Глава 717
Але що тут зробити? Люди, наділені владою і силою, можуть дозволити собі всіляких чуд. Інші могли лише захоплюватись і покірно приймати всі його рішення, навіть якщо вони були упереджені. Лі Аоцюну й взагалі не було лапи, які можна назвати « ссавцями ».
Ось тільки чоловік, засліплений обуренням щодо несправедливості, все ніяк не міг змиритися і заспокоїтися:
- Все це, звичайно, чудово, але, Великий Майстер, що ж робити з тими фіолетовим і синім кристалами, які були вкрадені?
Гроссмейстер Рон Юн, ще раз змушений відволіктися від кохання маленьким божественним драконом, задумливо нахмурився і з легкою сумнівою в голосі простягнув:
- А може, ви просто забули їх покласти туди?
- Ні, можливо.
- У такому випадку... - Чоловік зосереджено почухав кінчик носа і видав: - Не бачу в цьому ніякої проблеми, ви ж їх мені принесли, вірно? Отже, вони мої - і тому що я хочу, то з ними роблю. Чому це ви так наполегливо цікавитеся моєю власністю?
Спочатку, Аптекар і не думав забрати у Дворца Нефритового Озера їх « крайності » - це завдання було в тому, щоб його потенційний учень зміг дістати цінні кристали і просто принести їм оцінку. Але тут втрутився непередбачений фактор - хто б міг подумати, що маленький бійка відчужить такий номер, а Лі Аоцюн не захоче заткнутися і просто відпустити цей факт як завершений та невідворотний. Довелося прихватити чужу власність... Однак думка Лі Аоцюн чи його сім’ї не відіграла ролі для Ґроссмейстера, очевидно вони ніколи не входили до списку своїх улюблених.
Від цього твердження бідолаха Лі Аоцюн втратив дар мови. Оце новина! Вони думали, що принесли ці камені лише на оцінку Гроссмейстеру, а потім планували забрати назад - як же так вийшло, з підсумку, Аптекар вирішив відібрати їх все собі?
Але чоловік не смів облежити своє обурення, бо Дворець Нефритового Озера вже забагато зробив для того, щоб Лі Яояу стала ученицею Ґросмейстера Рон Юна. Єжелі зараз всі їх зусилля підуть прах через його нетривалості ... Ні, цього не можна було допустити. Лі Аоцюн мовчав, але вид при цьому мав такий, ніби його весь день мучить діарея і конкретно зараз він стримується з усіх сил, щоб уникнути людного конфузу.
Але, як виявилося, на цьому випробування його витривалості тільки починалися. У наступний момент, Гросмейстер Рон Юн склав всі залишилися кристали назад у червоний мішечок і, зав'язавши його вузол на довгому мотузку, ніщо ще сумняше повісив його на шию Мен-Мена:
- Раз вже вони так тобі сподобалися, забирай все.
Це стало контрольним в голову всієї сім'ї Лі загалом і Лі Аоцюну зокрема. Лише секунду тому Аптекар взяв усі їхні дорогоцінні кристали собі, а тепер просто так дав їх божественному дракону! « Ну, це вже занадто!» - вирішили вони, хоча саме веселощі ще тільки починалася.
Маленький божественний дракон, помішуючись своїми носопичками, з легким презирством тягнув коготком у презентований мішечок, який на ньому виглядав едаким дитячим слиньчиком.
Рон Юн, який відразу ж здогадався про те, що таке незадоволення дитини, з усмішкою хмикнув і, акі чарівник, наче нізвідки дістав кілька синіх кристалів, заповнив мішечок до кінців:
- Тепер ти задоволений, мм? - Сказав він, поплескав Мен-Мена по голові і ледве не розсміявся від урочистого кивка бійці:
-Ву, ву! - Проплетав той щось не дуже зрозуміле, але явно вказує на згоду, і відразу ж зістрибнув з колін Гросмейстера, кинувшись назад до своєї козяшки — від цього гарного та обожневого дядька він отримав вже все, що хотів, а навіть повзечко понад те.
А наступного разу, коли всі присутні в сім’ї Лі були дуже привітні: дрібна бійка до Су Ло підбігши, зняв з шиї червоний мішечок із кристалами і засунув його у рукав дівчини!
Отже, з самого початку кристали належали Дворцеві Нефритового Озера, але Ґросмейстер Рон Юн буквально відбив їх собі, а потім передавши їхньому божественному дракону — та ще й від себе додавши парочку синіх кристалів. А як наслідок, все це багатство дісталося нікому іншого, як жалюгідної, блеклою, нікому не цікавої дочки наложниці з родини Су!
В очах усіх присутніх застиг один-єдиний німе питання: де? Де роздають таких клептоманічних духовних тварин?
