Глава 272
Су Ло, оперившись на льодовому ліжку, дивилася на нього, на його впокоюте у сні обличчя.
Він лежав з закритими очима, його дихання було гладким і глибоким, а кутки губ злегка підняті, що надавала йому по-дитиці чистий та невинний вираз.
Такі надзвичайно гарні та витончені риси обличчя були дуже приємними. Су Ло подумала, що навіть сотня найвідоміших кінозірок з її колишнього життя разом узятих не зрівняється з нею Наньгуном.
Підперевши підборіддя руками, вона з упоєм дивилася його, і серце її тяяло від захоплення.
Раптом одна рука обвила її спину і штовхнула вперед. Су Ло, яка не очікувала цього, з легкістю впала прямо в обійми Наньгун Ліюня.
— У-ух, ніс болить - пробурмотіла приглушливо, вткнувшись у його груди.
— А я тут болить, — сказав Нанґун Люнь, вказуючи на те, куди вона впала. Це було місце, де билося його серце.
Його слова мали подвійне значення, і як Су Ло могла цього не зрозуміти?
Вона взяла його обличчя в долоні і з надзвичайною щирості вибачилася:
— Наньгун, я правда все зрозуміла. Я була неправа, і мій спосіб вирішення цієї проблеми виявився невірним. Ти, напевно, тоді дуже розлютився?
Наньгун Люні мовчав, лише його глибокі очі спокійно дивилися на неї.
Су Ло притиснулася своїм лобом до його, її голос звучав тихо і ніжно:
- Тоді я повинен був дозволити тобі все залагодити, вірно?
— Не треба було вірити словам беззаботної. Навіть якщо вона казала правду, я все одно повинна була довірити справу старшого брата Ло тобі, чи не так? — Су Ло з ніжністю погладила його груди, а потім підняла йому голову і заглянула в очі. - Ти зможеш мене пробачити?
Хоч вчора ввечері вони і торкнулися цієї теми, Су Ло знала, що те, чого потрібно прояснити, повинно бути ясно. Відверта розмова була набагато ліпшою, ніж затаювання образи і могла запобігти безлічі зайвих непорозумінь.
- Я хочу, щоб ти знав: ти мені дуже дорогий і не відбігав, дивилася на нього Су Ло. я віддаватиму сама, якщо це стосується жінок. А якщо чоловіків - то цим займешся ти, м-м?
Наньгун Левюнґ, струшивши губи, неохоче хмикнув:
- Що ти маєш на увазі? Ти кажеш, що я ревнивий?
Який ще ревнивий чоловік? Та ти просто... Величезний-преогромний ревнивець! А ще, коли хтось не бачить на обличчі квітів від усмішки розпустяться?
Су Ло з діловим роздратуванням відштовхнула його в груди, прикидаючись, що збирається піти:
— Не згоден, так і не треба...
Але не встигла вона піднятися, як відчула, що її ноги відірвалися від землі. Наступного разу вона вже потрапила на руках у Нанґун Люня. Піднявши голову, вона зустрілася з його надзвичайно гарним обличчям і очима сяючих та чарівних зір.
Знаручі почулися чіткі кроки.
— Ло Инг.
Це була Яо Цзя.
Су Ло в обуренні стиснула кулаки:
— Проклятье!
Наньгун Левуні спочатку був незадоволений, але побачивши вираз обличчя Су Ло, відразу ж розселився:
— Тихіше, не злись... м-м?
Щікі Су Ло миттєво спалахнули рум'янцем, і вона легонько гукнула його:
- Про що ти говориш?
Наньгун Левуні був таким негідником, що їй захотілося з ним розмовляти.
Тим часом Яо Цзя відчула неправильне.
Ло Ін раптово встановив техніку, що запечатує і оточує намет бар’єром з духовної енергії.
Ще мить тому цього не було, чому раптом... Невже там відбувається щось, чого не повинні бачити сторонні? Яо Цзя тут же занепокоїлася!
Глава 2703
Наньгун Люунь шлепнув Су Ло по попке:
— Вставай, одягайся.
Але Су Ло тільки міцніше обняла його за руку і не зрушила з місця:
"Слишний тільки сміх нової любові, хто побачить сльози старої?"
