Розділ 3216
У цей самий момент дворецький рвався прямо до Нангун Льюню.
У той же час він істочно випив:
- Я не дозволю тобі зашкодити моєму молодому пану!
Викрикуючи цю загрозу, він зі лютою рішучістю людини, яка дивиться смерті в обличчя, кинувся прямо на зброю у руках Наньгун Люня.
— Нет! — У розпачі закричав юнак на білому.
Але було вже занадто пізно.
Усі побачили, як тіло старого палаца в одну мить змило у повітря від недбалого удару Наньгун Люня. Описаний в небі ідеальну параболу, він відлетів далеко-близнюк, а потім з важким "бум" впав на землю, вибивши своїм тілом глибоку лійку.
Дворецький не загинув на місці, але отримав серйозні внутрішні травми. Він так і залишився лежати на дні кратера, тимчасово не в стані навіть поворухнутися, не кажучи вже про те, щоб стати на ноги.
Проте саме в цей напружений момент Король великих зелених вовків у лютому стрибку кинувся на Нанггун Ліюня.
Молодий чоловік, який тримав в руці шматок смаженого м’яса, неброваним рухом кисті кинув його вперед.
У ту ж секунду цей шматок м'яса з неймовірною силою врізався прямо у лоб короля великих зелених вовків. Удар був такий розлютований, що в могутнього звіра іскри посипалися з очей, а на мить у голові замутилася від раптового запаморочення.
Насправді ж, на мить раніше Нанґун Левунь зовсім не збирався атакувати хлопця в білому. Просто він вчасно помітив, як Король великих зелених вовків готується завдати підлий удар в спину молодому пану, і тому втрутився, щоб допомогти.
Бідний Старший палац! Через те, що він з самого початку вбив себе у голову, ніби Нанґун Левунь - від'єднаний лиходій, він абсолютно неправильно зрозумів його дії. І саме ця жахлива помилка призвела до того, що він був безжалісно відбитий ударом на величезну відстань і досі лежав на землі, не в змозі піднятися.
Король великих зелених вовків володів надзвичайною силою.
Але чи міг він порівнятися з незбагненною силою Наньгуна Люня?
На очах у збентеженого юнака в білому і його переможеного палацового наньгун Левуні перейшов у наступ.
Після прибуття у світ Духів сила Наньгун Люнюня зросла до неймовірних висот. Але з того величезного прориву він ще ніколи не міг застосувати свої здібності в цьому бою.
Тепер, коли з'явився такий чудовий шанс перевірити свої зростаючі сили, як він міг його пропустити? Тим більше, що в якості приємного бонуса на кону стояли тридцять тисяч зелених кристалів.
Це було справжнім вбивством двох зайців одним пострілом.
Тому Наньгун Люун атакував без найменших коливань.
Йому знадобилося менше часу, ніж потрібно, щоб випити чашку чаю, аби назавжди покінчити з Королем великих зелених вовків.
Легендарний, що наводить жах Король великих зелених вовків помер ось так просто, тихо і безславно.
Інші великі зелені вовки, побачивши загибель свого ватажка, миттєво застигли у знешкодженні.
Для них їхній Король був вищим, недосяжним абсолютом. Могутній володар, який міг все і ніколи не знав поразок.
Але зараз вони на власні очі спостерігали, як їх непереможний Король був відпущений одним легким рухом руки Нангун Льоня. І він був мертвий настільки, наскільки це взагалі можливо.
На якийсь час у величезному каньйоні запанувала мертва, злая тиша.
Усі великі зелені вовки були паралізовані жахом від демонстрації цієї страхітливої сили.
І не лише вовки — молодий чоловік у білому та вцілілий, його свитки також були шоковані.
У цей момент всі вони занурилися в мовчанні, не може вимовити ні слова...
Навіть старший палац, що лежить неподалік, дивився на Нанґун Левуня зовсім неймовірним поглядом. У цьому погляді змішалися жахливі страхи, нестерпне сумніви, шок і цілий ряд інших нездійсненних емоцій.
Великі зелені вовки, провівши короткий момент у стукоті, раптово опустилися.
Після цього вся зграя запрокинула морди до неба, яка проголошувала округу істошним виттям!
"Ауу-У--"
Протяжний вольний піднімався то тут, то там, зливаючись у одну нескінченну льодяну пісню.
Увесь каньйон наповнився цим моторошним звуком, від якого у слухачів починали боліти барабанні перетинки і кров лютувала в жилах.
У цих людей є синці молодого білого чоловіка, чия сила була відносно слабкою, з вух потекла кров; вони ледве не оглохли від цієї акустичної атаки.
Наньгун Левуні тільки холодно посміхнувся.
А потім він знову вступив у бій.
Невдовзі весь каньйон перетворився на арену кривавої різанини, в якій бушував ураган з плоті й сталі.
Тисячі і тисячі великих зелених вовків падали замертво, щедро кроплюючи землю гарячою кров'ю під невмисними ударами меча Драконячої Крові Наньгун Льюня.
