Глава 2700
А маленький божественний Дракон тим часом міг би проникнути в палату пані Яо Цзя і Вкрасти артефакт-метку.
І справді, все вийшло так, як вона і планувала. Командир великого загону приготував для неї пастку, але вона втекла. А маленький Божевільний Дракон вкрав артефакт-метку. Вона тільки що його бачила, як же...
Погляд Су Ло перемістився на Нанґуна Люня.
На його незрівнянно гарному обличчі тьмяне місячне світло створювало примарне оріол, від краси якого захоплював дух. Він тримав у руках чашку з ароматним чаєм і з посміхою спостерігав за мечущим Су Ло.
- Ти його забрав? — запитала Су Ло.
Наньгун Люунь невпевнено потиснув плечима.
— Швидше поверни мне. Я тільки що пощу, в мішечці було два види артефактів-метаток, так? Разом з тими, що у мене, в мене буде сімнадцять видів! — Су Ло осілася на коліна Наньгуну Люню і почала ерзати, так що пан Ненґун ледве не втратив контроль.
Пан Наньгун здався застонав, але вдаючи спокійним, сказав:
— Попроси меня.
Су Ло двічі фиркала:
— Все, що у мене є, - це твоє, варто тобі тільки попросити". Хто це сказав: « Все, що належить мені - належить тільки тобі? » Хто це казав...
Наньгун Левюні з силою розтрощив волосся Су Ло:
- Завтра поведу тебе штурмувати останню гробницю.
— Правда? - Очі Су Ло засяяли.
— Угу, — відкинув ковдру Нанґун Люнь і витягнув пухнасте створіння.
— Ау-ау--~ - Маленький Боженій Дракон відчайдушно дригнув лапками. Його вологі очі були повні жалю, так що серце Су Ло розтануло.
- Що ти робиш? — Су Ло одним стрибком кинувся до нього, збираючись відібрати Малого Божествного Дракона.
Але Наньгун Люнґуню підняв Малого Божествованого дракона високо над головою, і Су Ло, як ні стрибала, не могла до нього дістатися.
Зазвичай маленький Божевільний Дракон був повний енергії, але в руках Нанґуна Люя він залишався слухняним як кошеня. Він лише дивився на себе ясними, милою очима і тихенько м'яко м’якукав.
Коли Су Ло побачила, що їй ніяк не дотягнутися, вона просто застрибнула на Нанґуна Люня і тільки тоді змогла забрати Малого Божествного дракона.
Гладя тремтячого Маленького Божествованого Дракона, Су Ло з нехожим виразом обличчя подивилася на Нанґуна Люня:
- Навіщо ти його ображаєш?
— Викинь його, — з сумом нахмурився Нангун Люнь.
— Ні, — відмовилася Су Ло. - А якщо його виявить Яо Цзя? Вона ж його вб'є!
— У-у--~ - маленький Божевільний Дракон розпачливо закинув. Він тремтів, його маленькі лапки дряпали груди Су Ло, а голівка торкнулась її шию.
- Невже ти збираєшся спати з ним? - Голос Наньгуна Люня був крижаним.
Су Ло кивнула:
— Я буду спати с ним. Якщо тобі не подобається, можеш спати в іншому місці.
Не кажучи ні слова, Су Ло, обнявши Малого Божествованого дракона, кинулася на ліжко. Вона перекотилася по одеяву, і незабаром вони обидва завернулися в нього, перетворились на рулон, з якого стирчали лише дві маленькі головки.
Наньгун Люун: "..."
Вона вирішила залишитися у нього?
Су Ло хихикнув йому:
— Ну, я тоді спати, а ти займайся своїми справами~
Су Ло, обнявши Малого Божествованого Дракона, перекотилася до стіни.
Останні дні, в гонитві за артефакти-мітками, вона зовсім не відпочивала і дуже втомилася.
Тепер, повернувшись до Наньгуна Люню, вона відчула знайоме почуття безпеки, яке наповнило її серце. І скоро, обнявши Малого Божествного Дракона, вона спокійно заснула.
Темна ніч.
Наньгун Люун з похмурим обличчям сидів на стільці.
Він довго чекав, що ця дівчинка почне його посміхатися, але замість цього почув лише її просте дихання, як у поросі.
Наньгун Левуні розлютився про себе, але зрештою не витримав і підійшов до ліжка.
Глава 2701
Хіба він не розумів, чого хотіла Су Ло?
