Розділ 29: Зельє Полійс
- Ти знаєш Коліна Криві?
— Вроде того. Це той маленький першокурсник з Гриффіндору?
— Він був атакований монстром з Тайної кімнати прямо біля входу в лікарняне крило. Він лежить там, як мертвий — перетворився на камінь, так само як місіс Норіс!
— О нет! Я думаю, Кріві з магловської сім'ї. Чи може це бути так як легенда каже, що спадкоємець Слізеріна хоче вигнати всіх маглів і сквібів з Хогвортсу?
- Це жахливо!
З моменту нападу на місіс Норріс в загальній кімнаті Пуффендая не переставали дискусії про Тайну кімнату. Але з появою другої жертви паніка почала поширюватися.
- Це дійсно справа рук Поттера! — З упевненістю заявив Ерні Макміллан.
- Ти не можеш так говорити... — Пробувала заперечити Ханна Ебот, покачуючи золотистим хвостиком.
— Поттер посварився з Філчем, потім кішка Філча була вбита. Криві постійно чіплявся до Поттера і, ймовірно, дратував його. Потім він опинився скам’янілим прямо під вікном Поттерів. — Макміллан говорив як досвідчений детектив, висунувши свою теорію.
— Я все одно не хочу в це вірити. Зрештою, Гаррі зупинив Само-Знаете-Кого... — Ханна, як завжди, була доброю і не хотіла прийняти таку ідею.
— Не будь наївною! Ніхто не знає, як він вижив після атаки Сам-знаєш-кого. Адже він був лише немовлям, коли це сталося. Тільки по-справжньому могутній темний чарівник міг вижити після такого заклинання. — Ерні похмуро сказав: — Так що, можливо...
Джон не намагався зупинити чи спростувати чутки.
Серед Пуффендуї магглоблені учні були явно вражені, особливо Джастін Фінч-Флетчлі, який виглядав блідим і вже кілька днів не наважувався ходити на уроки. Ходить чутки, що одного разу він випадково згадав про своє походження Гаррі Поттеру.
Проте Джон Гарт був найспокійнішим у цілому домі, хоча він і був першокурсником.
Його повсякденна рутина залишилась такою, що єдина зміна полягала в тому, щоб ходити з іншими, коли він приходив до загального залу або виходив із нього.
Однак коли професор Стебль прийшла збирати імена учнів, які залишаться на Різдво, Джон був одним з перших тих, хто записався на від’їзд.
Як і він, більшість учнів вирішили покинути Хогвортс, втікаючи, як від чуми, боячись, що монстр у Камері може в будь-який момент завдати нового удару.
Перед відпустками Джон отримав листа.
Усередині було кілька блискучих, тендітних на вигляд дрібничок - нічого цінного, але все одно чарівних. Він попросив Еріка купити й відправити їх.
Він відніс дрібнички на кухню і віддав їх домовим ельфам.
- Це перші різдвяні подарунки для всіх вас. Я знаю, що вони не коштують багато », — сказав він щиро. — Але дякую вам за всі ці місяці та усю цю чудову їжу...
Домові були переповнені емоціями. Вони з нетерпінням одягли прикраси, хоча це зробило їх вигляд трохи нечутливим.
Кляйн притиснувся до ноги Джона і не міг стримати ридання. Джону знадобилося майже десять спроб, щоб заспокоїти його.
— Це перший раз, коли хтось дарує Кляйну різдвяний подарунок. Дякую, містере Харт...
Перед тим як відпустити його, будинки набили йому кишені різноманітними стравами.
Звичайно, перед тим як поїхати з Хогвортсу, треба було зробити ще одну річ: нарешті готове ізілля Поліїс.
За останній тиждень Джон поступово додав усі наступні інгредієнти в необхідних пропорціях: дві треті унції флюксвіду, зібраного на повний місяць; половину запаковки хлоріда аммонія; два унції порошку листя трави; чайну ложку рога біякорна; також селітру, ртуть, залізні обпілки та сухозащену шкіру махслангу.
Незважаючи на складність рецепту, приготування зілля не вимагало особливих навичок. Тому навіть студенти першого і другого курсу могли з цим впоратися, це було небезпечно, але технічно нескладно.
З котла валив густий чорний дим, наповнюючи кімнату різким і їдким запахом.
Це був добрий знак — він означав, що зілля було належно приготоване.
Джон обережно перелив зілля в маленькі кришталеві флакони. Воно нагадувало густу, смолоподібну чорну жижу.
— Що ж... Час перевірити, - пробурмотів він, викинувши з іншої флакони кілька прядей жовто-черного волосся.
Він обережно опустив волосся в зелень Поліус. Рідина зашипила і зап'ястка. Через кілька секунд вона стала темно-коричневою.
Достатньо було всього одного ковтка, щоб трансформація тривала десять хвилин.
Джон закрив очі і проковтнув зілля.
Хоч він готувався, то смак був такий жахливий, як і його страх — ніби пив бензин. Зовсім огидно.
Його шлунок судомично скручило, наче всередині нього повзало щось живе.
Він зігнувся навпіл і як можна швидше зняв з себе одяг.
Потім з’явилося жування. Воно почалося в животі і поширилось по всьому тілу. Його шкіра пузиралась і деформувалася, як віск, що плаває під сильним нагріванням.
Коли Джон лягав на підлогу, він спостерігав за тим, як його руки стають більшими. Його пальці більші, нігті розширюються, а плечі розширялися.
Через хвилину він знову встав, тепер на цілу голову вище, з більш товстими кінцівками і розтріпаним чорним волоссям, покривають його веснушчасте обличчя.
Він швидко наробив велику мантію Хогвортсу, яку приготував заздалегідь.
Якби хтось його побачив, то відразу б дізнався:
Він перетворився на префекта Пуффендуй Габріеля Трумана.
Він вирвав Габріелю волосся під час святкування перемоги в квідиччі, щоб перевірити зілля.
Він хотів взяти волосся вчителя, але єдиними дорослими чарівниками в Хогвортссі були Дамбльдор і Снейп, а з обома було надто небезпечно зв'язуватися. Тому він вирішив взяти волосся старшого учня.
Тепер, у вигляді Габріеля, Джон підняв паличку. Перед ним з'явився рухомий манекен.
— Редухто! - Вийшов глибокий голос Габріела.
Але з палички вилетіла лише слабка синя іскра, нічого більше не сталося.
Габріель був шестикурсником і відмінником. Він не міг сказати заклинання « Редукт» - це було базове закляття з захисту від темних мистецтв у іспиті СІВ.
Як і очікувалося, зілля Поліус не копіювало магічну силу. Стати могутнім чарівником не означало, що ти можеш використати його магію.
Це було б логічно, якби зілля копіювало магічні здібності Орден Фенікса міг просто послати сотню Дамбльдорів битися зі ста Вольдемортами.
У такому разі вони б без труду перемогли.
Змахом палички манекен зник, і на його місці з’явилася величезна кам’яна плита.
Джон відклав паличку і нахилився.
Все було так, як він і сподівався!
Плита, яка важила майже 30 кілограмів і яку він раніше не міг підняти, тепер без труднощів піднімалась у його руках.
https://literna.net/uk/books/203-khohvorts-vlashtuvannya-krashchoho-uchnya