Один, десять, сотня...
Наньгун Левуню знадобилося менше часу, ніж потрібно для охолодження чашки чаю, щоб вирізати близько сотні лютих хижаків.
А коли не минуло й четвертої години, забитих ним великих зелених вовків перевалив за тисячу.
Спочатку ці істоти, покладаючись на свою велику вищість, були надзвичайно зухвалими, самовпевнені та агресивними.
Розділ 3217
Але коли група за групою великі зелені вовки падали під клинку Нангуна, їхня впевненість у собі почала розломатися.
Потім прийшли страх, жах, глибокий розпач і, нарешті, повне розчавлення духу...
До того моменту, коли Нанґун Люнь безжалісно знищив п'ять тисяч вовків, зграя остаточно зламалася.
Хоча кількість цих тварин, здавалося б, була колосальною, вони аж ніяк не становили сотень тисяч. Уся їхня зграя нараховувала від сили близько десяти тисяч особин.
Якщо цей жахливий чоловік так легко і невимушено перебив п’ять тисяч з них, то хіба йому буде важче розправитися з іншою половиною?
Тому ними оволодів липкий страх, нервова тремтіння і паніка...
Першим не витримав один з великих зелених вовків, який різко розгорнувся і кинувся навутек ...
Його втеча стала своєрідним сигналом про беззастережну капітуляцію...
Інші вовки також поспішно розвернулися і побігли в паніку.
В одну мить густа, жахлива маса кровожерливих хижаків розсипалася, наче зграя переляканих птахів.
Вони зникли без сліду, наче їх тут ніколи і не було.
Всі, хто ще міг перебирати лапами втекли.
Але земля все ще була переповнена безліччю трупів гігантських звірів. Адже Наньгун Луунь, на хвилиночку, особисто знищив п'ять тисяч з них!
Тільки коли останній вовк зник з поля зору, хлопець у білому і його палацовий нарешті змогли прийти в себе.
На обличчі молодого пана запала справжня радість. Він поспішив до Наньгуна Люню, його поведінка була сповнена найглибшою повагою і бурхливим хвилюванням.
— Дуже вам вдячний, пане! Якби ви не втрутилися з почуття благородства, боюся, всі ми тут ... — Від переповнюючих його емоцій, юнак ледве міг зв’язатись.
Але Наньгун Люні лише байдужо глянув по ньому поглядом і кинув кілька коротких слів:
— Тридцять тисяч зелених кристалів.
Коли він сказав це, то відразу відвернувся і повернувся до роботи — приготування барбекю.
Його рухи були настільки ніжними і ретельно вивіреними, наче це смажене м'ясо зеленого вовка представляло для нього наскільки велику цінність, ніж стоїть перед ним знатний молодий пан.
На обличчі хлопця в білому промелила тінь незручності.
Зрештою, з огляду на його високе походження, в цьому регіоні він був фігурою, що стояла лише нижче однієї людини, але вище десятків тисяч інших. Усі без винятку ставилися до нього з повагою і благоговінням, але ця людина не ставила його ні в копійки.
Навіть після того, як він знизився до вияву поваги першим, цей чоловік залишався таким же холодним і відлюдкуватим.
Молодий в білому ще не встиг нічого відповісти, як його палаций просто не витримав!
Треба розуміти, що їхній молодий пан був далеко не простою людиною! На цих землях він був справді видатною особою, оскільки мав статус і становище. Як він міг терпіти таку зневагу?
Тому він збився з місця і кинувся прямо до Нанґун Люню!
Його вигляд був настільки загрозливим, що інші не могли стриматися від страху за його жалюгідне життя, адже всі вони чудово пам’ятали, як зовсім недавно Наньгун Люнь легеньким рухом викинув його геть.
Але коли палацовий підскочив ближче до Нанґун Люню, той відірвався від свого навчання і лише злегка нахмуріл брови та сміявся з його крижаним поглядом.
Вся агресія і зарозумілість палацового були миттєво придушені важкою, непереборною аурою.
- Щось потрібно? — Повільно і недбало кинув Наньгун Левуню.
Незважаючи на те, що це були звичайні прості слова, то все ж таки вони вкоренились у серцях двоплемінного й первісного жаху!
Уся його киплива лють, яку він так старанно копав, розчинилася в одну мить.
— А? — На обличчі палацового відобразилася повна розгубленість.
Су Ло: «...»
Двічі сором’язливий кашляв, а потім мовчки поп’явся назад і повернувся до свого молодого пана.
Справа не в тому, що він перестав підозрювати Наньгун Люня, просто недавній досвід польоту підказав йому: якщо він насмілиться хоча б на найменшу зухвалість, ця людина не задумуючись знову відправить його до нокаут одним ударом.
Тому палац міг лише наспівувати своєму пану:
- Молодий пане, ці двоє надзвичайно підозрілі... Тож не довіряй їм так легко, інакше в майбутньому ми можемо жалкувати про це.