Глава 1652
Тому, не подумавши, Наньгун Льовун потягнув Су Ло за собою, і навіть якщо духовний Пінбол вибухне, вона буде в безпеці під його захистом.
Дунфан Сюань побачив в очах Нангун Левуня сліди тривоги і зловісно посміхнувся:
- Схоже, у тебе непогана пам'ять, третій молодший брат.
- Що ти хочеш зробити? - Очі Наньгун Ляйня небезпечно звузилися, в них блищав холодне світло.
- Поверни мені білі камінці! - Дунфан Сюань розсміявся, а потім холодно тоном вимовив свою нерозумну просьбу.
Су Ло, звичайно, була проти. Вона змахнула рукою, і білі камені, які спочатку були в руках Нанґун Люня, зникли у її просторі.
Дунфан Сюань був приголомшений, дивлячись на пустий долоню Нангун Льюня. Коли він повернувся до тями, то ще більше розлютився:
- Де вони? Куди вони зникли?
- Вони не належать тобі, і тим більше ніхто тобі їх не віддасть, це ти повинен розуміти, — у вусі Дунфан Сюаня почув байдужий тон Нанґун Льюню: — Але ми можемо залишити вам життя.
- Ти! - Дунфан Сюань мало не впав від злості.
- Ти повинен знати, що я хотів вбити тебе спочатку - красиві очі Нангуна Люня сяяли, як мороз. - Але тепер, за моєю волею, ти зможеш прожити ще кілька днів.
Дунфан Сюань люто подивився на Нангун Льюня. Він знав, що цей хлопець говорить правду. Якби Нанґун Лююнь справді хотів його вбити, він би точно впав замертво в лічені секунди. Але тепер Наньгун Люнґун боявся духовного Пінбола, тому відпустив його.
"Може, мені продовжувати торгуватися?" - Дунфан Сюань думав про себе.
- Хе-хе, виходить, що тепер перший старший брат не може заблокувати жодної атаки третього старшого брата. Хіба це не сором? Сором, та ще й інший — Цзи Ян з сміхом обвела поглядом Дунфан Сюаня.
Почувши це, Дунфан Сюаня знову прилила гарячу кров до мозку.
Руки Дунфан Сюаня, в ненависті, стиралися в кулаки, а його зловісний і лютий погляд безжалісно окинув тіла Наньгуна Льюнюня та Су Ло:
- Гаразд, можете залишити ці камені собі! Ходімо! - Дунфан Сюань замахав геть, але дві фігури позаду нього не пішли за ним, як він очікував.
Хаомін холодно посміхнувся і мовчки підвівся на місце.
Лі Аочен побачив, що його товариш не рухається з місця, і в цей момент у його душі пробудилося глибоке розчарування в Дунфан Сюані. Тому він також стояв на місці, зимно посміхаючись йому в спину і не йдучи за ним.
Тепер команда, яку було призначено тимчасовою командою, опинилася під загрозою розформування.
Дунфан Сюань швидко відступив на кілька кроків і побачив, що ці двоє не йдуть за ним. Ярність у його серці спалахнула, наче бурляюча в надрах землі нафта. Він обернувся і втупився на Ло Гаоміна кровожерливими очима, підкреслюючи кожне слово:
- Ти не підеш?
Ло Хаомін схрестив руки на грудях, зарозуміло підняв підборіддя і холодно посміхнувся:
- А чому я повинен?
Ло Гаомін теж був пихатим молодим майстром, і він більше того був чемпіоном списку Бродячих Драконів. Але тепер він став послідовником Дунфан Сюаня, і вже був незадоволений цим результатом, а Дантан Суані знову й знов підводив його.
- Ло Хаомін, ти хочеш дезертирувати? Хе-хе! - Дунфан Сюань багатозначно посміхнувся: - Добре, дуже добре!
« Він що, дефектний?» — Ло Гаомін нахмурився, немов роздумуючи про щось. Але дуже швидко він підняв очі, і в них промайнула насмішка усмішка:
- Коли це я став твоїм послідовником? Чи ви називаєте це дезертирством?
Дунфан Сюань не сподівався, що цього разу Ло Хаомін зробить такий прорив. Він тільки відчував, як кров бурлить в грудях, наче вся його грудна клітка ось-ось вибухне.