- Хочеш, щоб я негайно з тобою розібрався? Що ж, і це можливо — очі Нанґун Люня забили.
— Негодяй! — Вона вигукнула, що Су Ло швидко підскочила і вдягнулася, але запитала: « Що мені робити? » Знову ховатися за ширмою?
Наньгун Левюнґ пригадав колишній вигляд Су Ло:
- Зробиш слугу.
- Так! - У цьому Су Ло був досвід.
- Якого номера мені зображати? — З цікавістю запитала вона.
— Тринадцять років, — відповів Нанґун Люнь. — Минулої ночі тринадцятий вже став твоїм козлом відпущення, так що тепер ти як раз можеш зіграти його роль.
Виявилось, що минулої ночі перед тим як принести Су Ло у свій намет, Нанґун Люнь провернув ще одну справу: він використав тринадцятого номера в якості козла випущення, замаскувавши його під сімнадцятого.
Яо Цзя та її люди були впевнені, що вбили злодія Су Ло, але насправді тіло, яке вони знищили, належало тринадцятому.
Тепер Су Ло могла ідеально вжитися у ролі тринадцятого і на законних підставах перебувати поруч з Наньгун Левунем.
Щоб полегшити собі завдання реінкарнації, Су Ло уважно вивчала обличчя всіх членів "Коварного Шипа" - до того ж її розум, уґрунтований черепашком мудрості, працював чудово. Їй було достатньо лише раз поглянути, щоб запам'ятати назавжди.
Су Ло, фокусуючись і затамувавши подих, занурилась у медитацію й незабаром стала немов тринадцятий номер.
На той час Яо Цзя вже кипіла від нетерплячості.
Наньгун Левюнґ погладив Су Ло по голові:
- Не відходь від мене на крок.
— Угу! — Серйозно кивнула Су Ло.
Наньгун Луюні зняв бар’єр біля входу до намету.
"Бум!" - Яо Цзя, втратив рівновагу і ледь не впала всередину, але на щастя, їй вдалося швидко встояти.
— Ло Инг, ты... — Яо Цзя побачила пана Ло Іна, який сидів у своєму білосніжному халаті і був худою людиною в чорному одязі.
Яо Цзя кинула погляд на номерний знак на поясі Су Ло:
— Тринадцятий, забирайся звідси!
Їй потрібно було серйозно поговорити з Ло Іном.
Су Ло подивилася на цю владну і деспотичну суперницю, скричала губи та проігнорувала її наказ.
Яо Цзя з недовірою втупилася на тринадцятого!
Невже у "Коварному Шіпе" знайшовся хтось, хто наважився не послухатись її наказу? Це ж шлях до смерті.
Погляд Яо Цзя став крижаним, але не встигла вона і слова сказати, як Нанґун Люнь кинув на неї холодний погляд:
— Вчорашнього злодюжку спіймали?
Яо Цзя була благоговійна перед Нанґуном Люнем, наче перед небесним богом. Її гнів миттєво злетів, змінившись обворочною і зашуканою посмішкою:
— Да, зловили. Правда, це вже був труп.
Це дійсно було тіло сімнадцятого, не підроблювач.
— Все оружиеных мітки повернули? — З ледь помітною усмішкою запитав Нанґун Люнь, вигнувши губи.
— Це... — Яо Цзя стиснула кулаки, відчуваючи гнів і гіркоту. — Нет.
Наньгун Люуні неквапно випивав ароматний чай. Клуни пари піднімалися вгору, приховуючи холодну насмішку, що проминула в його очах.
Хіба не було сказано, що у неї є п'ятнадцять зброярів і жодної з них не знайшли? — Голос Нанґун Левуня був легким і невагом, наче пір’я, але в серці Яо Цзя він зреагував вагою цілої гори.
Вона підняла голову і, як і очікувала, побачила в його очах презирство та насмішку.
Очі Яо Цзя миттєво почервоніли від гніву.
Він міг бити її, лаяти, ігнорувати, але що вона зовсім не виносила - так це його занедбання!
Ця легка, презирлива висміювання на його губах була для Яо Цзя справжнім кошмаром.