- Примарний Коп'єносець приніс Малого Диявола і попросив охороняти її.
Чоловік сів на ліжко і схопив кришталеву кулю. Він одразу зреагував на дотик і, замінивши колір на срібний, завибрував.
« Примарний Коп’єносець? Це той малий, що вбив диявола Крові на Півночі?
— Да.
« Я залишив його, бо він видався мені ще дитиною... І ось, як планувалася доля. Можна сказати, що все добре обернулося? "
— Здається, ти помилився, вважаючи його дитиною - сказав чоловік, знявши капелюх.
Він двома руками підвів довге чорне волосся, що падає на обличчя, і посміхнувся.
— Примарний Коп'єносець кинув Ю Хо Джона. Щоправда, цей чоловік не боровся повністю, але з огляду на вік Примарного Коп’єносця, це дивовижно.
« Він не зрівняється з Малим Дияволом», — сухо сказав він зі кулі.
Чоловік зібрав волосся і сказав:
- Король Орузія, здається, виявляє інтерес.
« Це старий чоловік, який прожив стільки років і досі радіє лише тоді, коли махає мечем? » — усміхнувся співрозмовник.
Чоловік потиснув плечима і сказав:
— Він не можна порівняти з маленьким Дияволом, але слід за ним слідкувати.
« Якщо примарний Коп’єносець захищає Малого Диявола, то це означає, що вони пов’язані. Но... Де зараз Примарний Коп'єносець і маленький диявол?»
— В штабе Самален.
« Я думав вони втечуть за межі міста»
Почувши ці слова, чоловік кликнув язиком і зняв одяг. Він був у чорному облеганому костюмі і добре озброєний. Він дістав один з кинджалів і сказав:
- Не розумію, чому я повинен прибирати гоночно за Квон Джоном.
« Нічого не поробиш. Серед нас ти найкращий, Ам Джон*".
(Сміх)П.п: Чорний старець)
На ці слова він розсміявся.
Квон Джон, який урочисто обіцяв привести Малого Диявола, повернувся з ранами. Він боровся з нею три дні і три ночі, і майже програв, тому зараз він не може діяти через прокляття, яке він наклав на Ви Джі Хюн.
Квон Джон був ельфом і сотні років вивчав магію та прокляття. Інші учасники Чон Ве Чона іноді сміялися з нього, тому що він приділяв велику увагу магії, а не Ці, але все одно визнавали його знання в області проклять.
Але магія, а особливо прокляття, вимагає великих переваг. Тепер Квон Джон був у такому ж стані, як і Ві Джі Хюн. Він не міг нормально рухатися, не зміг використати Нейгун, і просто сховався глибоко в ельфійському лісі.
- Коли її привезти?
« Треба почекати, поки маленький Диявол здасться... Ситуація неоднозначна. Я думав, що її дух ослабне, якщо вона зрозуміє, наскільки життя залежить від того, хто слабкий її. Але тепер вона під захистом Примарного Копеносця. Я і не думав, що він з'явиться" - сказав чоловік у кришталевій кулі. « Якщо вони в штабі Самарієна, то дістати їх звідти буде важко. Хоч голова Самаріена і не працює відкрито, він стежить за всім, що відбувається на його території.
Голова Самаріена, Імператор демонів, дракон, який зберігає тишу. Не варто його чіпати понапрасну.
« Немає іншого способу зняти прокляття, окрім того, як вбити Джона. Що ж... Не варто поспішати".
Він втратив сили вранці і став слабким. Він не думав, що маленький Диявол протримається так довго.
« Якщо Примарний Коп'єносець покине місто з маленьким Дияволом, вбий його на її очах."
- Якось шкода його вбивати. А ще він разом з Божевільний диявол.
« Більше не варто дивитися на Боже ім’я. Минуло десять років, а він ще не досяг межі вищості. А Джон, ти оцінюєш Примарного Копеносця занадто високо ... він сподобався тобі? "
— Я завжди люблю молодих видатних майстрів. Як мені здається, він йде відразу після Малого Диявола. Джі Хак з Шаоліня, Чві Голь із відкритих Земель і Чен Мен з шаманів. Чві Голь марний. За Джі Хаком слід ще спостерігати, а Чон Мена краще не чіпати.