І одна тільки Фейко-муха різноманіттям емоцій не тішила - її погляд на Су Ло все ще скволив звичною усепоглинаючою ненавистю.
Глава 718
Вона була цілком впевнена, що цього разу її перемога в кишені. Але ні, біля мерзкою дівчата як завжди був прихований тус в рукаві... Ну, чи де там досі відсиджувався цей тварень? Лі Яоу знала, що поява дрібного паразита для неї нічим не корисна — інтуїція з попереднього досвіду їхнього спілкування, на жаль, не підвела. Ще в добавок ставлення до нього Гроссмейстера Рон Юна... Якщо тепер він стане прихильнішим до Су Ло тільки через її вихованця, то їй самим доведеться туго ...
Лі Яояу, не в силах і далі стримуватись, виступила вперед з низьким уклоном до Великого Аптекарю:
- Майстер, Ваші слова – незаперечна правда. Однак... Як же тепер буде визначено результат цього туру?
Справді, бо завдяки втручанню одного... кхм... Хвістато-чешуйчастого фактору, тепер досить важко (читайте - неможливо) визначити початкову кількість кристалів, представлених Дворцем Нефритового Озера.
Але сам Ґроссмейстер Рон Юн все ще був невгасимий:
- У такому випадку, будемо вважати, що Ви принесли всі сім каменів.
"Будемо рахувати" - звучить кілька... Сумно. Так, наче це якесь послугу, поблажка. Лі Яояу дедалі глибше занурювалася у депресію. Але коли все сказано і зроблено, вона не стане так безглуздо сперечатися з Учителем. Довелося зобразити благородну посмішку і, скріпивши серце, відступити.
Підслужити пігулку в цій ситуації могло лише одне: якщо вже з її кристалами вони розібралися, настав час показати наявність камушків шалопендрі-Су Ло. І якщо раптом виявиться, що у неї не вистачає хоча б одного кристала... Навіть цей цирк, збудований її дрібним паразитом, не врятує його положення.
Четверта Міс Су продовжувала стояти з загадковим видом , не дивлячись гладким коштом ніякого уваги на жадібні погляди присутніх. За цим шумом пройшли ті 10 хвилин, і тепер Аметиста риба вже пускала бульбашки, готуючись виплюнути кристал.
Давай, давай. Фіолетовий кристал, йому потрібен фіолетовий кристал...
Блискучий камінець зі стуком шлепнувся на підлогу. Червоний.
О, як же зараз у Су Ло чесалися руки схопити цю рибу і гарненько її відшлімати! Підсмажити! На уху пустити! Незрозумілою таранкою, взяти і так облагодитися в найважливіший момент! Хоч би краплю сумління мала — раз уже не вийшло з фіолетовим, могла б виплюнути синій або, на худий кінець, блакитний кристал! Але ж ні — червоний!
Мабуть, розчарування занадто яскраво вплинуло на обличчя дівчини, бо губи Фейко-мухе просто розтягнулися від вуха до вуха в мерзенній усмішку:
- Міс Су, час вийшов. Скільки б Ви не відкладали цей момент - Біен Юін все одно не прийде до вас на виручку.
Це ще що за новини? Су Ло раптом озаріло: мабуть, Біечену все ж таки вдалося добути для неї фіолетовий кристал, але судячи з самовдоволеної ріжки Лі Яояо, її сім'ї на такий випадок підстраховалася і відіслала своїх людей не впускати його друга у імператорський палац. Звичайно, вони не могли заподіяти йому — але він був вихідцем з Палацу Бієнн. Але конкретно в цій ситуації це було і не обов'язково: достатньо було просто затримати його у дорозі...
Гроссмейстер Рон Юн кинув на Су Ло погляд, в якому крім звичного байдужості промайнуло щось ще, не зовсім зрозуміле.
Але в цей момент, Четверта Міс відчула холодну тягарність у долоні і, судячи з чарівного енергетичного фону, це було нічим іншим як кристалом фіолетового кольору!
Су Ло украдкою глянула на божественного бійку, а навіть злегка похрюкого від сміху в її рукаві. Помітивши погляд господині, він з сором’язливістю встромив і закопав у її одяг поглибше, знову розірившись беззвучним хіханням.
Дівчина з усіх сил стиснула у руці фіолетовий кристал, ледь не задихаючись від радості, що нахлинулась. Хто б міг подумати... Звичайно, бійка не могла мати такої цінності лише з повітря — це означає, що цей кристал був останнім часом власністю Дворця Нефрітового Озера.
Але як же спритно він усіх надул, але напевно повірили, що маленький злодієць просто проковтнув обидва кристали, і зараз цей фіолетовий камінець в компанії зі своїм синім собратом спокійно спочивається на дні шлунка божественного дракона...