Розділ 3146
- Відповідай! Кажи! — Юнь Ці перебував у стані такого сказу, що майже втратив розум.
— Боляче... — Су Ло різко втягнула у себе холодне повітря.
Зворушений люттю, Юнь Ці не розрахував силу, і Су Ло на мить здалося, що він просто роздробить їй щелепу ... Біль був нестерпний.
Тільки в цей момент Юнь Ці помітив гримасу болю, яка спотворила обличчя Су Ло. Вона була для нього ціннішою за все на світі, і навіть перебуваючи в нападі сліпого гніву, він не міг винести думки про те, що спричиняє їй фізичні страждання. Він різко розтиснув пальці і відступив на крок назад.
Але його похмурий, пронизливий погляд, в якому, здавалося, змішувалися тисячі суперечливих емоцій, продовжував невідривливо, як приклеяний, буранути Су Ло. Він усе ще чекав від неї відповіді.
Су Ло глибоко, протяжно зітхнувши з безнадійністю дивлячись на Юнь Ці. Вона добре розуміла, що сьогодні їй не можна відвернутися. Він не відступить, поки не отримає свою відповідь.
Оскільки так сталося, Су Ло вирішила розставити всі точки над "i" і дати йому абсолютно чітку відповідь.
— Да. Колись я ненавиділа тебе. Але тепер між нами немає любові, а отже природною мірою зникла ненависть. — Су Ло дивилася на Юнь Ці байдужим, пустим поглядом.
І цей байдужий погляд виявився страшнішим за будь-яку зброю. Він, наче старий і безнадійний клинок, встромився у серце Юнь Ці!
Юнь Ці похитнувся, ледве витримавшись на ногах. Він випрямив спину, його тіло напружувалося як струна, ставши жорстким і негнучим. Його обличчя було сповнене нестерпних мук і збентеження. Все ж він продовжував стояти, зберігаючи горду поставу. У його очах боліла глибока рана, але він продовжував ловити кожну, навіть наймиттєву зміну в обличчі Су Ло.
Су Ло стиснула зуби і, не відриваючи погляду від Юнь Ці продовжувала добивати його:
— Да. Я дуже, дуже хочу втекти від тебе. Я не хочу залишатися поруч з тобою жодної крайньої секунди. Тому що я повинна повернутися до людини, яку люблю.
Обличчя Юнь Ці стало білим як сніг, на лобі виступила дрібна іспанина... Він вдивлявся у Су Ло з неймовірною, страшною серйозністю.
Він відчайдушно сподівався вловити на її обличчі хоча б тінь фальші, хоч найменший знак обману, але ... Нічого. Її погляд був абсолютно відкритим, щирим, прозорим і чистим, як пологова вода. Вона просто констатувала факт. Не більше і не менше.
До цього моменту Юнь Ці щиро вірив, що навіть полюбивши Нанґун Люуня, Су Ло все одно десь у підтасованому кутку своєї душі зберігає пам'ять про нього. Але тепер... Жах залізної ребра дав йому горло, викликаючи вдушливий приступ паніки.
Могутній Володар демонів — коли і кого він взагалі боявся у цьому житті? Але зараз... він боявся Су Ло. Я боявся слів, які зривали її губи. Тому що кожне слово, сказане нею, заважало йому більше болю, ніж удар гострого клинку.
Він волів би винести муки від тисячі порізів, тільки б не стояти тут і не слухати, як вона говорить йому в обличчя, що в її серце для нього більше немає місця, Що вона полюбила іншого чоловіка...
Юнь Ці відступив на один крок, потім ще на другий. Він безпорадно замотав головою. У його очах читалися найглибша рана, почуття самотності, гірке посміховище над собою і безпросвітне розпач...
Але Су Ло не заспокоїлась. Вона твердо знала, що тільки знищивши останню краплю надії, вона зможе назавжди розірвати ті нитки, які ще зв’язували їх.
ти був абсолютно правий. Коли я казала, що дозволю тобі завоювати мене знову це була брехня. Я спеціально убаювала тебе, щоб притупити твою пильність... — Су Ло не встигла договорити, як Юнь Ці люто обірвав її.
— Заткнись! Су Ло, закрий свій рот! — Юнь Ці тремтячим вказівним пальцем правої руки вказав на неї. У його очах повзала необмежена лють, а на самому дні цього божевілля плював всепоглинаючий, тваринний страх...
- Юнь Ці, поглянь правді в очі. Між нами... Справді, все закінчилося. Су Ло дивилася прямо йому в душу своїм серйозним і невблаганним поглядом. — Якщо ти зможеш відпустити минуле, ми зможемо залишитися друзями. Але якщо ти продовжуватимеш чіплятися до того, чого більше не маєш, то нам залишиться тільки стати ворогами.
