Розділ 3274
— Два мільйони зелених кристалів - це не проблема. Однак... — На суворому, квадратному обличчі вождя з'явилася легка напівусмішка. Цікаво, чи наважиться пан Наньгун пройти невелике випробування?
За логікою речей, якщо вже вождь завів мову про подібний, звичайна реакція будь-якої людини була б згодна. Навіть без сили треба було б стиснути зуби і прийняти виклик.
Але тонкі губи Наньгун Ляйня зісковзнули в крижаній, відстороненій усмішці:
— Випробовування? Мені це нецікаво.
Натовп був просто в шокі від зухвалості пана Наньгуна. Висміятись говорити з керівником в такому тоні!
Але чим більше Нанґун теж поводився так, тим обережнішим і настороженим був вождь. Шефе лише слабо посміхнувся:
— А хлопець дуже високомірний.
Наньгун Левюнь, наче це було в порядку речей, скосив на нього погляд і зарозуміло хмикнув:
- У тебе з цим якісь проблеми?
Яка ж неймовірна зарозумілість! Висміятись сказати таке саме вождю!
Але чим зарозумілішим був Нанґун Люньєн, тим обережніше стало ставлення до нього вождя.
Серед натовпу... Двоє чоловіків стояли один проти одного.
Вождь, одягнений у розкішну чорну мантію, здавався таким міцним і величним, як вершина гір. Але скоро його обличчя почало змінюватися.
Вождь, який зазвичай і бровю не погнав би навіть якщо б гора Тайшань впала прямо перед ним, в міру наростання напруженості у протистоянні з Нанґун Левунем раптом відчув, як в його серце закипає гаряча кров, палаючи, наче полум’я!
З іншого боку, дивлячись на Нанґун Левуня під величезним тиском вождя - він все ще ліниво стояв на місці, склавши руки за спину. На його губах грала звичайна напівусмібка, а погляд іскоса вивчав фігуру вождя.
Здавалося, що вождь викладав на повну котушку, тоді як для юнака це не було варте жодних зусиль.
Серце вождя тремтіло. Цього разу він зрозумів, що вродливий юнак стоїть перед ним надзвичайно сильно.
Але він просто не міг повірити, що сила ворога така недосяжна. Тому він зимно посміхнувся і миттєво підвищив свою ауру від сімдесяти відсотків до дев’янокста!
Проте, на превелике розчарування вождя, навіть звільнивши дев'ять десятих своєї сили він як і раніше не зміг похитнути Наньгун Ліюня ні на йоту!
У цей момент Наньгун Левуні увійшов в якийсь таємничий, містичний стан - стан, де душа і тіло зливаються у єдине ціле.
Він стояв там так стійко, наче божества, що височіє на цьому місці з давніх - давен: неймовірно красивий, незрівнянний, легкий і граційний, як безсмертний небожитель.
Фізичний бій ще навіть не почався, вони просто стояли один навпроти одного, але в плані чистої, що дає аури Наньгун Левюні вже впевнено перевершив вождя, подавши його.
У цей момент юнілін також був вражений.
Спочатку він і так високо оцінював силу Наньгун Люня, вважаючи, що та сила знаходиться на одному рівні з Тантай Гаєм. Але раніше на вулиці Таньтай Хай не посмів зробити обезперечливих дій перед паном Нанґун. Тому він припустив, що сила пана Нанґуна повинна бути приблизно рівною силі його батька. Але тепер його батько був повністю пригнічений! Це означало, що навіть батько поступався панові Наньгуну.
Цей видатний, зовсім не схожий на хлопця... Що він за монстр? Дістати таких висот у такому юному віці? Коли він виросте і зміцніє... Юньлін міг уявити собі, як незабаром пан Нанґун керуватиме вітром і кликатиме дощ на континенті.
Тим часом вождь стиснув зуби і силою звинуватив свою силу до ста двадцять відсотків!
Він з силою відштовхнувся ногами від землі, і в той же момент за його спиною розтрощився лютий, ревить вихор.
Бідний натовп, що стояв позаду нього, в одну мить повалився назад, наче горщики доміно, з гуркотом рухнувши на землю і одурив від падіння.
Наньгун Люуні все ще стояв на своєму місці. У його красивих, темних очах, здавалося, мілина слабка, насмішка усмішка.
Розділ 3275
Серце вождя лютувало. Роздався різкий звук "Вжих-", і він вихватив з пояса круглий місячний логонськийтар!
