Розділ 3539
Огненная отрута. Вона лише секунду витримала його, і вже рвучко від такого болю. А Наньгун Лууні з того моменту, як його вразив вогненний отрута, весь цей час наполегливо боровся вгору, піднявшись на висоту в триста тисяч метрів. Яку ж... Який же нелюдський біль він терпів увесь цей час?
Тупая, нічний біль повільно розлилася у грудях Су Ло, прямо в області серця...
Худая спина Наньгун Левуня була покрита кривавими плямами, зовнішня одежа просочувалась кров’ю. Від цього видовища на очі Су Ло мимовільно навернулися сльози, наповнені щемливою жалістю.
Таку спину їй відчайдушно хотілося обійняти, зігріти своїм теплом, сказати йому, що вона все ще тут, поруч. Але вона не могла.
Вона могла лиш залишатися абсолютно нерухомою, зосереджено притискаючи обидві долоні до його спини і разом з падаючим Червоним Лотосом чинити опір вогненному отруті.
Хоча той, хто втратив Червоний Лотос і говорив про це дуже легко та несприйнятливо, на практиці процес поглинання вогненної отрути був вкрай важким.
Але хоч би якою важкою була його праця, він все одно не міг порівнятися з спільними зусиллями Су Ло і Пагорб Червоного Лотаоса.
Хоча поглинання тривало повільно, воно було стабільним. Вогняний отрута поступово зменшився.
Час минув.
Проходив день за днем.
Управитель Магічного куба вже давно привів людей, щоб схопити Нангуна Люня, але Су Ло і Ненґун Левунь були повністю оповиті гравітацією та поглинанням отрути. Їх не можна було турбувати.
Тому управитель Магічний кубом разом зі своїми людьми весь цей час просто стояв зовні.
Нарешті, коли остання крапля вогненного отрути була повністю поглинута Пагорбовим Червоним Лотосом, настав десятий день.
Наньгун Левуні вже прокинувся, але тіло його все ще було дуже слабким.
Він м'яко, майже мимовільно припав до Су Ло. Обличчя його було мертвим-бледним, без однієї краплі крові, дихання - слабким, ніби ось-ось обірветься. Від одного погляду на нього у Су Ло було нестерпно стискатися серце.
Су Ло дбайливо обіймала його, і в очах проймалась тривога:
- Як ти себе почуваєш?
Наньгун Леунь дивився на неї жалібними, мокрими очима. Блідні, тонкі губи шевельнули, голос був слабким і безпорадним:
— Погано...
— Де болить? Де тобі некомфортно? Що з тобою ще відбувається? Скажи мені швидше! — Су Ло зовсім розгубилась.
— Скрізь болить... Всюди некомфортно... Не можу стояти... Немає сил... — Наньгун Льюнь дивився на неї вологими очима, повні образи, немов кинутий цуценя, якого ніхто не хоче прихистити.
Такий красивий хлопець. Його чорні як смола волосся були недбало пов'язані просто червоною стрічкою. Через ран кілька прядей розтріпалися і спадали на чистий, гладкий лоб.
Чорне волосся відтіснило його чистою, прозорою шкірою і робить її більш блискучою, наче покрита легким ніжним свічком.
Його глибокі чорні очі зазвичай були холодні, як глибокий темний ставок. Блюдно-розові тонкі губи зазвичай були строго стиснуті в тонку аристократичну лінію. Але зараз, перед Су Ло, він виглядав неймовірно слабким, наче без її підтримки на плечі міг в будь-який момент впасти і перестати дихати ...
Пристебнувшись до її пледи і вдихаючи давно знайомий, рідний аромат її тіла, Наньгун Луюні злегка прикривав свої прекрасні очі. Густі, загнуті вії ледве помітно тремтять. На його обличчі грала щаслива, задоволена усмішка.
Су Ло все ще була в тривозі, коли раптом помітила, що голова Нангуна Лююня безсильно понімала. Вона зовсім переполошилася:
- Все ще дуже боляче?
Наньгун Люунь притиснув руку до грудей, з неймовірною образою в голосі:
— Боляче... так боляче... Дуже, дуже боляче...
— З такими важкими ранами не боліти просто неможливо, — лагідно погладила Суй Ло. - Тут не місце надовго залишатися. Давай спочатку вийдемо?
— Нет сил... - Голос Наньгун Ляйня був ледь чутний, наче ось-ось згасне.
Су Ло бадьоро плескала по грудях:
- Я тебе понесу на спині.
Але коли вона побачила криваві сліди на грудях Нанґун Люня відразу передумала:
— Ні, краще я тебе на руках понесу. Щоб не тиснути на груди і не погіршувати рани.
