Розділ 3240
Спочатку, коли він побачив Цзінь Юаньбао, що він розпався і вимовляє полум'яні промови, Дунфан Ій вирішив що у того й справді зглянув якийсь блискучий план. Але зрештою йому знову доведеться покладатися на свого дядька.
Брови Дунфан Юя злегка нахмурилися.
Врешті-решт, він прийшов у Каньйон отруйних міазмів не заради розваги. У нього були свої важливі справи, і він не міг витрачати весь свій час на примху Цзінь Юаньбао.
Щоб допомогти племіннику, потрібно мати добру волю. А відмова допомагати — це його законне право. Без явної вигоди для себе він вже точно не стане ризикувати своїм життям заради вирішення чужих проблем.
Крім того, у глибокому каньйоні отруйних міазмів, на самому озері Пальмісяця, його чекала головна мета цієї подорожі.
Той Священний звір Кунпен... Дунфан Юй був твердо постановив отримати його за будь - яку ціну. Шкода тільки, що звір виявився неймовірно хитрим і шалено швидким. Саме тому Дунфан Юй застряг тут так надовго і до цих пір не зміг його зловити.
У нього на порядку дня стояло таке грандіозне завдання! Як він міг витрачати дорогоцінний час на возіння з Цзінь Юаньбао?
Зробивши такий висновок, Дунфан Юй вирішив рішуче відхилити прохання Цзінь Юаньбао.
Але не встиг він розкрити рот, як Цзінь Юаньбао інтуїтивно відчув його склад розуму і миттєво почав гарячково співвідкинутися.
Його крихітні, схожі на щілинки ока швидко-швидко забігали, і він поспішно затемнив:
- Дядько Дунфан, якщо цього разу ти допоможеш мені позбутися Лі Юньліна, мій батько обов'язково віддячить тебе так, що ти залишишся задоволений! Зрозумій, як тільки ми усунемо Лі Юньліна, старий Лі буде вбитий горем, йому нічого не станеться! Якщо йому лише трохи ослабити його, то рід Лі прийде кінець — це точно!
Помітивши, що Дунфан Юй уважно слухає, Цінґ Еаньбао продовжив ще більш спокусливим тоном:
« Дядя Дунфан, — подумав він. — Як тільки ми знищимо плем’я Лі, хіба всі їхні незліченні скарби не будуть у нашому розпорядженні? » Дяде Дунфану так подобається артефакт, що вважається найсвятішим племені Лі, вірно? Звичайно, дати його тобі, ми не зможемо, але ось позичитися на місяць-другу... Хіба це не вирішиться одним словом мого батька?
Спочатку Дунфан Ей всім своїм виглядом виявляв байдужість, але як тільки Цзінь Юаньбао згадав про головне святе плем’я Лі, його очі відразу спалахнули жадібністю!
Головна святиня племені Лі... Це було щось неймовірне.
У ту ж мить Дунфан Юя зацікавився.
- А твої теперішні слова... Ти впевнений, що можеш говорити від імені свого батька? — З підозрою і сумнівами запитав Дунфан Юй, пильно розглядаючи Цінь Юаньбао.
Побачивши, що рішучість Дунфан Юя похитнулася, Цзінь Юаньбао вирішив кувати залізо поки гаряче і активно закивав:
Звісно! Дядя Дунфан, невже ти досі не вивчив характер мого батька? Навіть якщо б ти не допоміг своєму племіннику в цій справі, мій батько все одно не відповів би відмовою.
Після таких слів, якщо б Дунфан Юй знову пішов на поп'яту, це виглядало би так, ніби він поводиться занадто дрібно.
Зрештою Дунфан Юй погодився.
З видом героя, сповненого необмеженої доблесті, він поплескав себе по грудях:
— Не переживай! Твій дядько Дунфан бере цю справу на себе.
— Правда? Дядя Дунфан правда погодився? — На обличчі Цінь Юаньбао захвилювалися в гримасі шаленого захоплення, він із невимовним хвилюванням витріщився на Дунфан Юя.
Звісно! Слово твого дядька Дунфана твердіше скелі, якщо я щось пообіцяв, то не відступлюся! - Оскільки Дунфан Юй погодився, приховувати свої наміри більше не мало сенсу. — Цього разу просто стій і дивись. Твій дядько Дунфан не втратить жодного солдата, але виріже всю цю шайку до останнього чоловіка!
Дунфан Юй з кожним словом заводився все більше, його обличчя розмальовувалося від очікування.
Однак Цзінь Юаньбао все ще відчував тривогу.
Вбити всіх противників, не втративши жодного солдата? Хіба таке можливо?
Але Дунфан Юй лише з власної волі викинув кутки губ, і на дні його очей заплямувалась непохитна впевненість.
Оскільки він насмілювався вимовити це вголос, то мав абсолютну впевненість у успіхі! Адже в його голові вже з’явився геніальний план, який дозволяє вбити двох зайців одним пострілом. Дунфан Юй був упевнений у своїх силах.
Побачивши, наскільки самовпевнені його дядько, Цінь Юаньбао із цікавістю запитав про деталі.
Але Дунфан Юй лише похлопав себе за груди, даючи зрозуміти: у досвідченого стратега завжди припасний хитрий хід, так що просто чекай і насолоджуйся видовищем.
