У кількох милях від тихого села Коннор йшла дівчина, низько опустивши голову. Вона дивилася в землю, не звертаючи уваги на дорогу. Її думки були зайняті жахливою сценою, яку вона пережила того дня.
- Дурня, дурня, ідіотка, тупиця! Як ти взагалі збираєшся з ним розмовляти після того, як зробила щось настільки незручне? - Кессі відчула, ніби в її серці зачепили шматок льоду. Саме так вона себе відчувала після розмови з Драгоном. - Хто ж так втікає, плачучи? Звичайно, він збирався поїхати. Він навіть не живе тут. Я це знала! ААА! Чому я відкрила свій дурний рот?
Кессі просувалася по величезному замерзлому озері, де вони разом з батьком зазвичай каталися на ковзанах. Це було її улюблене місце, куди вона приходила, щоб виплеснути свої емоції.
- Мені пора повертатися, я хочу хоча б попрощатися. АЛЕ ЦЕ НЕЛОВКО! - Вона впала на коліна і закричала так голосно, як тільки могла, звертаючись до неба. Її голос рознісся по озері, порушивши тишу. Але через мить все стихло, і вона залишилася сидіти посеред льоду, стримуючи сльози.
- Це так несправедливо! - Кессі відчула, як холодний вечірний вітер вдарив їй в обличчя. І так само, як вітер, реальність наздогнала її. Перші сльози покаталися по щоках, ніби прорвана дамба. Її сльози падали, як водоспад, розтоплюючи сніг під нею. Морські хвилі прилипли до обличчя, а зелені очі тремтіли від горя.
Кессі сиділа на колінах, не помічаючи тіней, що наближаються з усіх боків. Темнота повільно окутала світ, і вона майже зарита головою у сніг. Вона плакала так сильно, що це почало завдавати фізичного болю. Її щастя, яке постійно росло в селі Драгон або коли вона бачила величну фігуру Орландо, було зламане раптово. Вона не була готова прийняти реальність, яка вдарила її, як удар в живіт.
Поки Кессі сиділа у своєму сумі, тіні оточили її. Багато голодних очей розвідували її, намагаючись зрозуміти, чи вона видобуток або загроза. Червоні очі, світяться в темряві, здавалося, прийняли рішення, і близько двадцяти криків одночасно роздалися навколо плачучої дівчини.
– Чорт! - Кассі відразу зрозуміла, що відбувається. Зі сльозами на обличчі вона встала якраз вчасно, щоб побачити величезну пащу з гострими як бритва зубами, що відкривалася перед нею.
- Мені дуже шкода, що це були останні слова, які вона встигла подумати.
- ККААA! - Орлиний крик, такий гучний, що земля затремтіла, пролунав зверху. Велетенський розчавив звіра, який був готовий укусити Кассі. Ударна хвиля відкинула її та інших тварин в сторону. Кессі покаталась по снігу, але на щастя, не сильно заблукала.
- О-Орландо? - Але Кассі все ще могла побачити масивну тінь Орландо, що стояла на місці, де вона була.
– Каа! - Орландо закричав на інших тварин, кидаючи їм виклик. Вищий хижак дивиться згори вниз на просту здобич. Невідомі тварини ричали, але зрештою відступили. З появою Орландо було неможливо дістатися до Кассі.
– Каа! - Орландо з тріумфом закричав, прямуючи до Кассі. Вона дивилася на нього з благоговійним страхом. Тільки тому, що Драгон завжди був поруч, вона не помічала цього раніше. Але без Драгона Орландо був найбільшим хижаком.
— Дякую, Орландо, — сказала Кессі витираючи сльози рукавом. - Що ти тут робиш? - Вона запитала, чи треба триматися непохитно.
Орландо повернув голову і подивився на мізерні залишки дикого звіра, якого він убив. Тепер це була просто грудна ковдра тіла й кісток.
– А... Ти збираєшся їх їсти? - Кессі поглянула на мертву істоту, а потім запитала Орландо.
– Каа! - Орландо захолонув крилами і закричав.
- Що? Що я такого сказала? - Кессі злякалася, що тепер вона наступна у списку жертв Орландо.
У цей момент позаду них почувся звук снігу, що дріжджує, і Кассі відчула озноб, який почався з пальців ніг та поширився по всьому тілу.
- Не бійся, Кассі. Він просто роздратований тим, що ти подумала, ніби він це з'їсть. Він сказав, що вони негідні його здобичі — почувся низький голос Кассі. Вона швидко витерла сльози і обернулась.