Не встигла вона договорити, як, перш ніж Наньгун Люні зміг опам'ятатися, Су Ло підхопила його на руки в класичному «принцесіному обіймі ».
Наньгун Люун: «...»
Глава 3540
У той момент, коли Су Ло підхопила Наньгун Люня на руки в «принцесічному» обійми.
Все тіло Наньгун Люня миттєво скам'яніло.
Він широко розкрив свої прекрасні чорні очі, глибокі, наче бездонний темний ставок, і не мігаючи дивився на Су Ло.
Потім... Його ідеальної форми мочки вух розрослися легким ніжно-розовим відтінком.
Су Ло зовсім не помічала дивного стану Наньгун Люня. Вона дуже турбувалася його здоров’ям, тому широкими й рішучими кроками вийшла з металевого літального апарата.
Як тільки вона ступила назовні, то відразу побачила Управителька Магічного куба, який разом з групою охоронців грізно стояв перед ними.
Ці охоронці виглядали холодно і урочисто, велично та зарозуміло. Всі вони холодно і похмуро втупилися на Су Ло та Нангун Люня, якого вона тримала на руках.
Не чекаючи наказу від Управителя, більше сотні охоронців падали вперед і щільно оточили їх!
Брови Су Ло суворо зрушилися. Вона льодовим поглядом подивилася на Управителя Магічного кубом:
- Управитель Магічного куба, що це означає?
У цей момент управліному не залишилося й сліду від звичайної привітності. Він дивився на Су Ло глибоким, важким поглядом, сповнені офіційної рішучості:
- Заберіть його назад!
Насправді, Вправитель Магічного куба все ще ставився до Су Ло досить толерантно.
Насправді, він стояв тут вже десять днів тому. Але оскільки Су Ло лікувала Нанґун Люня і вивела отруту, він не став їх турбувати й просто давав їм десять днів.
— Пані Су, це наказ молодого пана. Краще вам не втручатися, - холодно вимовив Управитель Магічний кубом.
У цей момент Наньгун Леуню трохи похлопав Су Ло за тонкою пліч - о - пліч, показуючи, що хоче, аби вона його впустила.
Су Ло дуже обережно поставила його на землю і турботливо запитала:
- Зможеш стояти?
— Управитель Магічного куба чекав надворі десять днів і вже зробив велику поступку. Не варто більше його турбувати, — Нанґун Левунь м’яко погладив Су Ло. Його висока, струнка фігура впевнено стояла на місці. Стоячи за спину руками, він випромінював природні, надзвичайні чесноти та гідність.
Управитель Магічного куба уважно, з великим інтересом дивився на Нанґун Льойня.
Цей юнак був молодший за двісті років, але кожне його рух було сповнене вишуканого благородства та прихованої влади. Одним легким жестом він змусив людей мимовільно схилитися перед ним... Як же це вражає!
Управитель Магічного куба прожив незліченні роки, але вперше бачив хлопця з такою видатною аурою. До того ж... Чому цей хлопець дає йому таке відчуття, ніби він такий схожий на самого Господа Головного Бога?
В серці Управителя раптово з'явилося.
Пан Головний Бог рідко з’являвся особисто. Минулого разу, коли він з'явився, то спеціально наказав молодому панові не завдавати шкоди життю цього хлопця... Хіба походження цього хлопця ще важливіше, ніж у самого Господа Головного Бога?
Подумавши про це, Управитель Магічного куба вже все для себе вирішив. Його погляд був дуже пом’якшим.
Він злегка посміхнувся:
— Молодий пан, мабуть, вже втратив терпіння. Прошу пана, щоб він пішов за мною.
Навернення « госпісна» і самознищення, яке є « нічого не вартими », чітко показали зміни у зв’язку з цим кубом - лідером.
- Я теж піду! — Су Ло підтримувала Наньгун Люня під руку і строго втупилася на Управителя Магічного куба!
Управитель гірко посміхнувся:
— Молодий пан не наказував вам брати вас з собою.
— Але він і не забороняв мені йти! Мені все одно, я в будь-якому випадку повинна піти! — Су Ло холодно фирнула.
Рани Наньгун Левюня були дуже серйозними, а той « замолодий пан» був справжнім монстром, який не моргнув очей людей. Хто знає, що він може зробити? Су Ло дуже турбувалася.
У цей момент Су Ло ще не знала про завдання, яке Пан Головний Бог Сюань дав стосовно цього юного « дитята ».
Після двох місяців спілкування управитель Магічного куба, звичайно, чудово знав характер Су Ло: якщо вона щось вирішила, то ніколи не відступить.