Глава 1653
Ло Хаомін, в найвагоміший момент ти відвісив мені ляпасу! Я, Дунфан Сюань, запам'ятаю це! Злісний погляд Дунфан Сюаня витріщився на Ло Хаоміна, а потім перемістився в обличчя Лі Аочени.
Лі Аочен дуже невинно розбивав руками, і від цього простого речення обличчя Дунфан Суаня почервоніло, тому що він сказав:
- Брат Дунфан, ти навіть не можеш перемогти свого третього молодшого брата, хіба після побаченого ми повинні захотіти і далі йти за тобою?
- Добре, дуже добре, хлопці, кожен з вас, кожний... - Дунфан Сюань вказав пальцем на всіх присутніх. Від люті кінчики пальців його постійно тремтіли: « Я пам’ятаю це, хлопці, бо я ваш батько! Якщо така ненависть не відімкнена, то батько поклянеться, що він більше не буде бути людиною!
Завершивши говорити це, постать Дунфан Сюаня перетворилася на чорну точку на горизонті і нарешті швидко зник у безмежній пустелі.
Щойно Дунфан Сюань пішов, навколо відразу стало тихо.
Су Ло мовчки спостерігала за Лою Хаоміном і Лі Аоченом. Те, що ці двоє дезертирували було вище її очікувань. Але те, що вони розлучилися з Дунфан Сюанем, було для них благословенням.
Ло Хаомін підняв кулак в сторону Нангун Люня:
- Щойно ми зайшла про крадіжку ваших речей, ми вже віддали всіх пурпурних павуків. Брат Нанґун щедрий і повинен бути великодушним. Сподіваюся, ти пробачиш нас.
Хоча Лі Аочен не ладив з Су Ло, він теж усміхався. Він шанобливо привітався з Наньгуном Левюня.
У очах Наньгун Лююня мигонула насмішка, і він недбало махав рукою:
- Ви, хлопці, можете йти.
Ло Хаомін і Лі Аочен обмінялися поглядами, і зрештою Л. Гаманн сказав:
- Хоч у нас двох високий рівень культивування, але ми все одно повинні попросити... Не знаю, чи зможемо ми ...
Хто б міг подумати, що перш ніж Ло Гаомін встиг сказати про своє прохання, Наньгун Левуні вже відкинув її:
- Ні.
Це слово не могло бути більш різким, ніж будь - яка свобода дій. Видно було, що обговорювати нічого.
У очах Лоа Гаоміна було розчаровано.
У команді був не тільки Нанґун Люнь, експерт вищого класу, але й маленький лисичок, здатний залучити павуків. Оскільки з’явилась лисиця, завдання знищити їх стало дуже простим, Ло Гаомін вирішив приєднатися до цієї команди і пробратися далі. Але він аж ніяк не сподівався, що Наньгун так різко відкаже йому.
- Оскільки все так склалося, то ми... - Не встиг Ло Гаомін договорити, як Нанґун Льоунь кинув на нього холодний погляд.
Хаомін тільки безпорадно зітхнув:
- Тоді ми йдемо.
У його очі ще залишалася нотка зарозумілості, тому повернувся і пішов.
Лі Аочен бачив, що навіть Ло Гаомін відмовився і він теж не буде терпіти. Не кажучи вже про інші справи, то ненависть між Лі - Ніфрітового Озера й Су Ло не могла вгамувати кількох слів. Це була ненависть, яку могла вирішити тільки кров.
Лі Аочен відчув жаль, коли побачив це. Йому нічого не залишалось, як іти слідами Ло Гаомін і піти геть.
- Допомогти? Як ці двоє можуть бути такими крутими, як старший Мо - зрадник? - Біен Юїн вперся обома руками у стегна і зневажливо посміхнувся: — Раз вони зрадили Дунфан Сюані, що їм також варто зрадити й нас? Якби вони залишилися позаду, то старійшина Мо не зміг би вийти. Тоді ми б великою програли.
Тепер сила старійшини Мо була на вершині рівня командира. Ло Гаомін, разом з ними, не мав достатньо сили, щоб убити старійшину. Якщо залишити його, старійшина Мо просто не зможе прийти на допомогу.
У цей момент Су Ло лікувала рану маленького лисенка.
Пошкодження виглядало жахливо, але насправді його стан можна було вважати добрим. Пошкодження не щадило м’язів і кісток, це була лише поверхнева рана. Оскільки Су Ло не вистачало першокласних пігулок, щоб потішити лисенку, вона відразу дістала препаратну пилюку імператорського рівня.