Вона їла. А він її годував.
Ві Джі Хюн все ще виглядала виснаженою, і вона підняла руку, вказуючи на те, що хотіла б з'їсти. Кожного разу Сун Мін хапав їжу і годував Ві Джі Хюн, намагаючись нічого не упустити.
Насправді, в цьому немає необхідності. Сон Мін був видатним майстром і міг у будь - який час використовувати технології. Але він цього не робив. Навіть не думав про це. Він вважав... що час йде занадто повільно.
Чи навпаки?
Він нічого не розумів. Його думки перемішалися. Серце швидко билося, а руки тряслися. Він тримав палички тремтячими руками і іноді бачив Ві Джі Хюн.
- Що ти так дивишся? — розсміявшись запитала Ві Джі Хюн.
Сун Мін закаштувався збентежено.
Друг.
Допомога.
Цель.
У його голові було кілька образів, пов'язаних з Вою Джі Хюн.
- Дивно спостерігати, як ти їси все, що тобі дають.
— Да? А мені подобається, — сказала Ві Джі Хюн і висунула язик, облизала губи.
- Досить. Ти вже забагато з'їла. Подивися на себе, ти вже ледве ворушишся. Такими темпами в свиню скоро перевернешся.
Він згадав наскільки легкою вона була, коли він її піднімав. Їй все-таки варто було набрати вагу. Сон Мін опустив палички, коли відчув, що він наївся.
- Хочеш випити?
— А ты?
— Я хочу, — ви Джі Хюн посміхнулася.
Але Сун Мін помотав головою, почувши її відповідь.
— Не можна. Тобі й так погано.
— Це не хвороба, а прокляття. Я не стану гірше від алкоголю.
- Все одно.
— Дай мені випити, — сказала Ві Джі Хюн і простягла руку.
Худою, що трясущою рукою вона схопила пляшку.
Я чекала цього дня десять років і зрештою сама все зіпсувала. Мне... Це теж сумно.
Здавалося, він отримав постріл в голову. Сан Мін зрозумів, що він навіть не думав про почуття Ві Джі Хюн. Він завжди пам'ятав її гордий образ, але зараз вона показала Сан Міну свою слабість і навіть попросила допомоги.
Хоч вона не видавала це на показ, але Ві Джі Хюн отримала емоційні рани. Сон Мін привіднув рот, збираючись вибачитися. Але в результаті не зміг, і знову закрив рот.
Вибачення може образити її ще сильніше.
— Дурень! — засміялася Ви Джі Хюн, як тільки Сун Мін закликав пляшку з допомогою техніки.
Незабаром вона вже тримала склянку в руках. Сон Мін повільно налив їй алкоголь.
— Я вперше п'ю з тобою, — тихо вимовила Ві Джі Хюн. - Ні, я взагалі вперше п'ю з кимось разом. У мене багато перших речей, що пов'язані з тобою.
Її було ледь чутно. Слабкий голос давав нам зрозуміти, наскільки вона ослабла. Насправді, він до цих пір не міг зрозуміти як таке взагалі можливо. Хоч би якою була доля прокляття, Ві Джі Хюн не могла стати настільки слабкою.
« Ти нічого не знаєш про прокляття, — пробурмотів Ходжу. — Щоб накласти прокляття потрібні сили, які перевищують просту магію. А враховуючи силу цього прокляття... Той, хто наклав його, мабуть теж страждає".
— Хіба немає способу зруйнувати прокляття? — Сун Мін.
Ходжу почав дратуватися:
« Який же ти дурень... Я вже говорив, щоб зняти прокляття потрібно вбити того, хто його наклав. Або щоб він сам його зняв. Я не накладав прокляття, так чому ти питаєш у мене?
- Ти робиш вигляд, що знаєш все.
« Я не роблю вигляд, а просто кажу все, що знаю».
Сун Мін проігнорував невдоволення Ходжу і почав пити з Ві Джи Хюн. Вона виглядала так, ніби ось-ось засне, але намагалася триматися.
Вони розмовляли про те, як жила Ві Джі Хюн ці десять років. Де була, що робила і що бачила.
Сон Мін уважно слухав її.
Ві Джі Хюн, не вибираючи напрямку, йшла у найвіддаленіші куточки і бачила багато чого. Вона зустрічалася з феями в глибинах лісу, була на руїнах середньовічного міста майстрів, зустрілась із магами...
Вона все продовжувала говорити про ці десять років.
— Це так дивно, — подивилася на Сан Міна. « У світі є багато цікавих людей, але я не змогла зблизитися з ними. Я навіть не хотіла...
Интересно.
Зустріч у дитинстві, спогади. Хоч би якими яскравими вони були, десять років - це все-таки великий термін.
За ці десять років Ви Джі Хюн зустрілася з багатьма, але не наблизилася ні до кого. Тільки з Сан Міном, якого вона зустріла в дитинстві. Вони добре розуміли один одного.
- Може тому що я думала, що вистачить і тебе одного? — засміявшись сказала Ви Джі Хюн.
Її голос затихав. А вона спустошила лише один келих. Сан Мін, не витримав, поклав руку їй на плече.
— Поспи небагато.
— Я в порядке.
- А я не в порядку від твого виду.
- Ти турбуєшся про мене? — сказала Ви Джи Хюн.
Вона запитала не від того, що була зачета її гордість. Її очі виражали щирий інтерес. Сон Мін повільно кивнув і Ві Джи Хюн засміялася.
— Гаразд, я не можу змушувати тебе турбуватися, - пробурмотала Ві Джі Хюн і підповзла на коліна до Сун Міну.
Не питаючи дозволу, вона поклала голову на його коліна.