Усіх трьох, яких згадав Ам Джон, вважали майбутнім своїх фракцій. І серед них Ам Джон вважав Чон Мена найсильнішим. Він був учнем глави шаманів, але про його навички ніхто не чув.
— Серед даосян виділяється Дракон меч... В інших організаціях є багато нормальних майстрів.
"А якщо їх порівняти з Примарним Коп'єносцем?"
— Не знаю, але чесно кажучи, я вже стаю жадібним, — ам Джон дуже посміхнувся.
Чон Вэ Чон дійсно досить жаден. Вони мають зустрітися з тими, хто невдовзі отримає перемогу і їх випробувати. На відповідь Ам Джона голос з кулі знову заговорив:
« Тоді роби, як вважаєш за потрібне. Можеш вбити... або випробувати".
Ам Джон кивнув і поклав кулю. Той втратив свій блиск. Ам Джон, тереба свого кинджалу, насолоджувався тишиною. Він вже давно досяг того рівня, коли йому не потрібні кинджали, але він завжди носив їх з собою. Це просто гріло його серце. Вони дали йому почуття спокою.
« Коли ж вони вийдуть? » — подумав він і подивився у вікно.
Недалеко видно будівлю Самарієн.
***Тут не варто шукати Квон Джона. Сун Мін не зміг дізнатися його розташування навіть за допомогою усіх засобів Еребіса. Це також означало, що Чон Ве Чон знаходиться вище будь-якої з гільдій. Відкриті Землі, Хаомун - вони знайшли інформацію, але тільки чутки.
« Еререс — гілдія посередників, — голос Невіла промовляв у голові Сун Міна. - Ми просто збираємо інформацію і передаємо її. Якщо ні у кого немає інформації про Чон Вен Чоне, то ми не можемо взяти її з нізвідки. Я кілька разів до цього порушував правила гільдії заради Вас, але зараз ситуація не та."
Взагалі не можна, щоб Невіль особисто передавав лист, а не через посередницьку систему.
Сон Мін, зітхнувши, схилив голову. Дивна справа.
Є шість майстрів вищості, і немає ніякої інформації про них. Сан Мін прикусив нижню губу.
« Можливо, Юґ відповість тобі. — На півдні поширена магія. Може зняти прокляття неможливо, але це краще, ніж сидіти на місці."
Він вже зустрічався з магами через Еребріс, але ніхто з них не міг зняти прокляття з Ві Джі Хюн. Навіть у всіх гільдіях не знайти такого мага.
— Гончие муримов спрямовується в Рубес.
Кван Ху приніс чай.
Це найжахливіші з усіх гончиків. Вони слабші за тебе, але можуть призвести до багатьох проблем.
Сан Мін не відповів. Кван Ху дав йому вибір. Якщо він прийде до Самаряни, то зможе отримати захист. Тоді муримам буде назавжди покінчено.
Сан Мін закрив очі. Фракції. Він ніколи не звертав на них уваги. У нього не було вибору. Сан Мін був найманцем, безкласовим.
Він навчився Ці, але Сан Мін не був особливим в очах фракцій. А зараз?
- Що за місце Самарій?
— Це досить-таки сухопутне, — з усмішкою сказав Кван Ху. - Може ми не настільки важливі у світі, який поділений на фракції... але всі погані в основному тут зібралися. До того ж, Ці тут більш жорсткіша і вона змінює людей. Убивства поширені в Самаріьоні.
— Ви ними не керуєте?
- До певної міри. Але ти розумієш, пожадливість - вона як шило. Чим глибше її встромляєш, тим більше діра, - сказав Кван Ху і засміявся. - Ось так люди сходять з розуму. Пожадливість виривається назовні, і якщо це відбувається, то Самарян перестає їх захищати. І це стає проблемою мурімів.
Сміх Кван Ху став нижче.
— Давай підемо, — сказав Сун Мін Ві Джі Хюн.
Вона обкинула його слабким поглядом.
— Куда?
— Спочатку на південь. Кажуть, там живуть видатні чарівники.
— Юг... Це далеко звідси. А що з Самарнем?
