Розділ 44: Василіск
Василіск - так його звали.
Це ім'я йому дав майже тисячу років тому його творець Салазар Слізерін.
«Змій», "король змій" або„ божевільний". Магдалині називали його по-різному. Василіск знав, що вони бояться його, парять перед ним. Але йому було байдуже. У нього була місія, яку потрібно було виконати.
Перед тим як Салазар Слізерін залишив замок Хогвортс, він залишив після себе Таємну кімнату... і однією з обов'язків Василіска було охороняти секрети, що зберігаються в ній, чекаючи повернення спадкоємця Слізерина.
Протягом тисячі років Василіск блукав під замком, харчуючись щурами, кажанами і рідкісними птахами... Їжі було мало. Він жив у постійному голоді. Іноді, коли він ставав занадто слабким, то впадав у сплячку.
Він ніколи не збирався входити в сам замок. Він знав, що його там не приймуть. Його поява викликала б тільки жах.
Але найважливіше те, що він мав місію Салазар Слізерін.
Дехто казав, що Салазар хотів позбутися усіх маглів і тих, хто не мав магічних здібностей... але Василіск знав правду.
Ніхто не любив цієї школи більше, ніж Салазар Слізерін — навіть його трьох старих друзів. Навіть після смерті за океаном Василіск все ще відчував безмежну відданість свого пана Хогвортсу.
Салазар виступав проти прийому маглів з однієї простої причини: він вважав, що їм не можна довіряти.
За часів нестримного полювання на відьом, коли маги і чарівники були занурені у глибоку ворожість, навіть найбільший чаклун міг бути засуджений до багаття, Слізерін вважав, що прийом маглів в Хогвортс — це серйозний ризик. Хто знає, чи не розкриють вони існування замку? А якщо Хогвортс буде виявлений, то між маглами і чарівниками напевно почнеться нова війна.
Його друзі не погодилися з ним. Для них магли були доказом того, що магічний талант може виявитися де завгодно. Вони твердили, що без нової крові чарівний світ застигне і зникне. Їхня суперечка була запеклою.
Зрештою Слізерін програв. Він покинув замок і школу.
Салазар не хотів завдати шкоди магам. Для нього він як і раніше був директором Хогвортсу, і навіть ті, хто був проти нього, залишалися його учнями.
А директор ніколи б не завдав шкоди своїм учням... Навіть тим, які йому не подобалися.
Ця місія була передана Василіску.
Протягом століть він дрімав під Хогвортсом — не тільки для захисту Таємної кімнати, але й щоб захистити замок та всіх його мешканців.
...
Але п'ятдесят років тому Таємна кімната була відкрита.
Василіс прокинувся з ціллю. Він вірив, що його місія нарешті наближається до кінця.
Але, на його здивування, новий господар був зовсім не схожий на Салазара. Цей « спадкоємець Слізеріна» Том Реддл був набагато радикальнішим і жорстоким.
Він хотів очистити школу від усіх « брудних » та "сквібів" за допомогою смерті.
Василіск намагався переконати його, пояснити... Але це не вдалося.
Том Реддл повністю ігнорував його. Для нього Василіск був просто дурним, жорстоким істотам.
Ще гірше те, Том Реддл був змієустом. А змій Змієвий язик був неминучим. Жодна змія, хоч би якою сильною вона була, не могла протистояти йому. Навіть король змій.
Василіск, спонуканий підкоритися, залишив Камеру і почав бродити по замку на самотніх студентів, які народилися маглами.
Проте, Василіск намагався чинити опір по-своєму. Він знав, що його отруйні і смертельний погляд може легко вбити. Тому він трохи змінив спосіб виконання наказів.
Під час нападу він ретельно уникав зорового контакту. Він з'являвся тільки у відбиттях або непрямим чином. Ущерб, який він наносив, як і раніше був серйозним, але він залишав їх в живих.
Майже десять учнів зазнали нападу, але Василіск намагався пощадити їх усіх... до одного трагічного випадку.
Потім Том Реддла була дівчиною в товстих окулярах. Василіс знав, що окуляри захистять її очі — його погляд не буде смертельним. Але дівчинка плакала. І крізь сльози вона зняла окуляри...
Вона померла.
Василіск поринув у глибоке почуття провини. Він почав відкрито чинити опір наказам Тома.
Але Змієва мова була занадто сильною. Протистояння було марним.
На щастя, після смерті тієї дівчини Том Реддл більше ніколи не відкривав Палату. Василіск думав, що нарешті знайшов свободу.
Шість місяців тому, коли Палата була відкрита знову.
Тим же людиною.
...
Тепер Василіск лежав, скинувшись у гнізді в Палаті Таємниці, облисячи свої рани.
Протягом останніх шести місяців, як і п’ятдесят років тому, він був змушений нападати на студентів — дотримуватися команд Змеїнської мови.
Але три дні тому щось пішло не так. Під час однієї з атак він був поранений.
Великий чарівник вдарив його дивною паличкою. Щось залишилося в рані, і, незважаючи на могутні лікувальні здібності Василіска, він не зміг вилікувати.
Його сили згасали.
Зверху, з Камери, доносилися звуки.
Може бути, це знову Том Реддл? Навіть незважаючи на його поранення, він планував нову атаку?
Виблиск повільно вислизнув із гнізда.
Але цього разу це був не холодний голос Тома. Голос, який відкрив Камеру, належав молодому хлопчику — набагато м’якшому.
Були й інші звуки.
Кроки.
Декілька дорослих чарівників увійшли в Камеру.
https://literna.net/uk/books/203-khohvorts-vlashtuvannya-krashchoho-uchnya