- Професор Локонс, чим я заслужив таке задоволення? « Северус Снейп відчинив двері свого кабінету і з холодного ставлення до незапрошеного гостя.
- О, ні за що, Северус, жодного! — Златопуста Локонс швидко замахав руками. що ви караєте одного з моїх улюблених учнів у своєму кабінеті, і я вирішив подивитися на речі.
- Мила молода леді? — Снейп насмілився, кинувши холодний погляд на дівчину, що стоїть за Локонсом.
Асторія Грінграсс стояла там ніяково, очевидно занадто нервуючи, щоб зустріти погляд голови свого факультету.
— Ви зробили правильно, дуже вірно, міс Грінграсс, — сказав Снейп, його тон був зовсім позбавлений емоцій. — Покарання? Нет... Я просто запросив учня з мого класу зілля, щоб він допоміг мені з невеличким завданням, і поки ми цим займалися, вип'єте чашку чаю після обіду. Тепер все закінчилося.
- Можете йти, Харт! « Северус Снейп грубо підняв Джона і виштовхнув його з кімнати.
— Тоді я більше не буду тебе затримувати, Северус, — сказав Локонс своїм звичайним веселим тоном.
Коли двері за професором Снейпом зачинилися, Асторія вбігла до кімнати у збентежений спосіб.
– Я... Я почула від Дафни, що тебе викликали в кабінет Снейпа для покарання, — проплепала вона. - Я не знала, що робити... Я хотіла знайти професора Стебль, але не знаю де його кабінет... Потім я зустріла професора Локонса, і він сказав, що може допомогти...
- Звичайно! — З гордістю додав Локонс. — Міс Ґрінграс виглядала дуже засмученою, і коли вона розповіла мені про те, що сталося, я з радістю допоміг маленькій молодій леді, яка потрапила в скрутне становище.
- Дякую, Асторія. — Джон ніжно погладив золотоволосу дівчину, і в його голосі лунала вдячність.
Її обличчя миттєво почервоніло.
— Вибачте за перебування, — почав у розмову професор Локонс в незручний момент. — Але, містере Харт, чи не хочете приєднатися до мене за чашкою післяобіднього чаю? У мене небагато часу...
Остання фраза звучить тихим і гладким голосом — зовсім не схожий на звичайний веселий тон Локонса.
Післяобідній чай... Знову?
Джон злегка нахмурився, подивився на Асторію, потім переглянув погляд на незвично урочистого професора захисту від темних мистецтв.
Він підбадьорився, погладив блондинку по плечу, потім повернувся і сказав:
- Звичайно, у мене є час, професор Локонс.
...
Це був не перший візит Джона до кабінету Златопусу Локонса на четвертому поверсі.
Але на цей раз усміхнені портрети Локонса, які зазвичай прикрашали стіни і стіл, змінилися. Всі вони тепер були незвично серйозні, наче занурені в глибокі роздуми.
— Дякую за допомогу, професоре.
— Нічого страшного, — знизився Локонс. - Сьогодні вранці професор Снейп запитав мене про щось. Він хотів знати, чи я брав 3 книжки з закритого відділу: « Закрий свій розум » (англ.) 5 вересня минулого року і « Самі сильні зелені ».
Джон злегка насупився. Він інстинктивно зробив крок назад.
- Так що я сказав Северусу, що так, я брав всі три книги і навіть трохи захопився обговоренням їх змісту. Я майже впевнений, що він думає, як я говорив повну нісенітницю! — Локонс підмиг Джону. - І він тебе ніколи не запідозрить.
- Чому ви мені допомагаєте, професор Локонс... — Джон звунув ліву руку в кишеню, міцно стискаючи пальці захований там пістолет PSM.
Локонс недбало кинув свою паличку на ліжко і злегка кивнув Джону.
- Джон... Я вже казав тобі, що ти мій найкращий учень. Який вчитель не захоче допомогти своєму ліпшому учневі?
Джон нічого не сказав, щільно зтиснувши губи.
- У всьому Хогвортсі, з усіх учнів... Ти єдиний, хто уважно слухав на всіх моїх уроках. Я не дурень, Джоне... навіть якщо поведу себе як дурень. — Професор Локонс задушливо розсміявся, ніби щойно розповів блискучу жарт.
- Я не розумію, професоре... — Джон приховав свою цікавість за виразом недоумства.
— О, тебе ще багато чого здивує, — продовжив Локонс.
- Правда в тому... що я шахрай. Всі мої книжки, всі ці досягнення — брехня! Але ти не виглядаєш так приголомшеним, як я очікував, Джон. Якщо хочеш посперечатися, то вже здогадався — принаймні частково.
- Я дійсно щось підозрював, — нерішучість зізнався Джон. — Ваша поведінка дуже відрізняється від того, як ви описуєте себе у своїх книжках...
- Саме так! Це не важко зрозуміти. Я впевнений, що більшість учнів вже здогадалися, але ти єдиний хто все ще уважно слухав. Це те, що відрізняє тебе від інших. — Локонс взяв валізу, яка стояла поруч, і почав складати фотографії, одяг та інші речі.
- Герой, який врятував село від загрози перевертнів? Це був не я - це був сивий старий американський чарівник. Той, хто прогнав Бандон Банші? Шотландська відьма з розщепленим небом. Подорожуючи з відьмою, відпочинок із гухом і життя з тибетською єтією — все це не було мною. — Златопуста Локонс говорив з відпрацьованою легко.
- Моя справжня робота полягала в тому, щоб вистежити цих талановитих відьом і чарівників, завойовувати їхню довіру, питати, як їм це вдалося... а потім прати їх пам'ять за допомогою добре засмагленого закляття Obliviate. Так вони нічого не згадали б.
- Чому ви мені все це розповідаєте, професор Локонс? — Джон вже непомітно зняв пістолет PSM з запобіжника.
Локонс зачинив чемодан і замкнув його. Потім він зітхнув і опустився на диван.
- Це вже не має значення, хлопче... - Він виглядав виснаженим. — Через кілька годин Daily Prophet публікує правду про мою « славну кар'єру». Весь світ дізнається, що я просто шахрай, який зловживав заклинанням Obliviate. Міністерство, ймовірно, оголосить мене злочинцем і кине в Азкабан.
- Так що, Джон... Навіть якби я не розповів тобі, ти все одно б скоро дізнався. — Златопуста Локонс говорив безжиттєвим тоном. Чому я взагалі взявся за цю кляту роботу?
https://literna.net/uk/books/203-khohvorts-vlashtuvannya-krashchoho-uchnya