Розділ 49: чай старої відьми
- Усмішка Джона Харта зникла в мить ока.
Його думки забігали...
Що, чорт візьми?
Снейп запросив його на пополудневий чай?
Він не пам'ятав, щоб Снейп коли-небудь був з тих хто любить пополудневий чай.
Але Дафна не дала йому можливості запитати. Вона практично розвернулась і втекла.
Джон подивився на годинник. Було вже 12:45 — менше ніж півгодини до зустрічі з Сонепом.
Не було часу втрачати. Він занадто добре знав, до чого призводить спізнення до Снейпу.
Він поспішив до Великого залу, швидко перекусив і поспішав прямо в підземелля.
Близько 13:10 він стояв біля дверей кабінету Снейпа. Він зупинився, глибоко зітхнув і відкрив двері.
Кімната була темною і тісною, з обох боків стояли полиці, заставлені сотнями різних скляних ємкостей. У барвистих зіллях плавали слизисті зразки тварин і рослин.
Ці « жахливі» зразки зовсім не турбували Джона, а навпаки вони здавалися йому дивними знайомими. У своєму попередньому житті він бачив набагато більш гротескні речі: людські останки, зразки хворої тканини, паразитичні зразки... У порівнянні з ними це було ніщо.
Якщо що, він нудьгував по знайомому запаху формаліну в повітрі.
Він вивчав зразок матки свиноматки, коли двері кабінету скрипнули, відкрившись.
- Ви рано, містер Харт, — холодний голос Северуса Снейпа донісся з тіні біля входу.
- Вибачте, професоре.
- Сідайте.
За наказом Снейпа Джон тихо сів. Снейп вийшов на світло і сів навпроти нього.
- Ви їх не боїтеся? — Снейп нехотячи запитав, чи варто дивитись на стелаж.
— Звичайно, ні, — чесно відповів Джон. — Просто вони мені здалися... Знайомі, тому я подивився на них довше.
- Знайомими, так? — бліді губи Снейпа на мить стисувалися, перш ніж він холодно сказав: « Дуже добре... Харт, відріж мені шматок серця п'ятого звіра. Шостий ряд, четвертий стовпчик на стоянці.
- Так, професор! — Джон відразу встав, наробив пару рукавиць зі шкіри дракона з полиці і виліз на табуретку. Його маленьке тіло злегка затремтіло, коли він дістав скляну банку наповненої темно-червоною рідиною.
- Що тут? — З цікавістю запитав він.
— Людська кров, — похмуро відповів Снейп. — П’ятиногий звір є темною магічною істотою, яка живиться великою кількістю людської крові. Воно зберігає вип'яту кров у своєму серці... Навіть після виштовхування серце продовжує періодично виділяти кров.
- Дієво? — Джон залишався спокійним, навіть заінтригований, коли відкривав банку. — Не дивно, що запах крові такий сильний.
Снейп нахмурився, спостерігаючи, як першокурсник, озброєний двадцятисантиметровим ножем, занурив руку в банку, схопив об’явлене серце і без коливань почав різати.
- Скільки вам потрібно, професоре? — запитав Джон, не перериваючи роботи.
- Десять унцій.
Через п’ять хвилин Джон вирізав шматок серця п'ятиного звіра, розміром приблизно з келих для вина. Він поклав його на залізний піднос і передав Снейпу.
Навіть відрізаний шматок серця продовжував смикатися і бризкувати кров'ю. Невдовзі після того, як Кабінет майстра зілля був заброєний червоним кольором і Снейпом, Джон також були випаружені.
- Це підійде, професор? — тихо запитав Джон.
– Гм. — Старий скнара холодно хмикнув, витягнув паличку і одним рухом видалив кров з їхнього одягу та столу. Відрізок серця перелетів в іншу банку.
- Сядь, — знову наказав Снейп.
Джон злегка потиснув плечима і слухняно знову сів.
- Хочеш щось випити? — Без виразу запитав старий бурчун.
- Ні, дякую, професоре... — Джон трохи запнувся.
Після того як він став свідком такої кривавої сцени, думка про пополудневий чай викликала у нього нудоту. А раптом він додав туди щось дивне?
На щастя, Снейп не наполягав.
— Я написав в аптеку « Слаг і Палґерс» на Косі переулке, — холодно продовжив Снейп. — Мені сказали, що понад три місяці тому ти купив у них порошок роги бікорна і шкіру мішланга?
— Так, професоре, — спокійно відповів Джон, не дивуючись.
- Можна запитати, — усміхнувся Снейп, - яке зілля ти намагався приготувати із цих інгредієнтів?
— У зіллях роги бікорна повільно вивільняється, а шкіра буґсланга є ключовим складником зеленого від кошмарів. — Я не зміг знайти жодного з цих інгредієнтів у шафі в класі, тому мені довелося купити їх у Кос.
- Ці зілля навчають тільки у третьому і четвертому класах! - Проричав Снейп. - Отже... Твоя спроба провалилася, Харт?
- Ні, сказав Джон з легкою нервозністю і похитав головою. — Якщо я не помиляюся, обидва зілля вийшли. Я зберігав у своїй шафі з етикеткою готову їжу в класі зеленого варення.
Снейп завмер, а через мить сказав:
- Я сам це перевірю.
- Звичайно, професор. — Джон побачив пусті чорні очі Снейпа, не моргнувши оком.
- Ти впевнений, що не брешеш?
- Абсолютно, сер.
Минуло кілька хвилин, перш ніж Северус Снейп нарешті відвернувся.
— Думаю, ти не брешеш, — рівно сказав він.
Джон зітхнув з полегшенням. Всі зусилля, які він приклав, щоб замістити сліди... Очевидно окупилися.
- Северус! Северус! — Голос за дверима, переривши їхню розмову.
- Я чув, ти запросив студента на пополудневий чай... Як незвично, Северус. Ніколи не думав, що в тебе є такі... інтереси!
Веселий голос був безпомилково дізнаємося,
Це був Златопус Локонс.
https://literna.net/uk/books/203-khohvorts-vlashtuvannya-krashchoho-uchnya