У цей рок - день сонце повільно проросло над горизонтом. Маринфорд був переповнений солдатами — від простих піхотинців до трьох високомірних і гірдкових адміралів. Всі, кого зміг зібрати Сенгоку, готувалися до цієї війни. Внизу, біля бухти, де стояли солдати, лунало важке дихання.
- Ця тиша така жахлива. Я ледь можу дихати! - Один солдат різко проговорив, його голос звучав грубо і втомлено.
Багато з цих людей не спали минулої ночі. Вони були смертельно втомлені, але в той же час повні енергії.
— Я знаю, що ти маєш на увазі, — відповів інший солдат, кинувши погляд на платформу для страти, де Ейс стояв на колінах і опустив голову. - Подивися на цих трьох, ніби це просто ще один день на пляжі.
Він, звичайно, мав на увазі адміралів, які сиділи на підвищенні у своїх величних кріслах.
- Ми не можемо з ними зрівнятися. Як ти думаєш, у скількох війнах і битвах вони побували? Просто зосередься на собі, інакше загинеш.
Її обличчя було спокійним, але серце шалено тряслося. Хто її міг звинувачувати за це? Вони противилися найсильнішій людині у світі, який мав силу знищити цілий острів.
- Але чому Адмірал флоту транслює цю війну в прямому ефірі? У всьому цьому так багато незрозумілого, — пробурмотів солдат.
- Тобі й не потрібно розуміти. Все, що тобі потрібно, — взяти гвинтівку, прицілитися і вистрілити — різко відповіла жінка, змушуючи його замовкнути.
Ейс в цей момент відчував більше сорому і вини, ніж будь-коли у житті. Він ледве міг підняти очі на Ґарпа, чоловіка, якого знав як свого дідуся, так і Луффі.
- Ейс, у тебе є жаль? Якщо є, говори зараз! — Гарп запитав, намагаючись говорити якомога вільніше.
- Ні! Я служив своєму батькові Белоусу, як міг. Я помру без жалю! Ти єдиний, хто шкодує, так що не вішай це на мене, старий, — різко відповів Ейс, озираючись на величезну армію, яка зібралася тут.
Навіть імператор, який десятиліттями плавав по цих морях, не міг зрівнятися з такою кількістю. Тут були сотні тисяч морських назорів. Звичайно, більшість з них не були елітою. Чисте становище мало відлякати ворога, і це було метою Сенгоку - розмістити тут звичайних солдатів для того, щоб стати вірною смертю.
- Ти абсолютно правий. За своє довге життя я зібрав багато жалю. Можливо, сьогодні я зможу позбутися їх раз і назавжди, — голос Гарпа тремтів на секунду, але майже відразу відновився.
Він був морським піхотинцем занадто довго, щоб дозволити емоціям стати в нього на шляху. Це була справедливість, за яку він боровся. Він помре, щоб захистити її, навіть якщо це коштуватиме життя онуку.
Перед тим як продовжити, по всій базі пролунав вибух. Звук виходила не від самої бази, а з води за гаванню. Корабель Білос, "Мобі Дік", раптово вирвався з води.
— Тепер починається, — спокійно сказав Аокіджі.
— Так і є, — повільно сказав Бредлі, кладучи руку на руки меча.
Він подивився на своїх колег-адміралів і відкинувся на спинку стільця з розумним виразом в очах. Його погляд кинувся вгору, і на обличчі читалося очікування.
- Я б побажав вам удачі, але це майже те саме, що підписати нам смертний вирок, — сказав Аокіджі, дивлячись на Бредлі.
Він помітив, що поведінка Бредлі з попередньої зустрічі все ще залишалася. Ні він, ні хтось інший ніколи не бачили Бредлі таким відстороненим, майже бездушним. Він рідко виявляв емоції, але за його вчинками завжди відчувалася повага. Сьогодні ж Бредлі був холодний як лід, і Аокіджі це не подобалось.
- Люди вмирають щодня. У кожного з нас є свій термін, — байдужо відповів Бредлі.
- Господи, хіба ти не просто сонячна куля? - Кізару теж почувався незручно.
Сьогодні з Бредлі явно щось було не так. Може, це було усвідомлення того, що це може бути його останній день, або щось більше. Так чи інакше, вони обидва запам'ятали його поведінку і знову звернули увагу на Белоуса.
Семиметровий імператор стояв на штурвалі свого корабля, спостерігаючи за могутньою армією Сенгоку.
— Армія без змісту, — сказав він, його погляд і голос перетнули відстань і досягли адмірала флоту, який стоїть на платформі страти.
- Ейсе, сиди тихо! - Його могутній голос голосно прогрівся.
Він взяв зброю і стиснув кулаки. Одним потужним рухом він вдарив по повітрі напівпрозорою білою енергією. Це була сила, яку боявся кожен морський піхотинець - сила яка могла знищити світ.
Море здибалося двома масивними хвилями, в три рази більшою за розмір бази, які ось-ось повинні були поглинути її.
— Ти вже встав, хлопець, — сказав Бредлі, дивлячись на Аокидзі.
Адмірал в білому костюмі зник зі свого місця і з'явився у повітрі, його руки покрилися льодом.
- Льодовиковий період! - Він тихо промовив, коли два крижаних потоки вирвалися з його рук і зіткнулися з хвилями, готові розтрощити базу.
Як і море на багато миль навколо, приплив швидко застиг. Сцена була офіційно підготовлена цими двома могутніми силами, і тепер всі чекали, хто зробить перший крок.