Глава 76: Дементори
Хогвортс-експрес постійно мчав на північ.
Вигляд за вікном ставав все цікавішим: небо поступово темніло, над головою нависали важкі хмари. Студенти час від часу проходили за дверима купе, але це їх майже не турбувало.
Асторія продовжувала ділитися враженнями зі східної Франції.
« Погода там була набагато кращою, ніж в Англії: кожного дня світило тепле сонце. Хоча, здається, я трохи засмагла.
— А їжа! Французька кухня просто неймовірна. Вони не дуже люблять рибу, але їх устриці, фуа-гра і мідії... Просто неймовірні. Мені потрібно було часу, щоб звикнути до повернення додому.
- Це плаття, яке я ношу... Я купила його, коли ми проїжджали через Париж...
Джон усміхався і час від часу виховував свої зауваження.
Близько години дня візка під'їхала до їх купе.
Джон купив стос котелков-піржків, а Асторія вибрала тільки сухофрукти і пляшку гарбузового соку.
— Мені потрібно трохи схуднути, — сказала вона з стурбованим видом. — За літо я набрала кілька кілограмів...
— Я думаю, ти занадто переживаєш, — сказав Джон і поклав їй в руку котелок-кекс. — Їжся нормально, не ризикуй загальмувати ріст...
До полудня почався дощ. Контури пагорбів за вікном розмилися через струмені крапель.
— Ненавиджу цю похмуру погоду, — сказала Асторія сонно.
- А хто її любить? Джон погодився.
Він засунув руку в плащ, шукаючи паличку... Якщо тимчасова лінія не змінилася, то за умовами дементора мали з’явитися.
Асторія дістала з валізи тристоронній дзеркало і розпустила перед ним свіжозав'язаний хвіст. Золоті волосся розсипалися по плечі, коли вона відкинулась на сидіння і заплющила очі.
— Джон... Мені так хочеться спати...
Джон не відповів.
Він помітив, що поїзд сповільнюється. Стук колеса затихав, а вітер і дощ ззовні ставали все голосніше.
Раптом поїзд різко зупинився... Видалися пластівці і удари - напевно, з полиці звалився чийсь багаж.
Потім, без попередження, погас світло, зануривши купе в цілковиту темряву.
- Що відбувається? — Асторія вскочив у переляк.
— Не панікуй.
У руці Джона спалахнуло світло, освітлюючи перелякане обличчя Асторії.
- Ти в порядку?
— Думаю, да. — Вона кивнула, потім з цікавістю втупилася на світло. - Що це за закляття? "Люмос"? Хіба це не проходять на чайах третього курсу?
— Нет. - Джон похитав головою. - Просто потужний ліхтар.
Ліхтарик не допоміг би проти перевертня, але в цьому темному як смола поїзду відмінно придатний, щоб хоч щось бачити.
Жест показав Асторії залишатися на місці, потім відклав ліхтар убік і відкрив двері купе, щоб перевірити коридор.
Студенти сусідніх купе виглядали з стурбованими особами.
Аж ось почувся гучний звук — короткий, пронизливий і голосний.
Джон швидко закрив двері і підняв ліхтарик до вікна. Асторія витерла хустинкою прозору плямку на запотілому склі і виглянула назовні.
- Снаружи щось рухається... Наближається до поїзда.
Джон підбіг до неї і втупився на розмиті темні фігури за вікном.
— Не бійся, — він поклав руку Асторії на плече і спокійно сказав: — Все буде добре.
Асторія різко кивнула і інстинктивно притиснулась до нього. Їй було холодно.
...
У лівій руці Джон тримав ліхтарик, а в правій — паличку. Він відчував, як Асторія дрейфує поруч. Дивно, але сам він майже нічого не відчував.
Раптом двері купе відчинилися...
І в кімнаті була висока фігура у плащі - голова майже торкалася стеля.
— Джон... Мені так холодно... - Асторія міцно притиснулася до нього ззаду; її тіло неконтрольоване тремтіло.
Обличчя істоти переховував капюшон. З-під мантії виглянула рука - жахливо сіра, тонка, покрита струпами, як у мерця, що пролежав у воді кілька тижнів.
— Дементор...
Незважаючи на готовність Джона пробігтися по тілу, хвиля холоду зникла.
У голові спалахнули образи: іспит з Захисту від темних мистецтв кілька місяців тому. Два Альбуса Дамбльдора стояли перед ним.
— Окклюменція, — прошепотів він так, щоб тільки він міг чути.
Спогади миттєво зникли, свідомість повернулася до сьогодення.
Лише за секунду до них підплив інший дементор на відстань кількох метрів.
Асторія вже втратила свідомість у нього за спиною - він ледь чув її слабке дихання.
Ліхтарик висвітлював обличчя дементора під капюшоном: безлике, з жахливою дірою на місці рота.
Гуртескова «маска» ніби глянула на Джона, і відмахнулася з огидою. Потім пустота повернулася до Асторії.
Істо почав втягувати у себе щось ... Струйки білого пара потяглися з її рота до дементору.
— Экспекто патронум! — Без коливань крикнув Джон.
Срібні нитки вистрілили з кінчика палички, швидко збирались у хмару срібного туману. Туманна маса закрутилася перед ним і Асторією.
Джон не вирішив викликати справжнього Патронуса, він все ще не міг контролювати панду. Якщо він знову зірветься, поїзд може вибухнути і їм доведеться тягнутися до Хогвортса пішки.
Срібний туман став стіною між ними і дементором.
Але, на здивування Джона, ця істота не відступила.
Воно підкралося ближче, поставивши пустим погляд на несвідому Асторію. Незважаючи на страх перед „підробленим патронусом", дівчина, здається, була занадто звабливою здобиччю...
Срібний туман почав поступово слабнути.
Присутність дементора виявилася набагато жахливішою, ніж Джон очікував...
Він глибоко зітхнув і намагався зосередитися на дійсно щасливим спогаді...
— Смерть подібна до вітру, завжди поруч зі мною...
— Экспекто патронум! - Глибокий, владний голос пролунав через межі купе.
Справжній Патронас вдерся всередину, став між ними і дементором.
Існування миттєво відхопило - все швидше і скоріше, поки не запливло геть.
Всі дементори в поїзді!
https://literna.net/uk/books/203-khohvorts-vlashtuvannya-krashchoho-uchnya