Глава 3358
Третій молодий пан Дунфан оголосив щедру нагороду за поїжку Су Ло.
Спочатку він думав, що зловити якусь дівчину буде простіше, але жорстока реальність швидко довела йому протилежне: це справа виявилася міцним очком.
Третім молодим пан Дунфан, який терпів залишки терпіння від довгого очікування, роздратовано повернувся до своїх чотирьох вірних прихвостників, які вірно заглядали йому в рот, і сердито закричав:
- Чого ви так на мене вилупилися? Життя набридло?
— Да нет, босс... — Один з підлеглих почав боязко. — Ми просто подумали: « Навіть якщо ми візьмемо цю дівчину, ви ж обіцяли нам нагороду у вигляді місячних каменів духу? Але якщо ми просто будемо сидіти тут під сонцем і бити баклуші, ці камені самі собою не матеріалізуються?
— Вот-вот, босс! Може, спочатку нам варто знайти місячні камені духу? Коли вони лежатимуть у наших кишенях, на душі якось спокійніше стане, хіба ні?
— Босс, а вони справа говорять.
— Підтримую! — Вставив четвертий.
Уся четверта крутилася навколо третього молодого пана Дунфана виключно заради власної вигоди. Усім було добре відомо, що його рідний дядько займає пост віце-командиру Чорнокрилих вартових. Слідувати таким впливовим захисником означало мати заповітні місячні камені духу.
Третій молодий пан Дунфан презирливо окинув своїх прихистку поглядом і з насмішкою запитав:
— Ви що, сумніваєтеся, що ваш бос одягне вас камінням?
- Що ви, що ви! Зовсім ні! Як бос скаже, так і буде!
— У боса напевно є свій грандіозний план, це ми витріщили, виявляючи надзвичайну турботу.
- Ми в усьому покладаємось на вас, босе!
— Підтримую!
Зміривши їх пихатим поглядом, молодий пан Дунфан повільно піднявся на ноги, недбало відсунув невидимі пилочки зі свого розкішного шовкового халата і знісво хрипкнув:
— Якщо ви так палаєте, ваш молодий пан відведе вас на пошуки. Я покажу вам, неучучи, що означає добувати скарби без найменших зусиль.
Поки інші учасники випробувань з шкіри лізли і безуспішно просували кожен кущ, для третього молодого пана Дунфана це завдання було простим паровим репом.
А все тому, що його дядько, грізний віце-командир Чорнокрилих вартою міста Небесного Огня, зачасно зробив для нього копію докладної карти розподілу місячних каменів духу в цій місцевості.
З самовдоволеним виглядом третій молодий пан Дунфан витяг через пазухи старий сувій з овечої шкури і розгорнув його перед приголомшеними прихистками, хвастливо віщуючи:
— Розкрийте свої поросячі очі і дивіться уважно! Ось вона - точша карта заміни місячних каменів духу в цьому секторі. І тут, прямо перед нами, відзначено рівно п'ятдесят штук!
Це означало, що якби вони хотіли забрати всі п’ятдесяти каменів без зайвих суєт!
Почувши це, очі чотирьох слуг спалахнули яскравіше напівденного сонця!
- Босе, ви неймовірні!
— Босе, ви найкращий!
- Наш бос дійсно геній!
— Підтримую!
Третій молодий пан Дунфан був дуже задоволений, коли купався у променях такого палкого захоплення. Він велично розгорнув сувій і кинув на нього побіжний погляд.
Помітивши, що підлеглі намагаються витягнути шиї і заглянути в карту, він змерзнув на них, спритно свернув овечу шкіру назад у рулон, сховав до кишені та мілко командував:
— Двинулись.
У цей момент весь його вигляд випромінював непохитну впевненість, яка переросла у відверту спеку.
Молодий пан високо підняв голову і гордо замахав на свою першу ціль.
Подорож проходив до низької гори, де затерпався пологовий схил. На вершині цього схилу самотньо ріс молодий білий тополя. Згідно з картою, місячний камінь духа був під його корінням.
Погрожуючи підборіддя, третій молодий пан Дунфан валяно вказав пальцем на топель і наказав з зарозумілою умилкою:
— Копайте!
— Буде зроблено, босс!
Чи їм потрібні були додаткові пояснення? Подібно до голодних вовків, які почули здобич, вони з криками кинулися в дерево і почали несамовито ридати землю голими руками.
Трохи пізніше вони викопали яму завглибшки майже три метри.
У розкопках вони навіть видерли молоду тополь з корінням і безцеремонно відштовхнули його в сторону.
Незважаючи на величезну глибину виритої ями, у дні не було навіть натяку на місячний камінь духу.
Розгублені прихвости розірвали роботу і, перезираючись, вагалися втупилися на свого провідника:
— Босс... тут це...
Третій молодий пан Дунфан, зберігаючи цілковиту невгамність, лише зухвало посміхнувся і вказав на яму.
