Глава 1704
Серце Лі Аошена було дуже розлючене, гнів зростала і не стримувався, але на його обличчі гралася влещова усмішка:
- Тоді як щодо двохсот каменів-джерело? Ця ціна вдвічі більша.
- Скільки у тебе каменів-джерело?
- Приблизно вісімсот штук... - Всі камені-джерело були складені на землі і лежали у всіх на виду. Навіть якби Лі Аочен хотів приховати це, він би цього не зробив. Тому йому нічого не залишалось, як сказати правду.
— Все, - Су Ло просто вимовила всього одного слова.
- Що? - Лі Аочен не встиг зреагувати.
- Ти що, не розумієш людської мови? - Су Ло безжурно посміхнулася: - Я сказала "все", я хочу все.
- Ти! - Лі Аочен відразу ж обурився, його обличчя стало червоним, як моркву, і від нього пішов дим.
Хочу все! Як тільки вона могла сказати це вголос! Вона справді була настільки жадібною!
- Неможливо! - Лі Аочен, задихаючись від люті, широко розкрив очі.
- Тоді і обговорювати нічого, — Су Ло безпорадно розвіла руки в сторони, а потім з посмішкою подивилася на Ло Хаоміна та Дунфан Сюаня, як би невзначуючий проговорив: – Сок Букет Лядяного Духа, якщо його зібрати менше ніж із десяти стебел квітів, тоді... хе-хе.
Су Ло розсміялася, повернулася і зібралася йти, але в цей момент Дунфан Сюань слабо посміхнувся їй і сказав:
- Навіщо госпожа Су так знущатися над людьми? Прояви до мене хоч трохи поваги. Що ви думаєте про чотириста каменів-джерело?
Дунфан Сюань знав, що Су Ло вміє вибирати каміння і якщо попросити її вибрати, вона обов'язково обере кращі речі. Залишені чотириста каміння, мабуть, виявляться сміттям без жоднихпутних. Можна сказати, що його пропозиція не пошкодила інтересу Су Ло.
Але вона просто байдуже подивилася на Дунфан Сюаня і злегка усміхнулася:
- Скільки ти коштуєш?
Від почутого в горлі Дунфан Сюаня застряг кому. Це було дуже боляче. Мабуть, він дійсно зійшов з розуму, кинувся на людей і дозволив їм лаяти його.
- Гаразд, гаразд, вдавайте, що я нічого не говорив, — Дунфан Сюань поспішно підняв обидві руки на знак капітуляції. Після цього він вказав Лі Аочену: — Можливість випадає тільки раз, не чекай, що для тебе буде безпечний надлишок Букетів Льодового Духа.
- У мене теж немає можливості економити... - Ло Хаомін все ще хотів залишити це місце, зберігши вуса.
Діалогу двох людей обірвав останню надію Лі Аошена. Він обурився подивився на Су Ло і, відчувши його нетерпеливість піти, важко і холодно хмикнув:
– Добре! Віддаю всі камені-джерела!
Закінчивши говорити, Лі Аочен відчув, що вся його груди і легені от-ось вибухнуть від люті. Якщо раніше він хотів захопити територію Цзи Ян, то тепер не міг захистити навіть свою власну ділянку заради цих десяти стебел Букет Ляжного Духа. Очевидно, спочатку вони росли на узбіччі дороги як бур’яни і тільки привиди могли знати, що через мить їхня вартість буде настільки висока!
Гнів — це вияв гніву, але все одно треба було робити те, що потрібно! Все, що вимагало компромісу, все ще вимагалося компромісів! Чим більше Лі Аочен думав, тим сумним він почувався. Вогонь люті змушував його відчувати себе надзвичайно вдушливим, і врешті він, кип'ячу, відвернув обличчя.
- Всі камені-джерело? Шкода, що вартість всіх твоїх каменів-джерело дуже мала. Всі вони разом взяті не коштують й одного шматка початкового каменя Дунфана Сюань. Маючи з тобою ділові стосунки, я багато чого втрачу, — поки Су Ло причіпилася в Букетах Лядяного Духа, вона без кінця скаржилася.