- Навіть після сну ти все одно будеш зі мною... — сказала Ви Джі Хюн і заплющила очі.
Майже відразу ж вона поринула у сон. Сан Мін опустив очі на її обличчя і відчув якісь дивні емоції. Він чув про Чон Ве Чон від Божевільного Диявола, але не міг подумати, що так зустрінеться з ними.
Поки Ви Джі Хюн спала, він встав і взяв її на руки.
— Я покажу вам кімнату, — як тільки вони вийшли в хол їх чекала Бо Хе, і Сан Мін пішов за нею. — Якщо вам щось знадобиться, дайте мені знати.
Сан Мін поклав Ві Гюн на ліжко, укрив ковдрою і задумався.
Зараз неможливо зняти прокляття з Ві Джі Хюн. Отже, Сан Міну не залишалося нічого іншого, як вбити того, хто зробив з нею таке. Проблема полягала в тому, що їм був Квон Джон.
Хоч він і був посланцем низького рангу серед Чон Ве Чона, Сан Мін все ще не досяг його рівня.
« Думаю, Квон Чжйон теж не в порядку» — сказав Ходжжу. — « Я вже казав, щоб накласти прокляття такого рівня йому довелося пожертвувати багатьом. Може він у такому ж стані, як і вона".
- Але ми все одно не знаємо де він. До того ж... вбити його - це кинути виклик Чон Ве Чон.
Шість осіб, які подолали найвищий рівень вищості, є найвищим планом Ці. На сьогодні відомо лише імена розділів фракцій. Вони одночасно були людьми і не були ними. Глава Чон Чан Де був ще живий, але не торкався справ фракції. Він пережив кілька поколінь, так що навіть найстарші з майстрів були для нього як немовлята.
Рон Джу із Самарії не виявляв жодних ознак життя. Тому Сан Мін був такий здивований, коли почув, що Рене Джу наказав охороняти Ві Джюн. У цьому величезному світі всі знали лише двох на вершині.
Диявол Крові зміг захопити землі Півночі з двох причин: по-перше, тому що муріми і Самарян не звертали на нього уваги. І по-друге, сам диявол Крові був видатним майстром.
« Різниця занадто велика...»
Сан Мін знаходився за межею трансцендентності. Якщо вже порівняти, то Сун Мін був сильнішим за Диявола Крові, який став вампіром. Але рівні Ци не так легко визначити. На кожному рівні є багато підрозділів і кордонів.
Але одне можна зрозуміти: майстер трансцендентності не може перемогти майстра вищості. Різниця просто величезна. Сун Мін не міг вбити Квон Джона, який наклався прокляттям на Ві Джі Хюн.
По всьому світу всі знали лише двох найсильніших майстрів, а членами Чон Ве Чон Чона були ще шестеро. Сан Мін прикусив нижню губу. Він був найманцем З класу в попередньому житті, і навіть не здогадувався про існування чогось подібного. Він думав, що зайшов далеко, але перед ним простягався ще далекий шлях.
« Як тільки піднімеш межі горизонту, зміниться і вид перед очима» — сказав Ходже.
Сан Мін погодився і прикрив очі.
Через годину двері відчинилися і Сан Мін, прикриваючи повіки, подивився на неї. В промівані стояли здивовані Рубі і Божевільний диявол.
— Прийшли?
Сан Мін повільно піднявся. Божевільний Диявол подивився на сплячу Ві Джі Хюн і почав крик:
- Що сталося?
— Мы повоздодорили с мурими.
Сун Мін виклав всю ситуацію. Диявол, який був збентежений і мовчазний, не міг нічого зрозуміти.
- Вони хотіли вбити людину через використання техніки в чорті міста?
— Є різниця між використанням техніки і бітовою за воротами, — сказала Рубі. — Рубес хоч і вміщає у себе багато фракцій, мурими сильніше, тому що Крон знаходиться зовсім недалеко звідси. Навіть якби Ю Хо Джон вбив їх, він би залишився слабким покаранням.
— Тоді хіба не небезпечно тут бути?
Ми в центрі Рубеса, у володіннях Самарьоне. Здається, що ми під їхнім захистом, — пробурмотіла Рубі.
Тепер важко гадати про майбутнє. Для початку Рубі вирішила оглянути Ві Джі Хюн. Сан Мін вийшов з кімнати, де та спокійно спала.
— Передайте це власниці фіолетової вежі, — дав він листа підпорядкованому Самаріні.
Той вклонився і зник з виду. Володарка фіолетової вежі була добре обізнана з цим про магію. Але через деякий час підлеглий повернувся, бо знайшов адресу.
Су Мін попросив Невіла. Але і з гільдії посередників прийшла подібна відповідь про те, що немає такого мага, який зміг би зняти прокляття такої сили.
Ві Джі Хюнхеліла, а Сан Мін присів на її ліжко. Сонце світило у вікно, і червоний захід сонця був чудовим. Він так довго чекав цієї зустрічі, цілих десять років...
« Вона...» — Сан Мін повільно кліпнув.
- Що треба зробити, щоб зустрітися з Чон Веном? — Холодно пробурмотів Сан Мін.
На його слова Диявол, який був « божевільний », зітхнув.
- Я вже казав, що вони найсильніші з монстрів.
- Ви казали, що програли Квон Джону. Що буде, якщо Ви зустрінетеся ще раз?
— Я не знаю. Може я не програю так легко, як десять років тому.
- Вони монстри. Ви все одно будете з ними битися?
- Я їх не боюся.
— Я теж, — сказав Сан Мін і взяв Ві Джі Хюн за руку. — Я хочу зустрітися з ними.