Завдяки втручанню Німеччини та Італії армія Франко переконалася над великою частиною території і здобула перемогу, так би мовити, а незабаром під контролем дві третини Іспанії й надала облогу Мадрида.
Переможний іспанський уряд підписав секретні угоди з Францією та Радянським Союзом про відсилання власних золотих запасів до Парижа і Радянський Союз відповідно. Угода передбачала, що обидві країни не матимуть влади над золотом, яке залишиться власністю іспанського уряду.
Згідно з журналом « Нью - Йорк таймс », до початку громадянської війни Іспанія мала четвертий за величиною золотий запас у світі — близько 700 тонн. У той час переважна більшість золота була захована у сховищах Центрального банку Іспанії в Мадриді, а дуже мало її було розкинуто в відділеннях центрального Банку в ряді провінцій. Коли Франко захопив ці провінції, він, звичайно, заволодів цією маленькою порцією золота.
Спочатку іспанський уряд відіслав у Париж 50 тонн золота, частина якого була обмінена на франки для придбання зброї для урядової армії. Це золото було відоме як "паризьке золото". Залишки 560 тонн золота були відправлені до Радянського Союзу, і це золото було названо « Золотим ». Отримавши золото, Сталін зробив відомий зауваження на банківському рахунку: « Іспанці ніколи більше не побачать свого золота, як людина ніколи не бачить власних вух".
Під кінець громадянської війни в Іспанії французький уряд передав 50 тонн « подвійного золота» уряду Франко. Це була єдина невелика частина величезних золотих запасів Іспанії, яка повернулася до іспанців. Франко направив дипломатичну місію до Радянського Союзу для переговорів про повернення « Мусковського золота" і природно, що це безрезультатно. Московське радіо та радянська газета «Правда» написали, що під час громадянської війни іспанський уряд вже давно витрачав « золото » за кордоном.
Звичайно, він не пропустив би такої нагоди і в одну ніч скликав косяк спецслужби, щоб обговорити контрмери: « Я отримав деяку інформацію, і ми всі знаємо, що армія Франко зараз знаходиться у дуже гарній формі, урядові війська втрачають позицію, а це тільки питання часу, коли вони будуть повністю розбиті. Отже, уряд Іспанії планує відправити золото зі своєї скарбниці — приблизно 600 тонн. П’ятдесят тонн золота було розміщено у Франції, а решта 560 тон золотового металу мали бути відправлені в Москву. Зараз це золото зберігається у сховищах Центрального банку Іспанії в Мадриді.
Почувши слова Яніка, люди внизу не могли вигукнути: « 560 тонн! Іспанці збожеволіли? Така кількість золота буде безкоштовно передана Радянському Союзу, навіть якщо урядові війська переможуть Франко, Радянський Союз не зможе виплюнути це золото, так?
Начальник розвідувального відділу армії негайно запропонував: « Краще Високість, ми можемо послати бомбардувальників, щоб підірвати це місце. Точність "Штуки" достатньо, щоб рознести цей банк в пух і прах. Потім ми продовжуємо бомбардувати день і ніч, не даючи їм можливості копати золото, а потім повідомляємо Франко, щоб він швидко зайняв Мадрид будь-якою ціною."
Побачивши, що інші погоджуються з здійсненим цим планом, він похитав головою і відхилив пропозицію: « Це чудова ідея. Але коли прийде час, це золото залишиться іспанським золотом, то як воно стосується нас?»
Рейнхард запитав пошепки: « Невже Ваше Високість має намір таємно викрасти це золото, щоб ніхто не дізнався?»
Кутки рота Яніка злегка зігнувся в луковому усмішку: "Верно".
У цей момент решта з нас подумала: « Але ми не зможемо зробити це в Іспанії". — Це було цілих 560 тонн, потрібно б сто дванадцять потужних вантажівок. Як же такий великий кінь міг бути непоміченим?
Цього разу він взяв до рук голову військово-морської розвідки: « Як щодо того, щоб атакувати їх у море? Ми могли б видати себе за піратів, щоб пограбувати їх".
Хтось заперечив: « Севети послали б військовий корабель, щоб супроводити такий важливий вантаж, чи не так? І ми не можемо бути впевнені, що до того часу там не з'являться кораблі з інших країн."
Кожен запропонував два-три варіанти, але на жаль, всі вони були відкинуті без винятку. Наприкінці голови військово-морської розвідки зітхнув і безпорадно сказав: « Чому б нам просто не послати підводні сили, щоб потопити їх на півдорозі, а Ради не отримають жодної грама золота».
«...». - Янік подумав, що це досить гарна пропозиція. 560 тонн золота — це не мало, і воно може мати велике значення для будь - якої країни. Радянський Союз в оригінальний період часу зміг виграти Другу світову війну, не без участі проковтнувши стільки золота. За всю війну Радянський Союз виробляв 473 тонни золота.
