Розділ 2160
Але коли Леяо Ер побачив, що Су Ло збирається полетіти, хоча й був здивований, то швидко повернувся до тями. Як він міг дозволити Су Ло піти?
Тому Лео Ер поспішно дістав амулет зв’язку і надіслав листа Лен Сяу.
Лен Сяо дуже нахмурився:
- Що ти сказав? У неї металевий літальний апарат?
Звідки у цієї тренної дівчини така висококласна річ? Навіть у нього такого немає! І, наскільки йому відомо, навіть у трійки лідерів Драконячого списку не обов'язково є металевий літальний апарат!
Ляо Ер розвів руками. Звідки він знає?
— Чи ця Су Ло справді має могутню підтримку? Босс, якщо це так... — Не вагаючись почав Ляо Ер.
— Якщо так, то її треба таємно й непомітно вбити для того, щоб уникнути майбутніх проблем! — Голос Лен Сяо звучав надзвичайно твердо! Тому що його ворожість до Су Ло вже стала неприязнь!
- І ще! — Лан Сяо раптом осяяло, і він процідив крізь зуби: « Хіба не везе їй? » Напевно вона виграла його в лотерею!
Згадавши про лотереї Лен Сяо, вона захворіла від гніву.
— Тепер наказую тобі: заганяй її в ліс Заката, не дай їй дістатися до Верхньої гори! — Лен Сяо знав, що відпустити тигра в гори буде важче, ніж зійти на небо.
- Так! — Ляо Ер посерйозел і рішуче кивнув. — Босе, будьте спокійні, захист цього металевого корабля слаба!
Почувши слова Лео Ера, Лен Сяо зимно посміхнувся. Днучка хоче втекти? Хех! Це реальність, тут вбивають по-справжньому. Подивимося, як вона вирветься з його сітей.
Су Ло щойно прибула і зовсім не знала карти Леза Заката. А от його люди постійно там бували і могли пройти його з закритими очима. Тому, заганяючи Су Ло в ліс Заката, він навіть не буде марати руки — тамошні чаклуни зжеруть її живцем. А якщо навіть трапиться непередбачене, у нього ще є дюжина підручних. Цього разу Су Ло точно не втекти!
Лен Сяо був упевнений у успіхі, як ніколи раніше і з рішучістю прямував до лісу Заката.
А тоді Су Ло і Простушка сідали в металевий льотальний апарат, щоб відлетіти. Але невдовзі апарат почав підніматися, і Су Ло відчула наближення небезпеки.
"Бум!!"
Могутній порив ураганного вітру вдарив металевим літальним апаратом, змусив його накренитися і ледве не впасти.
Су Ло злегка нахмурилася.
Цей металевий літальний апарат має швидкість непогана, але цей захист дійсно позбавляє нас кращого.
Ледве вона з силоміць стабілізувала апарат, як його оточило кільце з вітряних лезів, які почали безжалісно кренсувати обшивку. Пронизливий звук "чш-ш" не замовкнув ні на секунду!
Су Ло нахмурилась ще сильніше. Вона прикинула, що якщо так піде і далі, то не пройде й півгодини, як вітряні леза розріжуть металевий літальний апарат на шматки. Це її зовсім не задовольняло.
Су Ло чудово розуміла, що противник змушує її покинути металевий літальний апарат. Це була відкрита пастка.
Вони щойно вийшли з металевого літального апарата, як ще один удар вітру і блискавки обрушився на нього.
Простушка не встигла зреагувати, втратила рівновагу і врізалась у стіну, набиваючи величезну шишку на чолі.
І тут Простушка розлютила!
Вона схопила свою величезну дубину і, наче вихр, вилетіла назовні, люто кричачи:
- Хто тут шукає бійки? Виходь до бабусі!
Але Леяо Ер, побачивши Простунушку, розвернувся і кинувся бігти вглиб лісу Заката!
Якщо б Лео Ер не втік, то Простушка надихнула б йому тумаків і заспокоїлася б. Але проблема в тому, що Лео Ер втік і Простушка не могла вилити свій гнів. Вона вказувала своїй величезній дубиною вперед:
— Яка нечиста сміє мене злити? Отримуй!
Простушка рила вперед з усієї сечі. Су Ло спробувала зупинити її, але не змогла вхопитися за край одягу і лише безпорадно дивилася, як та відходила.
Су Ло подивилася на ліс Заката, її брови зійшлися на переноснику. Часу на роздуми не було, залишалося тільки слідувати за Простушкою.
Благородний чоловік не стоїть під небезпечною стіною. Су Ло, знаючи небезпеку в лісі, постаралася уникнути її. Але зараз, по-перше, Простушка вже врвалася туди, а потім, щоб потрапити на Верхню гору, це був єдиний шлях.
Металічний літальний апарат не міг пролетіти, отже йому довелося йти по землі.
Су Ло подивилася на похмурий, зловісний ліс, її погляд потемнів... Шосте відчуття підказувало їй, що в лісі її чекає безліч небезпек.
Лео Ер діяв дуже швидко.