- Самаряни сказали, що не можуть охороняти тільки доброту душевної. Тому треба піти до того, як мурими нападуть.
- Але тоді це означає, що ти підеш проти фракції. Тобі байдуже?
— Да. Мені що тоді, кинути тебе і піти? - Сказав Сан Мін.
Його слова "Ві Джій Гюн" лише засміялися. Після короткої паузи вона сказала:
- А якщо прийдуть з Чон Ве Чона?
— Та мені все одно.
- Вони хочуть дістати мене.
- Але ти цього не хочеш.
— Да.
— Ось і все.
- Що все?
Ві Джі Хюн знову засміялася. Таке траплялося з нею вперше.
Вона відчувала свою безпорадність. Ві Джі Хюн не могла уявити, що їй доведеться отримувати допомогу і захист від Сун Міна, який слабший за неї. Але їй це до певної міри подобалося. Безпорадність...
Ві Джі Хюн подивилася на Сан Міна.
Невідомо коли прийдуть. Мурахи вже прямують до Рубеса, і якщо вони покинуть Самарієн, то стануть легкою здобиччю. Але вони не можуть вічно залишатися тут, це небезпечно.
Їм потрібен був Самарянин тільки поки Ві Джі Хюн була непритомна, але тепер вони впораються. Вони ще зустрілися з Рубі та Божевільний диявол.
« Легше піти в Золоту Башню... Ні, там теж небезпечно."
Сон Мін думав про те, щоб попросити захист у Ллойда, але він відкинув ці думки. Він не хотів благати Ллойда. І взагалі, чи безпечно там?
А чи безпечно їй бути з Сан Міном? Він і сам не міг відповісти на це запитання. Диявол і Сун Мін були неперевершеними та рідкісними майстрами.
Проблема полягала не в Мурамі, а у Чон Ве Чон. Сан Мін не знав, що один з Чон Ве Чон вже близько. Але навіть знаючи, що він зробив би такий самий вибір. Сан Мін продовжив:
— Я зрозумів.
Кван Ху не здивувався.
- Ти не пошкодуєш про цей вибір? — запитав Кван Ху.
Сан Мін похитав і подивився на нього, його очі зачаровувались.
— Я не буду стверджувати, що це місце абсолютно безпечно. Будь-яке може статися. Але це доволі безпечно у цій ситуації. Якщо ви вийдете звідси, то опинитеся під атакою гончих мурімів, а ті, хто зробили це з Ві Джі Хюн, вже стежать за тобою.
— Ты... Хто?.
— Голови Самарієн, - він виглядав як Кван Ху, але ясно, що він не був ним. - Сильно не хвилюйся.
- Зазвичай, коли говорять не хвилюватися, варто заволодіватися ще більше.
— Ха-ха. И правда. Тож... Яка твоя відповідь? Ти пошкодуєш про вибір?
- Ти сам сказав, що тут не зовсім безпечно.
— Да. Самаряни можуть і не впоратися з муримами, якщо вони будуть грати по-брудному, а про Чон Ве Чон і говорити не варто.
- Ти знаєш про них?
Звісно.
- Можеш не намагатися тягнути час.
- Ти, мабуть, не будеш шкодувати. Я не зупиняю. Можеш йти, — відповів голова Самарян. - Я говорив це не для того, щоб зупинити тебе.
- Тоді що?
- Я хочу подивитися на наслідки твого вибору. Якщо ти хочеш залишитися сірим, то це не моя справа. Але якщо ти шкодуватимеш про свій вибір, повертайся.
- Що?
— Не торопись. Ти збирався на південь? Сходи и повернись.
- Почекай, я ж не казав, що йду...
— Це твій вибір, — засміявся голова Самарієн. - Я не змушую. Повернешся ти чи ні — вирішувати тобі.
Голова Самаріена закінчив говорити. Зрачки Кван Ху повернулися в звичайний стан. Він трохи постояль у тиші. Кванґ Ху з болем зітхнув і сказав:
- Господар теж. Навіть не попередив наперед.
Сун Мін погодився з несподіваним твердженням Кванґ Ху. Але це не могло його розпитувати. Сан Мін встав.
— Вы уходите?
— Так, — обернувся він і відповів Сан Мін.