І якщо місце затоплення було б чітко зафіксовано, то згодом це золото можна було дістати. У пізніші часи рятувальна компанія навіть витягнула десятки тонн срібних монет з корабля, який затонув під час Другої світової війни. Цей корабель складав близько 100 тонн срібла на глибині понад 5000 метрів у Атлантичному океані.
Але чи існує кращий спосіб? Врешті - решт, спасіння теж коштує грошей, і немає гарантії, що корабель, який перевозить золото, сяде й затоне в безпеці, якщо його підкрадуть та розлетять золотом, а це призведе до ускладнення при збереженні.
Коли ми стояли перед величезною картою світу і роздумували над первісним маршрутом перенесення, він почав сміливо думати: « Як ви думаєте, чи зможемо ми захопити це золото всередині Радянського Союзу?»
«...». — Натовп не міг не подивитися один на одного, коли почула це, цей план був набагато божевільнішим, ніж захоплення в Іспанії.
Він подумав: « Якщо отримана мною інформація правильна, то корабель з золотом буде завантажений із порту Картагени і пересіче Середземне море в Чорне море до порту Одесси, щоб розвантажитися на поїздах у Москву. Ну і Радянський Союз - велика, малонаселена країна, не менша. Три місця, через які проходить ця залізниця, у радіусі ста кілометрів або ненасичені, або малонасені. Можливо, ми почнемо з цих місць".
Райнхард запитав: „Ваша Високість, навіть якщо ми захопимо там золото, це врешті-решт радянська територія. Ми ніяк не можемо витягти це золото".
(Сміх) — Пробурмотів Янік і взявши лупу уважно розглядав карту. Виявилося, що ця залізниця проходила вздовж річки. Залізниця не доходила навіть на 30 метрів.
Його план ставав все більш зрілим, настільки зрілим, що йому вже не потрібно було, щоб хтось ще придумував ідеї: « На сьогоднішнє зібрання скінчилося і вибирайтеся з цієї кімнати та забудьте про золото. Це зрозуміло?»
« Хай живе Гогенцолерн! Мій обов'язок - це вірність вашій сім"ї!". — Рейнхарда, пронизуючі слова, змусили високопоставлених офіцерів розійтися зі своїх стільців, немов у них з дупи виросли пружини. Вони не наважувалися виявити будь-яку ознаку непокори, як через свою відданість, так і тому, що знали, наскільки безпомічним молодий майбутній імператор у стосунках зі своїми ворогами, і одна тільки думка про це змушувала їх зануритися в пучину страху.
Янік кивнув і жестом попросив Рейнхарда залишитися. Після того як усі пішли, він вказав на ділянку карти, яку щойно спостерігав: « Ройнгарде, поглянь на цю територію дороги. Тут круті повороти, і швидкість поїзда буде падати по мірі проходу. Не повинно бути важко направити поїзд у цьому місці, якщо ми заздалегідь влаштуємо засідки по обидва боки дороги, вірно?. — У своєму подальшому житті він не дивився багато фільмів про партизанів на залізниці, які були захопливими поїздами, і тому не знав, чи правильно сформулював його план.
Райнхард спостерігав за цим місцем деякий час і кивнув: « Якщо ви читатимете кривизну цієї ділянки дороги, то боюся, що поїзд не пройде навіть на швидкості понад 30 кілометрів за годину, так що навіть більшперевершена звичайна людина може легко зав’язати потяг."
Він ковзав вперед по вигину карти: « Сідаєте на поїзд і знищте охорону, а тоді зупиніть потяг тут. А тут ми викопаємо велику яму, кидаємо туди золото і закопаємо його." — Ці території були нікчемою, не освоювались і не боялися, що їх перекопують під час будівництва.
Рейнхард прислухався: « Ви хочете закопати там золото? Ми не будемо його перевозити? "
Янік похитав головою: « Як ти сказав, це радянська територія, тому я боюся, що перекласти золото буде дуже важко. Так що я поки похороню його там. Але ми, природно, викопаємо це золото в найближчому майбутньому. Залізниця, яку ми проклали з Радянським Союзом, вже будується?»
Райнхард був настільки розумною людиною, що відразу зрозумів, про якого Янік. Це трохи більше ста кілометрів від вибраного вами місця поховання."
"Чи були якісь перевірки з радянської сторони, коли наша інженерна група в'їхала або виходила з України?"
« Ні. Спочатку вони реєстрували імена, потім людей стало більше і не вдосувались перевірити всіх. Тепер вони можуть легко вийти з власного дому, якщо на них пов’язка інженерної команди. Ми відправили через нього кілька груп агентів в радянське серце".
Він клацнув пальцями: « Будь ласка, негайно відправте туди роту спецназа! »
https://literna.net/uk/books/246-ya-stav-spadkoyemtsem-nimechchini