Вона хотіла, щоб він не відкидав цієї маленької істоти.
Наньгун Луюнь стояв біля вікна.
Яскраві місячні промені проникли крізь віконну решітку, заливаючи підлогу і занурюючи її обличчя туманною димкою, що виглядало ще красивіше.
Але ця дівчинка і в прямому... Її личко у сні було гарячим і рум'яним, і вона спала так спокійно, як поросок.
Наньгун Льоуні сів на край ліжка і довгими пальцями провів по гарячому личку Су Ло. Його темні очі, при одному погляді на які інші тремтіли від страху, зараз були повні ніжності і любові.
— Дівчисько... — Голос Наньгуна Люня був тихий і ніжний, як вода.
Су Ло заткнулася губами і продовжувала спати.
Наньгун Лууні тихо розсміявся і ткнув її в пухку щічку:
— Поросок.
Су Ло не відреагувала, вона міцно спала, обнявши Малого Божествного Дракона.
Однак коли Нанґун Левюнь звернув свій погляд на маленького Божечного дракона, в обіймах Су Ло, його тіло раптово напружилось, шерсть стала дибки. Очевидно, він прикидався сплячим.
Сяючі очі Наньгуна Лююня, немов гострі мечі, впилися у Малого Божествного Дракона.
Маленький Божевільний Дракон боязко-робко привідкрив очі і зустрівся з поглядом Наньгуна Люня.
"Свист!" - маленький Божевільний Дракон відразу опустив голову.
Як же страшно...
Наньгун Левуні не вимовив ні слова, тільки з холодною усмішкою продовжував свердлити його поглядом, чому біля Малого Божечного дракона шерсть встала дибком, і він задрожав...
— Ау-ау~ - маленький Божевільний Дракон намагався притягнути до Су Ло, щоб сховатися за нею.
Але погляд Наньгуна Люня, як гостре клинку, ставав все більш пронизливим.
Маленькі лапки дракончика застигли... Він боязко підняв голову, і його вологі, розумні очі з жалем та благанням втупилися на Наньгуна Люня.
Але цей трюк, що діяв на Су Ло, не справив жодного враження на Наньгуна Люня; вираз його обличчя не змінився.
Що ж... Побачивши, що іншого виходу немає, маленький Божевільний Дракон надув губки і з ображеним виглядом виповз із обіймів Су Ло.
Під холодним оком Наньгуна Левюня він зістрибнув з ліжка, неохоче відступаючи і то й справа озираючись.
На губах Наньгуна Левюня з’явилася зловісна, холодна і смішна.
Маленький Божевільний Дракон у паніці до смерті злякався, відразу ж випустив свої дорогоцінні крилашки і зі свистом відлетів геть.
Зловісна посмішка на губах Нанґуна Люня стала диявольською-особливою посмішкою.
Наньгун Люні легко на ліжко, притягнув до себе Су Ло разом з ковдрою, замкнувши її в обійми і ткнув пальцем у її личко:
- А ти міцно спиш.
Су Ло продовжувала тихо посапувати... Вона так давно не спала спокійно. Цей сон був настільки глибокий, що небо і земля помінялися місцями, і вона втратила час.
Наньгун Ляуні обіймав свого маленького хлопчиська і забавлявся, граючи з нею, сплячої. Раптом...
Його погляд мітнувся до віконної рами...
"Хлоп!" — мала істота, що висіла на рамі вниз головою і не втрималася від страху, зірвалася та впала. Коли він знову подивився в ту сторону, істота вже перетворилася на чорну точку і зникло невідомо де.
Наньгун Левуню задоволений кивнув, а потім, обнявши свою Ло-я-тоу, спокійно і міцно заснув.
Без неї поруч, без можливості обійняти її уві сні, він всі ці дні майже не змикав очей до самого світанку.
Наступного дня.
Ледве зарізав світанок.
Оранжево-червониві промені ранкового світла проникли в намет, і підлогу здавалося вкритим тонкою, блискучою вуалью.
Су Ло відмінно виспалася і прокинулася першою.
Вона пам'ятала, що, засинаючи, повернулася в рулончик, але зараз ковдра було на ній, а сама вона перебувала у теплому-теплих обіймах.
Теплі обійми, знайомий запах. Не потрібно було навіть дивитися, щоб зрозуміти - це Нанґун Люнь.
Він ще спав. Його дихання було гладким, і він вигороджував заспокійливий аромат.