Розділ 3359
— Ви що, тупі? Хіба на такій сміхотворній глибині може бути захований дорогоцінний місячний камінь духу? Копайте глибше! — прикрикнув на них Дунфан.
- А-а, точно! - Закидали підлеглі, зрозумівши свою "помилку".
Покорно закинувши головами, вони знову почали рьяно працювати.
Глухі звуки "коп-скоп", комія жорсткої темної землі, часто вилітали з ями, утворюючи за їх спинами пристойну насипу. Минуло багато часу, але...
— Босс?. — Голос з ями був сором’язливим.
Чотири пари очей втупилися на третього молодого пана Дунфана з явним здивуванням і сумнівом.
До цього моменту молодий пан і сам відчув недобре. Він знову витягнув сувій з овечої шкіри і почав ретельно вивчати лінії та позначки. Він насупивши брови, спантеличено пробурмотів під ніс:
— Дивно... Все вірно. Карта вказує саме на коріння білого тополя. Камінь має бути тут. Куди ж він подівся?
Вирішивши перекласти провину, Дунфан сердито ткнув пальцем у купу викопаної землі:
— Ви, безробітні, мабуть не помітили його і викинули з багнюкою!
Прихвостні звинуватили за чисту монету. Вони відразу ж кинулися перебирати гору землі, вирощуючи кожен ком в дрібний пил, але результат залишився незмінним.
— Босс... « Мало не плачучи, вони злились на пана брудними руками.
Третій молодий пан прорізав глибокі складки, але швидко взяв себе в руки і махав рукою:
— Ти думаєш, велика біда! Мабуть, хтось випадково натрапив на це місце раніше за нас. Випадковий збіг обставин!
Слуги поспішно прийняли цю версію. Дійсно, в лісі повно інших практик, хтось цілком міг набрести на дерево навмання і забрати камінь.
- Ходімо до другої точки! - Змовив Дунфан і рішуче закохав геть.
"І то вірно, чого знеохочувати? — Вдумались слуги. — У нашого боса на карті відмічено цілих п’ятдесят точок! П'ятдесят!"
Ця думка зробила компанію з п’яти осіб енергійним кроком до наступної мети.
Оскільки третій молодий пан Дунфан знав розташування всіх таємниць у цій області, він вибрав найближчий орієнтир — лише за десять кілометрів від місця його перебування. Для тренованих практик така відстань була сухим дрібничкою, і вони подолали його в мить ока.
Перед нами височіла велетенська кам’яна брила, яка простягалася щонайменше на 100 метрів завдовжки.
Згідно з записами, другий місячний камінь духа спочив у глибині цього сповіданського валуна.
— Шукайте, — недбало кинув третій молодий пан Дунфан на скелі.
Сам він облюбав чистий, плоский камінь, дістав із свого просторого приладдя ароматний чай з вишуканими пирогами і почав не квапитися розважатися.
— Виконуй! — Вони з радістю відгукнулися на це й почали працювати.
Цього разу величезний валун виглядав абсолютно недоторканим, на ньому не було жодної свіжої подряпини. Місячний камінь духу просто повинен бути всередині!
Виявляючи обережність, вони позначили на поверхні каменя рамковий хрест і поділили його на чотири рівні частини. Розібравши ділянки, кожен з них присів на горщики і почав ретельно розщеплювати моноліт.
Вони діяли каліграно, зрізуючи камінь тончими майже прозорими пластами...
Адже лише такий кропіткий метод гарантував, що вони випадково не пропустять дорогоцінну знахідку.
Шар за шаром, шар за пластом.
Зрізи каміння виходили тонкими, наче крила цикади.
Але уявіть собі, скільки духовної енергії потрібно було витратити, щоб подрібнити таку величезну брилу!
Коли з роботою нарешті було покінчено, втомлені слуги витерли градом туриста зі чола піт і знову втупилися на третього молодого пана Дунфана повністю сумніви щодо поглядів.
У цей момент на обличчі самого Дунфана відбивалося велике замішання.
- Але ж він точно повинен бути тут... Якого біса ... — Він пробурмотів, з’ївши волосся на потилиці. Він не мав наміру впадати у роздуми.
— Босс, камінь тут дійсно був. Погляньте на це: ось у цьому місці залишилася невелика сферична порожнеча. Якщо я не помиляюся, саме тут і спочився місячний камінь духу, з глибоким зітханням розчарування сказав один із слуг, вказуючи на характерні сліди у центрі розмеленої породи. - На жаль, хтось знову випередив нас і забрав його прямо у нас з-під носа.
— Эх... — Одного разу зітхнули розчаровані шукачі правди.
Поляну наповнив приємний подих найбільшого жалю.
Коли пан Дунфан побачив, що у нього занепадає настрій, він рішуче помахнув рукою і намагався повернути собі колишню велич та впевненість:
- Чого носи повішені? Я ж сказав вам: у мене на карті цілих п'ятдесят точок! П'ятдесят! Ми перевірили всього дві, а ви вже розкидали, як дівиці! Вперед, за мною!