Глава 415
- Чому ти не заходиш? - З подивом запитала Су Ло: - Відколи це ти так щедро дозволяєш іншим користуватися своєю працею?
Наскільки вона знала цього жука, він свого ніколи не упустить, чи то дармові скарби або безалкогольні обриси її самої.
На обличчі Наньгун Ляйня заграла зловісна усмішка:
-Почекай трохи, ми підемо трохи пізніше. Саме на початку чудового шоу. Гарантую, тобі сподобається.
Лише хвилину тому, коли він зняв друк, він відчув, що всередині щось не так, тому і не поспішає увійти.
- Ось як? Тільки не кажи, що... Кров і пекло, ти запустив їх у жерло вулкана, дволичний ти тип! - Су Ло, однак, не стримався і розсміялася.
Бідний жалюгідний наслідний принц, скрізь і всюди тебе переграє Наньгун Люунь. Він-то розмітався, що зараз змете всі вершки зі сварного брата варення, але, судячи по всьому, чекає його жорстоке розчарування.
Су Ло навіть на секунду стало шкода принца-недотепу, який раз за разом терпів поразку і все одно вв'язувався у нові авантюри, незважаючи на вже побиті шишки. Новий вид мистецтва — на граблях, які старанно розклали Нанґун Левюнем. Навіть дивно, що хлопець до цих пір живий і навіть голову, на зразок, не пошкодував. Хоча питання сумнівне щодо мозкового стану. Однак у бідолашних людей таке життя було нелегке, і це справді заслуговує співчуття.
Наньгун Луунь зі смішком кленув дівчину по лобі:
- Що, маленька дівчинка, знову подумки проклинаєш моє Величність?
-Я? Ніколи! - Збудувавши найбільш чесну міну, замотала головою Су Ло: - Я тебе винятково хвалила-розхвалила, хіба може бути інакше? Кльовата і намовка, - з легкою іронією закінчила дівчина.
- Та що ти кажеш? - Наньгун Левуні розлився в хитрому усмішку. Підбадьорюючи Су Ло по голові, він продовжив вкрадливо: - Немає нічого ганебного у тому, щоб мене хвалити-розхвалити, а значить ти можеш сміливо робити це вголос. Давай, я теж хочу послухати твої хвалебні промови на свою адресу.
« Не розповідай йому про свою жалість до кронпринца? Боюся, він не оцінить сарказму, ще й розізлиться. З запальністю деяких я досить познайомилася, більше не хочеться,» - вирішила для себе Су Ло і, посміхнувшись, начиталась прохання чоловіка. Потім постаралася спритно змінити тему:
- Пройшло вже досить часу, якось там тихо, ти не знаходиш? Вони там всі живі взагалі?
Наньгун Левуні лише посміхнувся і, звично заграв у своє користування долоні дівчини, повела її вперед:
-Думію, минуло вже досить часу. Йдемо, ідея починається.
Су Ло слухняно увійшла у кам’яні двері і опинилася в ще одній великій кімнаті. Залишалося тільки диво даватися і гадати, яка ж площа самого Дворця, якщо в ньому заховано таку кількість окремих приміщень неймовірних розмірів.
Пройшовши трохи далі, ця пара опинилася перед черговою кімнатою, над якою була відома назва «Комната Таємної Збірки».
Двері були лише прикрими, а не зачиненими; тому достатньо було одного поштовху для відкриття.
Усередині кімнати клубився туман, так що оглянутися було практично неможливо - навіть Су Ло зі своїм зором могла щось бачити тільки в радіусі десяти метрів.
Однак їй вдалося роздивитися багато дерев’яних книжкових полиць вздовж стін. Книжки затремтіли по два-три ряди на одній полиці, а корінці зблювали назви різними мовами. У центрі кімнати стояв кам’яний стіл. Цим інтер’єром приміщення обмежувалося те, наскільки Су Ло могла бачити, але тут більше нічого не було.
-Ем, а де Біен Юін та інші? - Нерозумно запитала дівчину.
Хіба вони не помчалися сюди заради всіх цих книг? Тоді, чому ж вона не чує їх і навіть силуети в тумані?
У Нанґун Люуня смикнувся куточок рота, коли він недбало кинув:
-Подивися наверх.
Су Ло негайно підняла голову і не стримала здивованого скрика. Над кам'яною кімнатою висіли напівпрозорі сфери, і всередині них дівчина ясно бачила людські обриси.
