Розділ 131.
Су Ло різала словами, як ножем. І робила це з нальотом висміювання, легко і невимушено помішуючи бідолаху Лю Чангфенга з брудом. Той аж слиною вийшов від обурення, грозно трясаючи пальцем, він закричав:
-Ти що взагалі несеш, бридке дівчисько?
Су Лоа лише підхопила дрібну бійку і лелево проговорила:
-А що я несу? Або, хочеш сказати, я збрехала хоч словом? Чи не ви, другий юний пан Лю, недавно погрозами намагалися змусити мене продати мій кристал? О, чи я все неправильно зрозуміла, або почула, так? Тоді, прошу вибачення.
І на цих словах, дівчина вирішила закінчити своє спілкування з даними суб'єкта і, з драконо-щеном на руках, розвернулась до виходу.
Люнґфенг, однак, не знаючи, що сказати чи зробити, розгнівався.
Суяйнь, що затінювався тінню позаду Су Ло, не міг відірвати очей від дівчини. Його очі сяяли, наче б він дивився на кумира всього свого життя.
Вона була такою... Клааасою!
Адже цей дядько - другий молодий пан резиденції прем'єр-міністра. А вона його так... вух! Мало того, що опустила нижче плінтусу, так ще й не дала ні шансу як то захиститися або відповісти. Просто приголомшливо.
Якби Суяйня мав капелюх, він би зняв його як демонстрацію свого захоплення. І з'їв, можливо.
-Гей, Суяйнь, повернися з неба на землю. Давай, швидше показуй, куди далі йти. Я досі не вибрала жодного каменя-джерела за цей день, Су Лово розтремалась волосся Мальчугана.
Старик Чен безпечно зник, розрізавши для неї камінь. Тепер вона могла покладатися тільки на свого маленького провідника.
-Ой, да-да, звичайно! - Союань помер, але продовжував дивитися на Су Ло, як на божество якесь.
На щастя, хлопчик не обманював — очевидно, він добре орієнтувався у цьому місці. Він вів Су Ло через безліч коридорів і поворотів, все глибше, до самого центру. Незабаром вони прибули в віддалений двір.
У ньому було абсолютно порожньо, якщо говорити про будь-які меблі або рослинність. Зате камінці-джерело тут було збутком - цілі гори, кожен камінець позначений певною маркою, по якій можна було визначити якість каменя і його вартість. Так само, в кутку стояли ножі-каменерізки, спеціально для тих покупців, які воліють не тягати додому ці брили, а розрізати їх, не сходячи з місця.
Тільки коли Су Ло і Сяйнь вже пішли, Лю Ченгфенг вийшов зі свого заціпеніння. Коли він окинувся похмурим поглядом уламки й камінці, у його голові почало прояснюватись.
Тільки за сьогодні, він двічі зустрівся з цією огидною дівчиною, і за ці зустрічі їй обидва рази вдалося дістати кристал... Збіг? Навряд чи.
Сумнівно, що у цієї маленької мегери така неймовірна вдача. Напевно, є якийсь секрет... Якісь хитрого пристосування, здатне визначити наявність кристала в камені-джерело. Певно, що так!
Хіба міг він так просто дати їй піти? Звичайно, що ні. Йому просто треба було йти за нею і все докладно дізнатися.
З цими думками, на обличчя Лю Ченгенга повернулася пречудовість і він, підозячи слугу, помчався слідом за Су Ло, в той віддалений дворик.
Коли він нагнав дівчину, Су Ло сховалася на землі, ретельно вивчаючи камені-джерело, розглядаючи, обчупуючи і мало не нюхаючи один за одним.
Точніше, вона професійно робила вигляд, що "вибирає". Насправді, повна свобода у виборі вона давала своєму кристал-детектору, дрібному бійці.
Але не могла ж вона робити це у відкриту. Вона не мала права так підставляти дракончика. З її нинішнім рівнем сили, у неї немає можливості захистити дрібного, а значить, краще не висовуватися.
І тут, вона відчула чийсь пекучий погляд, мабуть, який намагається просвердлити дірку в її спині. І Су Ло не потрібно було обертатися, щоб дізнатися свого гарячого глядача.
Розділ 232.
Ну і чого він за нею зав'язався? Все ще хоче зажадати з неї продаж блакитного кристалу? « Та ні, навряд чи -Су Ло похитала головою, — принаймні в резиденції Чен, цей павич не вирішиться на порушення контракту."