Розділ 3241
Тоді як Дунфан Юй і Цзінь Юрбао задумувались знищити Су Ло та весь її загін, самі мандрівники перебували в блаженному незнанні.
Після того як кожен член підрозділу проковтнув Дрюлю-протиотруд від отруйних газів, колона висунулась вглиб каньйону токсичних міазмів.
Стародавня пігулка проти отрутохіміків виявилася дійсно дивовижною.
Вони відразу знайшли в Каньйоні отруйні міазми після її прийому, що отруйний туман, який колись викликав у них такий первісний жах, тепер ніби зовсім перестав існувати.
Він виглядав так само природно і безпечно, як звичайне свіже повітря.
І хоча за це треба було заплатити надзвичайно високу ціну, від чого в Білого ще довго дихало серце, зрештою воно повністю виправдало себе.
Усередині самого каньйону, де вже багато років не було стопи людини, все густо заросло дикими бур’янами і шляхінок зовсім не відходило.
Але для Су Ло це не було проблемою, бо вона мала власну їдову тварину.
Півколежа на всій спині Зеленого монстра була потомкою грому, і вона насолоджувалася густою й вологою духовною енергією, яка пронизує повітря каньйону. Тіло Су Ло автоматично поглинає цю енергію, перетворюючи її в життєво необхідні з початку ци.
А душа Су Ло тим часом вже давно перенеслася в її приватний простір для наполегливої культивації.
Су Ло давала звіт: нехай її прогрес і можна було назвати неймовірно швидким, але в цьому світі Духів небезпеки підстерігали на кожному кроці. У цій місцевості все було під загрозою, і через те що найменша помилка могла назавжди відвернути її шлях до вершин сили.
Крім того, Нанґун Люньян вже мав силу контролювати цілі ситуації, тоді як вона залишалася пасивним спостерігачем. Саме з таким становищем Су Ло категорично не хотіла миритися.
Зараз вона була лише на рівні сьомої зірки рангу Сюаньхуа. На цьому Континенті Чорної Черепахи, та й взагалі ...
Тому, погрітаючи цим болючим усвідомленням, Су Ло почала відчувати безпрецедентну, відчайдушну спрагу культивації та проривів на нові рівні.
Вона чіплялася за кожну мить, будь - яку можливість, вкладаючи всі свої сили у самовдосконалення.
Спочатку в Каньйоні лютували отруйні міазми.
Попереду не було ніяких нападів магічних звірів, а позаду не бачили переслідувачів. Тому перші дні подорожі каньйону були надзвичайно мирними і безтурботними.
Але, як відомо, такі спокійні дні не могли тривати вічно.
Через нескінченні переходи вдень і вночі, одного разу, коли сонце вже почало клонуватись до заходу сонця та почали смеркти...
Попереду раптово здалося пронизливо-синіше озеро півмісяця.
Його вода була кришталево чистою і прозорою, на бірюзової гладіатори грала легкою б'єбні. Це була краса, яка захоплювала дух.
Коли Су Ло побачила так чисте й манясне озеро Полумісяця, то відчула, що не в силі зробити жодного кроку далі.
Наньгун Левунґ і Су Ло завжди розуміли одне одного без слів, наче мали духовний зв’язок. Помітивши, як Су Ло не відриває ясного погляду на озеро півмісяця, чи міг він зрозуміти її бажання?
Він зробив легкий жест рукою і сказав своїм звичайним холодним та байдужим тоном:
- Сьогодні ми розбиваємо табір тут. Завтра вранці продовжимо шлях.
Після стількох днів неперервних, виснажених перехідів всі були виставлені як лимон.
Почувши ж наказ Наньгун Люня, зараз же вибухнув загін веселими криками і радощами.
Незабаром робота закипіла: хтось вирушив на полювання, дехто почав втомлюватися намети.
Оскільки відповідальність була чітко розподілена від самого початку, усі діяли злагоджено і ефективно.
Люди швидко повечеряли, і один за одним почали стрибати в озеро півмісяця, щоб змити зі себе багнисту воду.
Су Ло задумливо подивилася на озеро півмісяця, і її брови злегка зійшлись на переноснику.
Нанґун Люнь запитав:
- Щось не так?
Су Ло почеса затулок:
- Сама не знаю чому, але мені здається, що з цим озером півмісяця щось дуже сильно не так. Воно якесь дивне.
- І що там дивного? — Наньгун Люнґун поклав руки за спину, його холодний і непроникний погляд ковзав по покритій легкій брижі поверхні озера.
- Не можу сказати напевно, в чому саме дивакість. Просто шосте відчуття підказує, що брови Су Ло нахмурилися ще сильніше.
Інші могли не вірити в шосте почуття, але Су Ло довіряла йому беззастережно. Адже саме завдяки цій надприродній інтуїції вона раз за разом уникала смертельних небезпек і виходила з води.
І цього разу це страшне озеро Полумісяця знову викликало у неї якесь безпрецедентно тривожне, незрозуміле передчуття.
- Може нам краще негайно піти звідси? — Су Ло запрокнула своє витончене, не більше долоні, личко і попрямувала на Наньгун Ліюня ясний та неприємний погляд.