Він, послуговуючись знанням місцевості, навчився тримати Простушку на хвості, але не давав їй догнати. Водночас він втікав на біг, додаючи Лен Сяо про успіхи.
— Босс, бос, попереду буде Муравейник! — У голосі Ляо Ера було чути погано прихововане збудження.
Мурашиний мур, як видно з назви, був гніздом мурашок. У Мураторі водилися мільйони, десятки мільйонів бджіл. Ці бджоли без жодних вагань влаштовували їх у ліс Заката, а навіть Лен Сяо намагався уникати цих тварин.
— Добре! Чудово! Мурашиник! Ха-ха-хо! — Почувши цю новину, Лен Сяо відразу повеселив.
У цей час бджоломарухи відпочивали в гнізді. Якщо хтось насмілювався їх повбивати, його чекала неминуча смерть. Він розумів, що самотужки йому не під силу вирішити цю проблему.
— Босс, ваш підлеглий обов'язково допоможе вам вбити цю смердючу дівчину і помститися за вас! — Ляо Ер голосно забабанив себе по грудях з виглядом воїна, який готовий померти за свого пана!
— Ладно, иди! Обов’язково доведи справу до кінця! — Лен Сяо зробив жорстоке обличчя.
Зробивши амулет зв’язку, Ляо Ер обернувся і подивився на Простуду, яка постійно переслідувала його. На його губах з'явилася холодна висмішка, а в душі він люто вигукнув: «Дура, возьмися сюди на свою погибель, подивимося, як ти здохнеш цього разу! »
Лео Ер петлял і відвертався, швидко носячись вперед. Простушка слідувала за ним, реваючи від люті і прискорюючись, але через незнання місцевості їй не вдавалося скоротити дистанцію.
Щоб дістатися на Верхню гору, треба було перетнути цей ліс Заката — сотні тисяч гір. Напрямок руху Ляо Ера збігався з тим, що намітила для себе Су Ло.
Через півгодини на губах Ляо Ера раптово з’явилася дивна холодна висмішка. Потім він мітнувся в сторону, швидко піднявся на тисячолітні стародавні дерева і спритно сховався серед гілок.
Невдовзі прибігла Простушка, але Ляо Ер вже зник. Вона не змогла знайти його, як шукала.
Простушка і таке мляве стримувало гнів, а потім ще більше нагромаджувалась злістю. І саме тоді, коли вона була готова виплеснути лють, виявилось, що Ляо Ер зник. Це збудило її гнів до межі, здавалося, її легені ось-ось вибухнуть.
— Ублюдок! Вилазь до бабусі! — Простушка кричала, розмахуючи своїм величезним дубином.
Лео Ер на дереві мало не знешкодив від радості! Його губи розтяглися в ухмлянку майже до вуха. Він стиснув кулаки і подумки підкріпив Простушку: « Кричи, кричіть голосніше, розбуди весь бджолиний рою!»
Глава 2161
У бджолиного роя була своя конкретна територія. У радіусі сто чи звідси вони були повновластними господарями. Зазвичай це було непомітно, але якщо їх роздратувати... то не залишиться навіть кісток, це було занадто страшно, надто жахливо.
Але в цей момент простушка нічого не підозрювала. Вона лише топала ногами від злості і не переставала кричати.
Лео Ер збився кулаками, і брови підірвали його від хвилювання: « Кричи! Ще голосніше, кричи!»
Це місце було центром гнізда бджіл. Велика кількість бджілок жила прямо під ногами Простушки. А цей час дня був найзручніший для парування бджіл. Якщо перервати процес парування, вони дуже сильно розсіюються.
А зараз Простушка топала ногами і кричала, як це перешкоджало атмосфері спарювання, наскільки це обурливо! Лао Ер тремтів від хвилювання, і він хотів накинутися на Простушку від імені бджіл.
Коли Су Ло приземлилася, вона відразу відчула, що щось не так.
Той чоловік навмисно заманив їх сюди, а потім навмисне зник. У цьому було щось... Су Ло, тримаючи на руках маленького пурпурного соболя, застигла на місці і сконструювала його м’яку шерстку.
Маленький пурпурний соболя був надзвичайно гострий нюх, тому він швидко вловив дивні частинки у повітрі.
Потім маленька лапка показала його на центральне дерево.
Це було десять тисяч років стародавнього дерева!
Стовбур був таким широким, що і двадцяти людям навряд чи вдалося б його обійняти. А якщо ви не бачили висоти, то аж до хмар.
Але стовбур був сухим і мертвим, що дуже кидалося в очі посеред цього густого, розкішного ліса Заката.
Дерево, яке було давно вмерло, не мало зберегтися. То що спонукало його стояти тут тисячі років після смерті? Крім того, маленький пурпурний собол сказав, що найбільший запах походить саме від цього дерева.
Су Ло крок за кроком наближався до своєї цікавості.
На стародавньому дереві поблизу Ляо Ер, побачивши це, затрясся від хвилювання всім тілом і його щоки залилися рум’янцем!
Чудово!
Він думав, як би заманити Су Ло до цього дерева і не сподівався, що вона сама піде туди своєю волею! Сам Небо йому допомагає, чи не так!