Але, в такому разі, чого йому потрібно?
Погляд Су Ло опустився на маленького божественного дракона, який скакав від одного каменю-джерела до іншого. Так от воно що ... Невже цьому молодому пану вистачило мозку щось запідозрити відносно її аномальній "вдачі"? Ну, оскільки він виявився таким догадливим, то чому б не пошкодувати?...
Су Ло зійшла зловісна ухмилка. Люнфенг - Лу Ченгенґ, нічого тебе не вчить. Не хочеш здаватися, а бажаєш ще погратися? Тоді зіграймо в одну гру.
Су Ло зробила вигляд, що вона ну дуже вся зосереджена: підійшла до каменю, який важить близько сотні кілограмів, і дюйм за дюймом всього його оглянула. Потім потерла його, наче сподіваючись, що з нього вилетить Джін, похлопала, як ніби перевірила арбуз на стирливість - і тут, її обличчя засвітило щасливе подив. Однак вона намагалася якнайшвидше взяти себе в руки — ніхто не повинен був бачити її щасливу і розбудену мордашку. Потім, злодійо озирнулась - здається дівчина дуже боялася, що її маніпуляції хтось міг помітити.
Нарешті, після того як не було свідків, Су Ло, заспокойтеся.
Звичайно, всі її дії ретельно стежили за тим, що було записано в Біблії.
Су Ло дібрала чорнильну паличку і вже зібралася написати своє ім'я поверх каменю-джерело, але раптово через її спини висунулись чужі руки та швидко вписали своє прізвище на камені.
Згідно з правилами Старика Чена, хто першим написав своє ім’я на камені, той і власник.
Су Ло обернулася і очікуємо поглядом на Лю Чангфенга. Вона знервована і обурена:
-Ти чого робиш? Звідки ти вискочив? Я перша помітила цей камінь. І взагалі, коли людина вибирає собі камінь-джерело, інші повинні стояти в стороні і не втручатися. Що, навіть такі елементарні речі занадто складні для твого розуміння?
Але Люнґфенг лише окинув її з поля зору і зухвало сказав:
- Отже, я перший помітив цей камінь-джерело. Просто, мені потрібно було негайно розрізати інші камені, тому я тимчасово відклав його. Отже, коли говорити про черговість - я був першим.
-Ти- - перемовини Су Ло не було межі. Її маленьке обличчя все почервоніло від гніву, а руки, здавалося, так і чсувалися стиснутися на шиї та задушити противника до чортової матері.
- Ти», "ти" -- скривдився, передірвав її Лю Ченгфенґ, - наступного разу, будь шустреею і не плескай дзьобом. Хто ж тобі винен, що ти такий гальма? - І хлопець презирливо закотив очі і наказав своєму слузі забрати цей камінь-джерела.
- Ну і добре, забирай його. Тільки подумай, цей камінь коштує три тисячі золотих монет якщо ти не помітив. Дивись, не пошкодуй! - Виплюнула Су Ло і, люто тупнувши ногою, пішла геть з нещасним видом.
Три тисячі золота? Так, Лю Чангфенґ не помітив ценника - занадто великої суми....
Ну добре, що це має значення, бо оскільки ця огидна дівчинка так сильно хотіла купити саме її, то всередині напевно виявиться кристал. Отже, нехай навіть не сподівається - він не віддасть їй цей камінь всього лише через занадто високу ціну, немає вже!
Звичайно, на цьому нічого не закінчилося.
Су Ло продовжувала так само ретельно і старанно досліджувати камені-джерело, але щоразу, як тільки її вибір зупинявся на якомусь із них - Лю Чендфенг відразу ж вибирав його з рук дівчини.
Нарешті, Су Ло не витримала і вибухнула в гніві:
- Люнфенг, у тебе взагалі совість є?
Хлопець же лише веселіше сказав:
- Це не твоя власність. Якщо цей пан хоче їх купити, він купить. Тебе щось не влаштовує?
- Гаразд, гаразд, добре! Купуй хоч все, дивись тільки, не обкинутися! - Су Ло люто фиркнув.
Незважаючи на сказство Су Ло, яке начебто підтверджувало його теорію з приводу її "секрета" Лю Чангфенга зафарбувався хробаків сумнівів. Що ж робити, якщо в цих каменях немає жодного кристалу?
Хоча Лю Ченґфенг спокійно відмахнувся і, побачивши обурення та розпач на мордашці, продовжив йти по п’ятах за Су Ло.