У цей момент істинна природа і первісна лють, які повинні були належно головувати племені, були повністю, до останньої краплі пробудження Наньгун Левунем.
Здавалося, що на тілі одного вождя з’явився дибки — шерсть в розлюченого звіра!
У пориві шаленої люті вождь підняв обома руками незрівнянно гострий місячний луцитар і вибухівкою кинувся на Наньгун Люня!
Він був подібний до велетенської звірини з пустої, що наносячи свою найбільш руйнівну атаку!
Брови Наньгун Люня злегка зрушилися, але він як і раніше не шепохнувся. Лише поли його одягу розлучилися, хоча вітру не було.
Наньгун Левуні витягнув праву руку і стиснув її в кулак.
І саме в той момент, коли вождь обрушив місячний строцитар прямо йому на голову...
Куточок губ Наньгун Льов'я зігнувся в холодній висміці. Потім, зосереджуючись на своїй руці і стиснувши кулак, він стягнув жорстокий, бездоганно точний удар прямо в середину місячного пустинного капусту.
"Дзинь -!"
Роздався оглушливий, пронизливий ляж металу!
Кругий луній москіт, який вождь вважав найбільшим скарбом, був буквально зігнуті голим кулаком Наньгун Левюня!
А потім цей самий клинок, який вселяв жах у серця всіх людей племені, вирвався з рук вождя, вимив високо в повітря і з великою швидкістю полетів назад. З гучним дзвоном "Бам!" він врізався прямо у крісло вождя на почесному місці.
Це почесне місце було крісло тайші, зроблене з тисячолітнього червоного сандала і вкрите товстою шкірою Златоокового Сніжно-Нефритового кучерявого Лева.
Але тепер, від удару місячного Римсько-симера, тисячолітнє крісло розлетілося в щупиці і за секунду його шкура розбивалась на міріад окремих волосин. Ці кучеряві волоски, наче густий сніг з гусиного пуху, закрутилися і затанцювали в повітрі.
Весь величезний зал став майже білим від суцільного килима ширяючої вовни.
— Кха-кга-хаха -
По всьому залу прокотилася хвиля кашля. Люди прикривали роти лівою рукою, а правою постійно махали в повітрі, намагаючись відігнати лева кучеряву шерсть.
На той час вождь уже почав себе заціпеніти. На мить він відчув жахливу незручність — зрештою, маючи найвищі якості голови цілого клана, він викинувся на повну, але так і не зміг зрівнятися з противником.
Однак вождь швидко почав діяти. Він розізлився розкатичним сміхом, склав руки в шанобливому жесті перед Нанґун Луунем і сказав:
- Пане Наньгун, ваша сила неймовірна! Ви повністю виправдовуєте свою репутацію. Прошу пробачити мені мою недавню зухвалість, сподіваюся на вашу щедрість, проявіть поблажливість!
У цей момент ставлення вождя до Нанґун Люню вже не було таким, як до якогось випадкового друга, якого привів Лі Юньлін. Він спілкувався з ним як із рівними людьми одного статусу. І навіть більше, він говорив про повагу і трепет між людьми.
Але хоч би як змінився погляд вождя, Нанґун Левунь зберігав своє незмінне і кам'яне обличчя. Він лише зимно кивнув, а потім обняв Су Ло за її тонку талію, яка тихо вставала поруч із нею і дарував їй свою безмовну охорону.
Вождь усміхнувся, але не насмілювався ображатись. Навпаки, він вважав таку поведінку цілком природною.
У могутніх експертів завжди були дивні характери. Якщо б у експерта не було дивностей в характері, ось тоді вождь почав би турбуватися.
Побачивши, що навіть його батько не зміг здолати Нанґун Люня, серце Лі Юнья миттєво засяяло від страху.
Але ще більше його серце похолодло від стосунків свого батька. Прямо зараз вождь уже вважав Нанґун Люню почесним гостем. Більш того, він відразу наказав своїм людям:
— Швидко йдіть до скарбниці і принесіть два мільйони зелених кристалів! Живо!
Невдовзі з’явилися зелені кристали. Вождь з радісною посмішкою особисто підніс їх двома руками, шанобливо прохаючи Нангун Льюня прийняти оплату.
Серце Лі Юньо було нестерпним, коли заливалося кривавими слізьми від болю втрати.
Адже Лі Юнья щиро вважав себе єдиним законним спадкоємцем. Він вірив, що кожна травинка і кожне дерево в цьому племені по праву належали йому, Лі Юньсь!