Розділ 267.
Подобається? Чи подобається їй, коли її, без будь-якого дозволу, згрібають в охапку, і для початку намагаються "захлібати" у вині, а потім зацілувати до втрати мозку та пульсу? Без сумніву, прям мрія, ага.
Су Ло змерла цього зарваного типу крижаним поглядом, повним обурення і процідила крізь зуби:
-Наньгун Люуню, якщо тобі вдалося зірвати поцілунок (проти моєї волі, між іншим!), то радуйся собі тихенько, а не виробляй тут.
Ні, ну правда - насильно вліз у її рот, так тепер цим ще і пишається-хвастає.
Наступного разу вона знову була стиснута до болю в ребрах міцними руками чоловіка. Він промурнув їй прямо в вухо:
- Все ще намагаєшся заперечувати очевидне? Чи не ти, всього хвилину тому, вчепилася до моїх плечей і не хотіла відпускати? Та годі тобі, тут нічого соромитися.
Су Ло почервоніла до кінчиків вух. Вразивши свій кулак у груди Наньгуна Люня, вона злісно прошила:
- Якщо тобі так хочеться померти, просто скажи. Тут нічого соромитися.
На губах Ненґун Левюня заграла задоволена сміхом. Притиснувши Су Ло ще міцніше, щоб навіть мізерні міліметри не розділяли їх тіла, він спокійно сказав:
-Моя наївна малятка Ло Ло Лок, я не дозволю навіть смерті розлучити нас. Якщо моя Величність помре, тобі доведеться слідувати за мною.
- Ну і хто з нас наївний? - Холодно фирконула дівчина, - Остання за тобою? Ну-ну, мріяти не шкідливо. Боюся, тобі доведеться підібрати іншу кандидатку для такого сумнівного задоволення.
- Як жорстоко! - Пошепнув чоловік, схиляючись все ближче до губ Су Ло. Він ніжно доторкнувся до нижньої губки, легонька стиснула її губи і знову ніжно поцілував.
Так, тепер його вчинки разюче відрізнялися від минулих. Там він змилувався і владував, зараз же це була вишукана лашка.
Су Ло спробувала ухилитися, вивернутися з сталевого захоплення, але хто їй це дозволить? Наньгун Люун легко завів однією рукою обидва її зап’ястки за спину, а інший ніжно підібрав її підборіддя і не дозволив відстрашитися. Він жадібно вдихав її запах, унікальний і неповторний.
Су Ло було нікуди втікати.
Заради справедливості дівчина була змушена визнати, що їй дійсно подобається його запах. Такий... Наче трава навесні, зсипаною пелюстками квіток. П’яниця, який пиячить і викликає майже наркотичну залежність — почуття самотності та бажання вдихати знову й знову.
Повільно, дуже повільно він відпустив її. Як той кіт, який обожнювався хозяйською змітани, він трохи зачудив очі:
-Мм, нарешті, у мене з'явилася можливість насолодитися цим поцілунком. Відтепер, тільки моя Величність може торкатися цих губ, зрозуміла і запам'ятовувала, сподіваюся?
Тепер Су Ло дійсно розлютилася. Здійснилося бажання стерти цю довольну ухмилку з його голою морделлю.
Вона посміхалася і сказала:
-Мій наївний Наньгун Люунь,- Су Ло поблажливо похитала головою і вказала на свої губи: - Ти дійсно вважаєш, що тільки ти можеш, як ти висловився, "нагороджуватися" такою - то красою?
Ці слова наче повисли в повітрі, який у мить оку став крижаним і колючим. Температура різко впала до рівня Північного полюсу. Вон, навіть по обличчю Нангун Люня зморозь пішла. Атмосфера перетворилася не на комфортне життя, а в кімнаті ніби розповзалися хвилі загрози та жаху. Здавалося, що погляд Нанґун Левуня мав здатність заморозити будь - яке серце.
Навіть сталеве серце Су Ло тремтіло. Вона не сподівалась, що реакція принца Цінсія буде такою вже бурною — зрештою це всього лише поцілунок! А якби він дізнався про її любовні "домагання" в його минулому світі, взагалі з котушок слетів би?
На мить Су Ло завагалася, але невдовзі повернула своє довір’я. Власне, чого їй боятися? Вона що, його особиста іграшка? Чому вона повинна дозволити йому безкарно керувати кожним кроком?
І Су Ло вперто вперила пристойний погляд у Нангун Люня.