На вершині Божої гори на райському острові височіла величний замок. Він був величезний з безліччю кімнат. Власником замку був добрий і могутній старий, хоча зовні він виглядав на сорок п'ять років. В одній з розкішних спалень стояла ліжко, розміром з цілу стіну. На цьому ліжку, яка могла б вміщати п'ятнадцять чоловік, спав маленький хлопчик. Лише кілька годин тому він знепритомнів від втоми і шоку. Хлопчик був сином наймогутнішого мага у світі, але він залишався дитиною і мав свої обмеження. Того дня він знепритомнів.
- Де я? - Гілдартс відкрив очі і озирнувся. Він довго спав, і голова його була наче в тумані. - Що сталося? - Він сів на ліжку і оглянувся. Кімната була величезна, а над ліжком висіло дзеркало, в якому він побачив своє відображення. Несподівано двері до кімнати відчинилися. Вона лежала за 10 метрів від ліжка, і він побачив, як увійшла вродлива жінка.
- Молодий майстер Гілдарс. Я така рада, що ви прокинулися! - сказала вона щирої турботи в голосі, хоча її обличчя було абсолютно безсердечним. Гілдартс не міг прочитати на ньому жодних емоцій.
- Хто ти? - Він запитав, чи жінка в дивному вбранні.
- Мене звуть Нарберал Гама. Мені доручено піклуватися про вас, — відповіла вона, нахилившись майже під прямим кутом.
- Нарберал? Гама? Яке ж дивне ім’я — пробурмотів Гілдартс, нахиливши голову і оглядаючи її від голови до ніг. Він не міг не визнати, що вона була неймовірно красивою, але в її подобі бракувало емоцій.
- Дякую вам, молодий майстер Гілдартс! - Вона, здавалося, щиро зраділа його зауваженням, що тільки посилило дивність ситуації.
- Де я? І хто привів мене сюди? - Він вирішив перейти до суті. Спогади були невиразні, і більшість з них здавалась розмитими.
- Ви знаходитесь на райському острові, у замку лорда Драона. Майстер Себас привів вас сюди, — з уклоном відповіла Нарберал. Вона була віддана своєму боргу і не поворухнулася б, навіть якби Ґілдартс наказав їй залишатися на місці.
- Райський острів? Лорд Драгон? - Він на мить опустив голову на руки, а потім різко підняв погляд і втупився на Нарберал. - Тату? ВОНДЕСЬ? ПАПА ЗДЕСЯ? - Гілдарс схопився з ліжка і кинувся до неї. Але через кілька кроків його тіло ослабло, і він втратив рівновагу. Він впав вперед, і на обличчі жінки з'явився вираз паніки.
- МОЛОДИЙ ГОСПОДІН! - Вона кинулася вперед і зловив його, перш ніж він впав на підлогу. Вона обняла його, притиснула до грудей і з полегшенням видихнула. - Не робіть такого нерозсудливого! Я не зможу заснути, якщо ви пошкодите мені на очах. Хлопчик почувався дуже незручно, коли був затиснутий між її руками.
- Чому ти називаєш мене молодим паном? Я не в палаці, — сказав Гілдартс, намагаючись звільнитися. На обличчі Нарберал з’явився вираз відчаю, ніби вона щойно випустила найбільший скарб.
- Що ви кажете, молодий пане? Ваш батько імператор, і це робить вас сином імператора. Так що так, ви благородна людина, — відповіла вона знову притискуючи її до себе.
- Відпусти мене! Я не можу дихати! - Гилдартс відчув, як вона відразу послабила тиск, відступила і опустилася на коліна, доторкнувшись лобом підлоги.
- Мені дуже шкода. Я переступила межу. Будь ласка, накажіть мене! - сказала вона ясним і рішучим голосом.
– Я... Все в порядке. Але папа імператор? Він тут? — запитав Ґілдартс, у голосі якого звучала надія.
- Так! Він чекає вас у саду, — відповіла Нарберал. Серце Ґілдартса забилося сильніше, у нього запаморочилася голова і він змушений був сісти.
- О-он чекає мене... Я зробив це? Може, я сплю? - Гілдарс ущипнув себе, щоб перевірити, чи він ще не спить на своєму човні посеред океану.
- Чи не хочете піти і побачитися з ним зараз, молодий пане? - Нарберал встала і запитала, поправляючи свій класичний чорно-білий одяг покоївкою.
- Бачити його? Зустрітися з ним? - Гілдартс почав панікувати. Він чекав цього майже все своє життя, але тепер, коли це сталося, він не знав, як себе вести. Він почав ходити взад-вперед перед Нарберал. - Заспокойся. Заспокойся, Гілдартс. Ти можеш це зробити! - Він говорив сам із собою, і ці кілька секунд з'явилися йому годинами. - Гаразд! Поїхали! Відведи мене до мого батька! - Сказав він нагальним і рішучим тоном.
Нарберал добродушно усміхнулася і поклонилася. - Звичайно, молодий пане. Будь ласка, йдіть за мною. - Вона повернулася і пішла, а Гілдартс пішов за нею.