Глава 2260
— Я не зовсім ясно висловився, — Нанґун Левюнь злегка підійняв свої мечеподібні брови. — Ця лисиця померла остаточно. Її можна лише синтезувати, але не воскресити повністю. Можна сказати, що вона оживе наполовину.
- Що це означає? — Су Ло глибоко нахмурилась.
- У тебе ж є ще пурпурний собол? Так званий синтез — це об’єднання двох тварин у новому середовищі. Новий улюбленець успадковує всі їхні навички, — Нанґун Левюнь постійно дивився на Су Ло.
Су Ло відступила на крок:
- А інші способи є?
— Ні, — похитав головою Нангун Люнь.
Побачивши нерішучість Су Ло, Наньгун Леунь зітхнув і погладив її по голові:
— Насправді, це добре як для лисиці, так і для собаці.
— Як це можливо!
Звісно. Дивись, лисиця отримає нове життя і у неї з'явиться величезний шанс стати сильнішою. До того ж, після синтезу у нього з великою ймовірністю будуть високі природжені здібності. Хіба це для них не добре? — З упевненістю сказав Нангун Люнь.
Су Ло все ще вагалася. Вона хотіла врятувати лисицю, але боялася образити її.
У цей момент маленький пурпурний собол, сидячий на плечі Су Ло, обвивши її шию своїм пухнастим хвостом, наче теплий шарф, заговорив.
— Я згоден, - серйозно кивнув він, не зводячи очей з Су Ло.
- Ти дійсно згоден? Не потрібно себе змушувати, — кілька разів перепитала Су Ло.
— Я справді згоден, — серйозно повторив солю. — Господиня ж одправить в Мир Духів, вірно? Я не хочу, щоб мене залишили...
Маленький пурпурний соол чудово розумів, що Су Ло постійно вдосконалюється і стає сильнішим. І в майбутньому він напевно потрапить у більший світ Духів. Якщо він через свої обмежені здібності буде змушений залишитися на цьому континенті, то шкодуватиме про це до кінця своїх днів.
Хоча він не сказав цього вголос, Су Ло прочитала все в його темних очах.
— Якщо б лисиця була жива, то зробила би такий самий вибір.
Під поглядом соболя Су Ло здалася.
Вона повернулася до Нанґун Люню.
— Тобто, ти хочеш об'єднати лисицю і поболітися в одного нового улюбленця? А... Вони залишаться? — З тривогою запитала Су Ло.
— Їхнє колишнє мислення буде повністю збереглось, — серйозно кивнув Нангун Льоунь.
— Що ж... Добре, що Су Ло схопила Нангун Люня за руку. - Ти повинен пообіцяти, що все вийде!
Наньгун Луунь з гіркою усмішкою вщипнув її за щоку. Чи ж у цьому світі є всі підстави для успіху? Але оскільки він пообіцяв Су Ло, він обов'язково зробить все як треба, щоб не засмутити свою дівчинку.
Наньгун Луюнь відвів Су Ло в найглиб підземний магм.
З усіх боків горило полум’я. Це був світ вогняно-червоного кольору.
Су Ло озирнулася і з ностальгією сказала:
- Це місце схоже на те, де нас замкнув Червоний Лотос у Тайній території Золотого Дракона.
Наньгун Левюнь посміхнувся. Це були незабутні спогади.
У цей момент очі Наньгун Ляйня раптово здригнулися.
- Що сталося? — У Су Ло раптово з’явилося погане передчуття.
Наньгун Луунь похитав головою.
— Це... прийшли люди з твого підрозділу? — Побачивши зміну обличчя Нанґун Левюня, сміливо припустила Су Ло.
— Дуже розумних дівчат зовсім не цікаво обманювати, — зітхнув Нанґун Люнь.
— Та це ж очевидно. Окрім "Коварного Шипа", хто ще зараз може змусити тебе нахмуритися? — С виду знавця заявила Су Ло.
