Глава 1397
Лі Цюжань був суворий. Він стояв під суворим деревом у суворому позі, від його суворість навіть око довкола попахла. І коли Су Ло вийшла з карети, мовчазно встала перед ним і чарівно посміхнулася, жоден м'язи на його суворому обличчі не здригнувся. Ну, або майже ні один.
- Ти Су Ло? - Поперевертавши горло, він пошкодив чоловіка. Від його крижаного тону, і без того мушля покрилася йінеєм.
- Так, без обиняків зізналася екс-Четверта Мисс.
- У такому випадку, давай-но пройдемося - тепла і свіжа кров напевно буде вище в ціни, ніж давно витягнуті з тіла. Убивати дівчину на місці не вигідно. Крім того, Лі Цюжанем керував обережність: всередині карети так і несло аурою експерта бойових мистецтв.
- Боюся, я вже ангажирована, і мій кавалер, як би так сказати... досить ревнива, - усміхнулася дівчина, вбираючи мізинцем приставчого до щоки прядь.
- Наньгун Люні, вийди, підлий боягуз, - гаркнув її співрозмовник, ледь відійшовши від цього видовища. Але відповіді не було.
- Лі Цюжань, ти ж береш участь у змаганні місце в рейтингу Бродячих Драконів? – скромно нагадала про свою присутність екс-Четверта Міс, чекаючи для порядку пару секунд.
Лі Цюжань, наче справжній суворий асасин, мовчав і просто зиркнув на Су Ло.
- То ти береш участь? - По своєму тлумачила його погляд екс-Четверта Міс. - Так, якщо я тебе усуну, то задобритиму подяку від решти претендентів, чи не так?
- Вiзьмеш мене? - Поспішивши від такої зухвалої заяви, сформулював-таки подати голос чоловік.
- А що такого? Ти за час своєї... кхм, діяльності, скількох відправив до праотців? Убити такого, як ти - справедливо і правильно, гідний вчинок для будь-якого пристойного члена суспільства, - наставно сказала йому дівчина, ніби вони зараз обговорювали не перспективи проживання її нового знайомого зі світлом, а теоретичні аспекти двоїстості моралі соціуму.
- Хочеш мене прикінчити? Ти? Ні, до мене, звичайно, приходили чутки, що ти володієш чудовим виглядом, але ось про твоє приголомшливе почуття гумору ніхто не згадував, хе-хе, - розгулювався чоловік, засхнувши голову, а його веселощі раптом перервалася від відчуття зростаючої повітрю чужорідної аури.
А на місці Су Ло вже стояв якийсь старий, його волосся і борода сріблилися сивиною, погляд був ясним і цепким, руки з'єднані в замок за спиною. Маленький камінець у вигляді предка Мо (а це був саме він) вмовив Господиню попрактикуватися в бойових мистецтвах проти цього « янцу жовторотого», і Су Ло не бачила сенсу відмовляти йому в такій малості. З того часу, як її поганий друг зайняв нове тіло, він вже повністю пристосувався до контролю чужим організмом, але випадку випробувати себе в бою йому ще не здавалося. Отже, можна сказати, дурного Лі Цюжаня підкинуло йому само провидіння.
Гість-одиночка насечилася, що він не був знайомий зі Старим Предком Центральноговорця, але безпомилково визначив в ньому дуже небезпечного і могутнього противника. Він відразу атакував ворога без особливих розшахрувань і прощупань. Як відомо на континенті, « найшвидший клинок сходу» (де говориться, що Лі Цюжан для вбивства людини достатньо одного помаху зброєю, і лише через кілька секунд вражений відчуває біль — за мить до смерті), він обнажив свій меч та блискавично подався до передки Мо.
Глава 1398
Ось тільки для Малого Камушка « Найшвидший клинок сходу» (знай Су Ло це його прізвисько — їх і так не дуже інформативне спілкування постійно переривалося б її огидним підхікуванням) рухався не швидше сонною мухи по осені. Дух Хмари в Штанах був неймовірно сильним і все, чого йому бракувало - це не менш потужне тіло. У певному розумінні, вони з Мо допомогли один одному - якщо пропустити той факт, що це "зараз" для самого предка.
Отже, клинок Лі Цюжаня швидко наближався до голови противника. Камушок стояв. І коли лезо вже готове доторкнутись його брови, чоловік плескнув перед обличчям у долоні, як якби хотів вбити якусь обнагляну комаху (так-да, ту саму сонну муху). Таким чином, обстрілення меча було щільно затиснене між руками Предка Мо і не завдасть останнього удару.
Лі Цюжань Соловоло дивився на свою зброю, проти ворога, знову на зброю - ніби не міг повірити власним очам. Адже він ... Адже він застосував всі сто відсотків своєї сили, так щоого біса?.
Стріпнувши головою, чоловік намагався вирвати свій меч з ворожого захоплення - і це рішення було помилковим. Було б правильно кинути залізницю і бігти далі, виблискуючи пляшкою. І тоді, і тільки потім, маленький Камушок, можливо дав йому шанс вижити. Зовсім крихітний. І те, не факт. Але що думати про нездійсненне?
- Пропонувати "жити дружно" не буду. Як і в принципі жити, - іронійно посміхнувся Предок Мо і пустив з приводу потужної хвилі духовної енергії. Хоч би як він тут виділявся, Лі Цюжань є могутнім і небезпечним противником, з ним ліпше перебити, ніж образити.
Перший меч потрапив під роздача. Кальоняна сталь задрижала, як в агонії, і з глухим «пуф» раптом вибухнула білим туманом.
- Хто на нас піде з мечем, як сказано... Ху! - Передок Мо різко видихнув, і туман поплив в сторону Лі Цюжаня і не зупиняючись ні на мить, увійшов прямо до тіла колишнього господаря. Бідолаха хотів втекти, але ноги наче поміряли до землі, і він міг тільки з жахом в очах дивитися, як частинки його вірної зброї неквапно входять у тіло свого колишнього господаря, спаровуючи його органи зсередини. Від сильного болю мені хотілося кричати, але я не міг стриматись від того, щоб вилити кров’ю клоккотіння і повільно впасти на землю, аби востаннє побачити свого кривдника перед тим, як його очі остелені.
- Запам'ятай моє ім'я. Я Мо Чанлю, з цими словами маленький Камушок озирнувся навколо — він явно не був бездимним противником. Їхнім мешканцям було потрібно короткого бою — інші претенденти на кров Су Ло партизанили за кічками та кущами, щоб утвердити право першої спроби Лі Цюжаню. І тепер, "падальники" подякували небеса за те, що залишилися лише свідками того, хто відбувся, а не прямими учасниками.
В опустошній тиші чітко чулися їх перелякані згладиння і судомні зітхання, що роздаваються там і тут. Ну просто музика для вух екс-Четвертої Міс! Тепер всі ці доброхоті десять разів подумають, перш ніж пристати до неї з будь-якими непристойними пропозиціями, типу "прогулятися". Незабаром вона буде під захистом прабатька Мо, що облетить весь континент і хоче жити якомога простіше.
Старик, наостанок покинувши невидимих, але чутних вражан попереджуючі поглядом, презирливо фирскнув і заліз у карету. Драконо-лошадь не менш презирливо заіржала і понеслася геть.
Тільки коли екіпаж зник, « партизані» видобули. І вони вирішили, що ця "невинна вилазка" стане останньою в їхньому житті. Но... Старий сказав, що його звуть Мо Чанлю? Яке знайоме ім'я...