Розділ 3147
Відпускати минуле і залишатися друзями? Цеплятися за нього і стати ворогами?
Юнь Ці дивився на Су Ло втрачений, блукаючий очима. Здавалося, він дивився не на неї, а крізь її бездоганне красиве обличчя, проходячи поглядом кудись в нескінченну даль, у далекий сучасний світ. Пригадування про їхні загальні минуле проносилися в його свідомості одне за одним, наче кадри зі старої кіноленти.
Ні, він не може здатися. Він просто фізично не здатний відмовитися від неї. Юнь Ці всі мотал і мотав головою, заперечуючи саму думку. Якщо він втратить Су Ло, то що йому потрібно далі мати самотність у цьому ворожому світі? Що йому цей Клан Демони, що він має це ім'я Пана Повелительа демонів? Кого це хвилює? Кому це взагалі потрібно?
Юнь Ці рішуче простягнув руку до Су Ло, в його очах спалахнула фанатична, сталева впевненість:
- Ло-ло, ти належиш мені!
Су Ло зробила крок назад. Її тіло вже майже залежне від прірви.
Вона мандрувала на Юнь Ці непомічений погляд, в якому ясно читала насмішка:
— Юнь Ци... раз ти наполягаєш на своєму... У мене просто не залишається іншого вибору.
З цими словами Су Ло зробила ще один крок назад. У наступну мить її легка, елегантна фігура завалилася спиною в порожнечу...
Закриваючи очі, вона просто дозволила собі впасти навзначень, влучаючи у прірву. Холодний вітер підхопив краї сукня, замулюючи їх тремтіти, немов крила на небі. У цій повітряній грації, яка розробляла гравію, сквозила сталеву та непохитну рішучість.
Вона вважала смерть поверненням до нього!
Зрозумівши жах, Юнь Ци почала смикатися і вчепитися до сукола. Роздався різкий тріск коричневої тканини... Юнь Ці відірвав шматок її широкого рукава-бабочки. Але це не зупинило її падіння.
Поки Юнь Ці боровся з миттєвим заціпенінням, тіло Су Ло швидко потекло вниз і в мить оку розчинився у непроглядній моглищі.
Юнь Ці застиг на краю скелі, приголомшено дивлячись вниз. Його очі застигли, паралізуючий шок.
Вона справді вирішила покінчити з життям, щоб вирватися з його рук. Невже він настільки огидний їй? Погляд Юнь Ці затьмарився густою, непроглядною скорботою і роз’їжджим почуттям провини.
Це тривало доти, доки з дна прірви глибиною в сто тисяч чян не донісся ледь виловлений глухий звук. Насправді звук був настільки слабким, що лише експерт екстра-класу типу Юнь Ці міг відрізнити цей ледь помітний відголосок удару.
На той час за спиною Юнь Ці вже вибудувала ціла група підлеглих. Четверо королів обступили Юнь Ці. Коли вони подивилися на його похитну фігуру, то обмінялися тривожними й стурбованими поглядами.
- Пане Повелитель демонів! - В один голос вигукнули вони, зауваживши, що Юнь Ці ось-ось крокне в безодню.
Четверо королів викинули руки вперед, щоб схопити Юнь Ці і відтягнути його. Однак вони не встигли навіть доторкнутися до нього, як Юнь Ці зробив різкий помах своїм широким рукавом. І чотири королів, і вся юрба позаду них, наче зметені раптово налітаючим ураганом, відлетіли назад. Незабаром з’явилася велетенська порожнеча між Юнем Ці та його свитою.
« Я сходжу першим, — сказав Юнь Ціу. — Але в ньому лунала сталева і не терпіла жодних заперечень.
Кинувши цю фразу, він з неймовірною величною і грандіозною грацією кинувся вниз. Загинули демони, і вони почали кричати на них панічно. Але зробити це було неможливо. Ніхто не наважувався би стати на його шляху. Їм було лише безпорадно спостерігати, як Пан Повелитель демонів стрибає в порожнечу і розчиняється у темряві.
- Він же... Він же не розіб'ється? - Пробурмотів один з демонів собі під ніс.
— Це ж прірва глибиною в десять тисяч чжен... Ну як він може розбитися насмерть? У найгіршому випадку... Ну, отримає пару подряпин! - Зустрів у розмову інший демон.
- А ми тоді що...
Що стосується рядових демонів, то з них був хабарі гладкки, але ось четверо королів просто не мали права бездіяльно діяти в такій ситуації. Вони обступилися похмурими поглядами, а потім всі четверо сиділи у бездонній пащі ущелини слідом за своїм володарем.