Розділ 2261
— Ти, — з гіркотою відповів Нанґун Люнь, побачивши Су Ло. - Ти, дівчинко, постійно притягуєш до себе всяких вилицячів. За тобою очей та око потрібен.
— Эй! — Су Ло від обурення хотіла його вдарити!
— Гаразд, гаразд, часу немає. Наньгун Люунь з усмішкою взяв її руку і міцно поцілував, а потім, взявши лисицю та біль, увійшов у вогняний світ.
« Не дозволь нікому мене турбувати, — сказав він. — Стій на варті і не дозволяй мені заважати іншим ».
— Угу! — Серйозно кивнула Су Ло.
Вона не могла з тугою дивитися йому в спину.
Минав час.
Су Ло ходила колами зовні. Її початкове нетерпіння змінилося спокоєм, а потім знову переросло у тривогу.
Адже навіть Нанґун Люнь не знав, коли його товариші по загону доберуться сюди.
А ще була Беззаботна Фея... Хто знає, чи не посміхнеться їй раптом удача і вона не нападе на це місце.
У Печері Огненого дракона все могло статися.
Але на щастя для Су Ло, цього разу їй дійсно щастить. Здавалося, що саме небо принесе їй ласку.
За дві години ніхто і не з'явився.
Потім Нанґун Льоунь, тримаючи в руках маленьку пурхно-біле створіння, неквапливо вийшов.
У цей момент малюк міцно спав. Його живіт мерехтіло, а дихання було ледь помітним і гладким.
Су Ло обережно взяла це маленьке створіння з рук Нангун Люня. Після перегляду цієї статті вона з задоволенням кивнула.
Після синтезу цей малюк став новим. Він успадкував усі кращі риси лисиці та соболю: довгі густі вії, маленький вишуканий носик і губки подібні до пелюстки сакур. Він виглядав неймовірно милим і чарівним.
— Дай йому ім’я, — з усмішкою сказав Нанґун Люнь.
— Назву його Сяо Худяо, добре? — Су Ло підняла очі на Нангун Люня. (прим. Пер. "Гі-о" - буквально "мала лисиця-собола".
При цьому погляді вона на мить застигла.
Зараз його обличчя здавалося блідішим, ніж раніше, а в очах читала втомленість. Це було боляче дивитися на нього.
- Ти в порядку? — З тривогою запитала Су Ло.
— Звичайно, не в порядку! - Злісно зірвався на неї Наньгун Левуні. — Наступного разу, коли зустрінемося, зберемося за старими і новими боргами!
Су Ло:
- Ти вже йдеш?
Наньгун Левунґ глянув на свій амулет зв'язку. Як командир, він міг відстежувати пересування кожного члена загону. Зараз вони рухаються в цьому напрямку.
У такий момент Наньгун Люні ні в якому разі не міг видати присутність Су Ло.
Він обхопив її довгими руками, міцно притиснув до себе і, глибоко вдихаючи тонкий аромат її волосся, вніс серйозне, глибоке голосом:
— Дівчисько, справа з "Коварним Шипом" не так просто. Наступного разу, коли буде можливість я розповім тобі все детально, добре?
— Наступного разу детально, а зараз можеш коротко - найбільше Су Ло не любила, коли її тримали за дурку і все від неї приховували.
— Коротко, кажеш... — Наньгун Люнь підбирав слова. — Зараз глава "Коварного Шіпа" - жінка.
— А? — Зуміла Су Ло.
Хіба раніше не казали, що голова - це той, хто колись був закоханий в її матір? До того ж дуже сильний. Як він міг стати жінкою?
Наньгун Левуні з ніжністю погладив чорні, як смола, волосся Су Ло, і в його очах було повно співчуття:
— У тебе справді чудова матуся. Вона приваблювала залицяльників, а потім просто помила руки, залишаючи після себе купу невирішених проблем і ненависті, розхвовувати які доводиться тобі.