– Я... Мені дуже шкода, пане Драгон. Я не хотіла так утікати, — сказала вона, дивлячись у землю. Вона не могла дивитися йому в очі.
- Це вже забуто. І я прошу вибачення за те, що не сказав тобі про своє від'їзд раніше. Але ти в порядку? Там було досить небезпечно, — запитав Драґон на коліна.
- Так, я в порядку. Це моя вина, я знала, що тут полюють Сніжні вовки. Я просто була занадто зайнята іншими думками, — сказала вона, дивлячись на мертвого вовка. Кров перешкоджала їй дивитися на нього надто довго.
- Твої думки були зайняті іншим. Це зрозуміло. А як ти тепер почуваєшся? - Помахавши рукою Орландо, він запитав його. Орел перестрибнув з легкістю і приземлився поруч з Драгоном та Кассі.
- Я в порядку, правда, — відповіла вона.
— Думаю, мені просто потрібно трохи відпочити, — сказала Кессі, намагаючись здаватися щирою. Але її усмішка була настільки натягнутою, що навіть сліпий міг би відчути фальсифік в її голосі.
- Ти ж знаєш, коли я сумую за своєю сім'єю або мені сумно, я засипаю прямо на Орландо. Його пір’я таке м'яке, ніби спиш на хмарах. Спробуй, — сказав Драгон, кивнувши в бік великого орла.
Орландо розтрощив крило, запрошуючи Кессі підійти.
- Це нормально? - З сумнівом запитала вона, дивлячись на орла.
Орландо кивнув, наче добрий і мудрий король, яким він був. За допомогою Драгона Кессі зібралася на спину орла. Вона робила це і раніше, але ніколи не просто для того, щоб поспати. Як тільки вона сіла, то відразу зрозуміла, про що говорив Драгон. Перня були надзвичайно м'якими і затишними.
« Тепер лягай і розслабся, — сказав Драгон, стоячи біля орлиного.
Орландо був гігантським істотам, навіть у сидячий положенні він був в кілька разів більше Драгона. Його зріст становив 27 метрів. Кессі закрила очі, дозволивши прохолодному нічному вітерцю і м'яким пір'ям забрати її в країну мрій. Вона так втомилася, що заснула майже миттєво.
- Орландо, відведи нас у село, — наказав Драгон, стрибнувши на голову орла.
Орландо змив у небо, затопивши Касасію, яка мирно спочивала на його спині.
***
У хатині вождя стояла ліжко з м’яким ковдрою і подушкою. На ній спала голубоволоса дівчина — одна з дочок вождя і єдина в селі, хто володів магією стихій. Вона виглядала затиснутою, сховавшись ковдрою так, що була видно тільки її голову.
- А ти не збираєшся почекати, поки вона прокинеться? Вона була б тобі дуже вдячна, — сказав Коннор стоячи поруч з Драгоном і дивлячись на сплячу Кессі.
Драгон уже пояснив ситуацію Коннору, і тепер він вирішив піти додому.
- Дай їй це, коли вона прокинеться. Скажи, що якщо вона зможе повернути це мені, я візьму її в учні, - сказав Драгон, простягаючи Коннору маленький синій камінь з загадковим написом.
- Дуже добре. Я впевнений, що це стане чудовим мотиватором для неї, — посміхнувся Коннор, приймаючи камінь. Він оглянув його, але, не знайшовши нічого незвичайного, просто поклав в кишеню.
- А ти впевнений, що знаєш куди йти далі? — запитав Коннор, зацікавившись планами Драона.
- Не сумніваюся. У мене є летючий рейок, тож знайти цей острів такого розміру не важко, — розсміявся Драгон і надягав новий плащ Коннором. Одяг був натхнений стилем племені води, а плащ приховував його фігуру від сторонніх очей.
- Я щиро сподіваюся, що ми ще зустрінемося до того, як вистежить мій час, — раптом сказав Драгон, завів у Коннора несподіваний погляд.
- Тут я змушений погодитися, мій друже. Тож постарайся не померти на мені, а з усмішкою простягнув руку Коннор.
— Приходь у будь-який час, мої двері завжди відчинені для тебе, — відповів Конор, потискуючи руку Драгона.
— Залишити цей світ позаду може бути набагато важче, ніж я думав, — прошепотів собі Драгон, вийшовши з хатини і залишаючи Коннора та Кассі позад себе.