У вухах Лі Аошена ці слова звучали дуже неприємно, але поки що Букет Лядяного Духа все ще перебували в її руках. Оскільки Аочен все ще не міг взяти їх до рук, він мусив лише контролювати свій гнів.
Глава 1705
Після того як Су Ло стала прискіпливо вибирати камені-джерело, вона неквапно простягнула Лі Аончену десять стебел Бугетного Огня.
До цього моменту в її руках були майже всі найкращі екземпляри. Не міг собі уявити, що Су Ло зібрала всі камені Лі Аошена.
Дунфан Сюань знав, що Су Ло вибирає багато каменів-джерело, які містять кришталеві камені, але він не знав що вона взяла всі камінці-складники з кришталиками фіолетового кольору. Тому, коли вона запитала його, чи він хоче йти, той відповів, що ще не прийшов.
— Тоді ми підемо першими, — посміхаючись, Су Ло взяла Наньгун Люня за руку і швидко рушила з ним.
Завдяки соку Букете Льодяного Духа вони легко подолали лавовий міст.
Прибувши на протилежну сторону, вони побачили фігури Цзи Ян і Бієченя Юіна. Вони сиділи на краю моста, оточені полум'ям і димом, і обидві пари очей з сподіванням дивилися в ту сторону, звідки прийшли.
- Ло! Нарешті ви прийшли! - Побачивши, що Су Ло і Нанґун Левюнь підійшли, Цзи Ян захоплено побігли до них.
Су Ло невинно відчинила очі з дивним виразом обличчя:
- Як же так, чому ви такі жалюгідні? Чи не було недостатньо десяти стебел Бугет Льодового Духа?
- Це все Бієнн Юін! - Ян роздратовано хмикнув: — Після двох третіх шляхів він підняв шум, наполягаючи на повернення, щоб піти за вами. У мене не було виходу, так що я змогла тільки збити його з ніг і потягнути за собою, тому ми й виглядаємо так.
Су Ло мовчазно подивилася на Біечен Юіна, а той просто розсміявся.
- Гей, це ти принесла сюди ці камені-джерело? - Його серце було стурбоване тільки цим.
- Чого ти так турбуєшся? Може бути впевнений, я вже принесла всі гарні камені. Ті, що залишилися — сміття, просто залиш їх для вирішення проблеми, Су Ло промезаро усміхнулася.
На будівництво Бієнн Юіна відразу покращилося.
У цей момент на вершині гори стояв Наньгун Луюнь і дивився вдале. На його обличчі з’явився задумовий вираз.
Су Ло підійшла до нього і здивовано запитала:
- Що сталося?
Наньгун Левюнь посміхнувся їй:
- Нічого, все нормально. А де карта?
Су Ло дістала карту і дала її йому.
Після перетину лавового мосту вони вже ввійшли в зону третього випробування.
- Другим випробуванням було перетинання лавового мосту. Тепер, під час третього випробування ми повинні йти сюди — Наньгун Люні вказав на карту маршруту і потім на величезну снігову гору в небі.
- Велика сніжна гора? - В очах Су Ло проміло радісне слово.
- Так, це найбільша сніжна гора, ти знову вгадала, — Нанґун Льоюнь подивився на Су Ло, у його очах бавилосязорство і ніжні м'які хвилі, де могли б затонути люди.
- Схоже, я не тільки зручна, але й ясновидець? — Су Ло нахилила білу лице вверх, її усмішка майже переповняла його.
Проходячи через лавовий міст, вона витягла духовний камінь і запечатала маленький Камінь. Оскільки їй здавалося, що лава пропадає даремно, а у неї є щось, яке може її втримати, те, чим більше вона збереться, тим краще.
Вона не сподівалась, що через мить вони перетнуть величезну снігову гору. Адже з лавою "в кишені" зробити це буде набагато простіше, чи не так? Чим більше Су Ло роздумувала, тим частіше вона думала, що може бачити майбутнє.
На карті ця маленька звивиста дорога здавалася не такою вже й довгою, але насправді вона була не зовсім короткою. Компанія витратила більше половини дня, перш ніж дійшла до кінця.
- Так холодно... - Цзи Ян замерзла до такої міри, що тремтіла від голови до ніг. Її обличчя було блідим, навіть губи стали фіолетовими...