відчуваючи погляд Сун Міна. - Ти думаєш я дійсно допомагав тобі забрати тіло?
— Ага.
— Ну и дебіл. Ти настільки не довіряєш лю... Нет, нелюдям? — Брякнув брукжу.