У цей момент задзвонив амулет зв'язку.
Ляо Ер підняв його - звичайно, це був бос.
Не чекаючи запитання Лен Сяо, Лейо Ер знервовано зашептав і ледве підбирав слова:
— Босс, бос! Тепер ця дівчина, на ім’я Су, прямує до центрального дерева бджіл! Наближається, наближається! Залишилося тридцять метрів, двадцять футів, десять метрів ... п'ять метрів ...
Лен Сяо теж заволався! Він міцно стиснув кулаки, його обличчя почервоніло!
Він чітко пам’ятав, наскільки жахливо було це центральне дерево!
Колись давно вони, через незнання, притулилися до цього центрального дерева відпочити. У результаті вони повибивали парування короля і Королеви бджоломарів. Наслідки... Лен Сяо й досі холоднув від одного спогаду!
У той час група складалася з десяти чоловік, а вибралася тільки він і Ляо Ер!
А інші? Решта були повністю поглинуті нашестям бджіл, викликаним Королем і Королевою! Не те, що ціле тіло не залишилося ні крихти, навіть кісточки! Занадто жахливо!
На думку дядя Су Ло, незабаром вона загине без сліду. Лене Сюо мало не знервувався від хвилювання. Він прискорив свій крок, швидко прямуючи до місця, де жив Ляо Ер.
— Три метри... Два метри... — Ляо Ер, цей хлопець, теж був настільки схвильований тим, що вже не міг говорити пов’язно. Він постійно говорив босові про останній прогрес.
— Зараз помре, зараз умить! — Лево Ер не зводив очей із ніг Су Ло, затамувавши подих від хвилювання, боячись навіть зітхати. Він мало не задихнувся від збудження.
Але дуже скоро він різко втягнув повітря, тому що Су Ло зупинилася!
Аж раптом вона зупинилася і більше не йшла!
Серце Ляо Ера замерло в грудях, повиснувши десь між небом і землею. Він пильно дивився на Су Ло, йому хотілося самому підштовхнути її вперед.
Поки Лео Ер думав, як би підштовхнути Су Ло, вона знову почала рухатися вперед.
Добре! Чудово! Залишився останній крок! Іди, йди! Ляо Ер стиснув кулаки, його очі налились кров'ю, він так пильно дивився на спину Су Ло, що, здавалося, ось-ось прожене в ній діру!
В амулеті зв’язку знову пролунав нетерплячий голос Лен Сяо.
— Босс! — Прошепотів Ляо Ер, боячись, що Су Ло його почує.
— Ну як? — У голосі Лен Сяо було чути погано стримуване хвилювання.
— Останній крок, залишився лише один останній! Дуже скоро! — твердо сказав Лео Ер. - Вона підняла ногу, зараз наступить...
Але Су Ло нахмурилась.
Насправді, у цю мить вона подумки спілкувалася з маленьким пурпурним соболем: « Що там всередині? »
Маленький пурпурний крупинець почухав голову: « Не знаю, але там дуже небезпечно. Ти впевнена, що хочеш подивитися? "
На губах Су Ло повільно з’явилася усмішка. Зробивши останній крок до центрального стародавнього дерева, вона раптом змістила ногу в сторону і обійшла дерево, потягнувши за собою Простушку.
Ляо Ер: «...»
Він дивився, як Су Ло йде, не зупиняючись. Він наче вдарив блискавкою, застиг на місці, нерухомий, ніби скам’янілий.
З амулета зв'язку все ще доносився повний нетерпеливого хвилювання голос Лен Сяо:
— Настала? Настала?
Ляо Ер: «...»
— Та говори ж ти, чорт візьми! Чи вона наступила? — Лэн Сяо выстав. Якби Лео Ер зараз був перед ним, він би точно штовхнув його з усієї сили!
— Ха-ха-хо! Може, цю дівчину зараз виганяють Король і Королева бджіл? Напевно весь рій вилетів? Її, мабуть, обковували так, що й кісток не залишилось! — Лен Сяо сам собі намалював цю картину і прийшов у невимовне збудження.
Ляо Ер: «...»
Зриваючись з таким бурхливим проявом радості боса, няо Ер мало не плакав. Він проковтнув, намагаючись підібрати слова, і нарешті затинаючись доклав:
— Б-б-босс... Не хвилюйтеся, не хвилюйтесь... Це... Справа... Воно змінилося...
Лен Сяо миттєво застиг, наче його акупунктурні точки були заблоковані, його крок вперед завмер. Він рефлекторно перепитав:
- Що?
Лео Ер мало не плакав:
— Босс... Вона... Вона...
— Та говори ти нормально, чорт тебе дери, язик випрями! - Проричав Лен Сяо крізь зуби, печуть кожне слово. - Швидко говори!
Лао Ер відчув, як у нього занемів скальп. Зійшовши з духом, він випалив на одному подиху:
— Босс! Ця дівчина не прийшла на головне дерево! Вона в останній момент не зробила крок, розвернулась і пішла!
Лен Сяо: «...»