Розділ 416
Бієчен Юїн, Лан Сюань, Анья Мін, Насичений принц Лі Аотінь, Фея Нефрітового Озера...
У повітрі було щонайменше десять сфер, в яких були ув’язнені люди.
Вони, наче повітряні кульки на вітрі, хиталися туди-сюди. Це виглядало одночасно і комічно і сумно.
Су Ло злегка нахмурилася:
- Це... Що, чорт візьми, тут сталося?
Наньгун Левюні чарівно посміхнувся і лагідно вимовив:
- Це всього лише наслідки їх глупоти і пожадливості. Нічого не було падати вперед, не знаючи броду — не сутися в незрозумілі кімнати.
Дівчина злегка підтиснувши губи кілька засуджующих втупилася на Нангун Льюня.
Оцей комедійант... Забави заради він замовк про пастку всередині, навіть своїм друзям нічого не сказав. Та вже, з таким другом і ворогів не треба.
Через прозору сферу Су Ло могла бачити Біечен Юіна, а той міг її побачити. Здається, що всередині цього « вуха» була звукоізоляція — дівчина не чула ні звуку з середини.
Очі хлопця блищать від сліз - він скаржився на Су Ло, мовчазно благаючи про допомогу.
А тепер до нього дійшло: коли Нанґун Люнь терпів поразку? Чи міг він дозволити комусь використати плід своєї праці? Занадто пізно Бієнн Юін сміявся, що цей хитросробний хлопець з самого початку щось задумав.
Заздрість і безкарність кронприца, вони наплинулися на безпеку та здоровий глузд, безглуздо кинулись за ним до кам’яної кімнати. І що в результаті?
Як тільки вони увійшли всередину, то окутав густий туман.
Тоді все їх увагу було зосереджене на реліктових книгах, усе інше стало незначним. Хто б міг подумати, що в той момент, коли вони потягнуться за бажані манускриптами, під їхніми ногами раптово з'явиться величезний прозорий міхур і за долю секунди повністю знищить їх тіла. А через мить усі вони опинилися висячі під стелею, абсолютно безпорадні і практично зневаджені.
та ще й все сталося настільки швидко, що ніхто навіть пікнути не встиг, як всі змили в повітря. Навіть їх тріо, досягнувши шостого рангу, виявилися абсолютно не в силах протистояти цій неймовірній сфері-лунуці.
Бієчен Юїн обома руками впився у прозору сферу і жалівся на Су Ло, наче ув'язнений, що потрапив до ґрати в очікуванні хоч когось, хто зможе визволити його з заточення.
Від цієї безмовної пантоміми Су Ло, не здолаючи і розхвилювалася. Високий, завжди насмішний Бієнн Юїн — вас співали як немовля — чи ж не краса?
Зовнішній вигляд хлопця був просто занадто милим і чарівним.
Наньгун Луюнґ з ніжною усмішкою, який спостерігав за реакцією дівчини, сказав:
- Ну як? Тобі сподобалось шоу?
Власне, саме заради її усмішки все і затівалося: коли він зламував печатку на кам'яній дверях, він саморучно активував пастки всередині кімнати.
Су Ло важливо прогулювалася вздовж кімнати, заклавши руки за спину і спостерігаючи, як люди безпорадно метушуються в прозорих сферах. Дівчина, досить посміхаючись простягнула у відповідь:
- Дуже, дуже. Цей Палац Аметистої риби варто було відвідати тільки заради цієї однієї сцени, ха-ха!
Спадкоємець, відчуваючи себе тваринами в зоопарку, був готовий запалити від збентеження під поглядом Су Ло.
Він безупинно боровся, намагаючись вирватися назовні, але, на жаль, хлопчина був невідомий матеріал, з якого був зроблений міхур: як тільки йому вдавалося піднятися на ноги, він відразу ж послизнувся і шлепався назад на спину, не в змозі утримати рівновагу. Це виглядало особливо цікаво.
Су Ло знову вхопилася за живіт і почала затоко сміятися. Це виглядало дуже смішно, просто занадто смішно...
Наньгун Люцзюе прийшов у шаленство: судячи з його лютих очей і постійно відкриваючого — закриваючому роті, він пристрелив її такими прокляттями, що було дивно, як дівчина до цих пір не згоріла, не провалилася під землю і саморучно не четвертилась. Проте, сфера була як і раніше звуконепроникна, так що кронпринц продовжував свою кар'єру в німому кіно.
Су Ло переклала погляд на Фею Нефритового Озера.