Глава 12: Церемонія розподілу
- Ласкаво просимо в Хогвортс!
Коли професор Мінерва Макгонагал вимовила ці слова, її вираз обличчя був абсолютно суворим і без найменшої усмішки, на відміну від Хаґріда.
Першокурсники відразу відчули, що з професором не варто жартувати. Всі замовкли, не сміючи навіть шепотіти.
- Торжевий обід ось-ось почнеться, але перш ніж ви зможете зайняти свої місця в Великому залі, вас потрібно розподілити по факультетах ... — Професор Макгонагал коротко розповіла про церемонію розподілу та Кубку факультетів.
— Я повернуся за вами, коли все буде готово. — Вона повернулася, щоб піти, але зупинилася і запитала: « Будь ласка, ведіть себе тихо, поки чекаєте... Є питання?
Джон високо підняв руку.
— Да, мистер Харт? « Професор Макгонагал усе ще пам’ятала маленького чарівника, який колись її встромив.
- Е-е, професор! — Джон прочистив горло. Він був упевнений, що така справедлива людина як професор Макгонагал не триматиме на нього зло за нещасний випадок місяць тому.
— Раніше в поїзді я зустрів Хогвортсу, яка назвала мене « брудною кров’ю ». Чесно кажучи, я не зовсім розумію, що це означає, але судячи з її виразу обличчя, це не було компліментом.
Джон зберігав цілком спокійний вираз обличчя, ніби він дійсно не знав, що означає « брудна кров ».
- Хто це був? Як вона сміла...
Обличчя професора Макгонагал різко змінилося. - Як хтось може використати таку огидну образу в Хогвортссі? Протягом тисячі років ця школа присвячувала себе викоріненню упередження між чистокровними чарівниками і маглівськими сім’ями.
- Вона сказала, що її звуть... Здається... Грінграсс.
— Грінграсс? — Вираз обличчя Макгонагал швидко повернулося до звичайного спокою. - Містере Харт, це слово є ненависним прокляттям і наклепом. Забудьте, що вона сказала. Ніхто не має права так з вами розмовляти в Хогвортс.
Коли вона сказала це, то подивилась на всіх присутніх.
Потім вона вийшла з кімнати.
Джон слабо чув, як її сердитий голос луною розносився з вестибюля:
відразу йди до мого кабінету... Почекай в кімнаті поряд з коридором на мармуровій драбині за зачином!
— Філіус, ти не можеш привести Північ для мене?
...
Проте Джон не цікавився іншими першокурсниками.
Усі вони зосереджувалися на церемонії розподілу, яка мала розпочатись.
Врешті-решт, страхати першокурсників чутками про розподіл був давним звичаєм Хогвортсу.
Асторія мала бути там, серед них, з нетерпінням обговорюючи, чи доведеться їм перемогти троля або вимовити десять заклинань під час розподілу. Але зараз вона просто стояла там, розсіяно.
- Чому ти це зробив? Моя сестра... Дафна. ... Її можуть виключити...
— Вона сама напрошується, — спокійно відповів Джон. - І я не думаю, що Хогвортс виключить когось за одну образу.
- Вона дійсно не хотіла нікому зашкодити...
— Тоді, можливо, тобі варто пояснити це професору Макгонагал.
— Ты...
Асторія відвернулася від нього, явно статуту від розмови.
Джон не збирався бігти за нею. У цей момент з далекого стіни раптово випливли близько двадцяти примар. Перламутрово-білі і напівпрозорі, вони пливли по кімнаті, шепотячи один одному.
— Ах! — Налякалися кілька боязких дівчат.
— Ах, ще першокурсники! - Усміхнувся їм пухкий ченець-привид. - Гадаю, ви тут для сортування?
Перш ніж хтось встиг відповісти,
— Тепер просувайтеся, — почувся високий голос зі стін навколо них. - Церемонія розподілу по факультетах ось-ось почнеться.
— В одну лінію! - Професор Макгонагал повернулася.
Після деякого перемішування і метушні учні швидко вишикувалися в лінію під її керівництвом.
Джон опинився прямо за Асторією, хоча вона, здавалося, була рішуче настроєна не оглядатися, зберігши між ними відстань о 2-три метра.
Один за одним молоді чарівники залишали кімнату, проходили вузький коридор і ввійшли до великого залу Хогвортсу.
Це було захопливе видовище. У далекому кінці стояв довгий стіл, за яким сиділи вчителі, кожен у своїй характерній мантії.
Дотримуючись вказівок Макгонагала, учні поверталися спиною до столу викладачів.
Перед ними стояли чотири довгих столи, за якими сиділи старші учні, які аплодували і з ентузіазмом вітали їх.
Над ними зависла чарівна стеля, яка мерехтіла реалістичним нічним небом. Хоча Джон готувався до моральної підготовки, він не був здивований.
Професор МакҐонагал поставила перед ними чотириногий табурет і поклала на нього гостроконечну чарівну капелюх.
Це мабуть той самий капелюх, який колись належав Годріку Гриффіндору, а тепер відомий як Сортировий капелюшок.
Сортрова шапка відкрила рот і почала співати хрипким голосом.
Її зворушлива мелодія змусила багатьох учнів закрити вуха.
Через кілька хвилин капелюх нарешті закінчив.
Професор МакҐонаголл вийшла вперед, тримаючи в руках сувій пергаменту.
— Коли я назву ваше ім’я, підійдіть, одягніть капелюх, сядьте на табуретку і зливайтеся впорядкування, — сказала вона. — Шон Эйвери!
Високий, веснашчастий хлопчик вийшов з натовпу, надів капелюх на голову і сів на табуретку.
— Слізерин!
Стола, розташована далі праворуч, вибухнула оплесками, а стіл позаду зліва видав слабкий шипливий звук неоздобриння.
Облеглий, високий хлопчик кинувся до столу Слізіна.
Эйвери... Це ім'я їй було знайоме. Хіба це не ім'я одного з Пожирачів смерті? Мабуть, ще одного представника другого покоління.
— Тереза Бейкер!
— Когтевран!
Цього разу зааплодував другий стіл зліва. Кілька учнів Коґтеврана привітали її рукостисканням.
Колін Креві був першим новим Гриффіндором. Стола в далекому лівому кутку вибухнув оплесками, і Джон помітив, як близнюки Уїзлі святкували...
...
— Асторія Грінграсс!
Асторія крокнула вперед і наробила капелюх на голову.
— Слізерин! — Покликала капелюха, як тільки доторкнулася її волосся.
Вона не виглядала особливо доситью, можливо, через свою сестру.
Коли Джон побачив, як Драко Малфой відісув для неї стілець, він не міг стримати образливого пирхання.
— Джон Харт!
Сотниковий капелюх одразу ж вимовив його ім’я.
Він встав, відчуваючи, як ніби всі очі в Великому залі раптово кинулися на нього.
Злегка опустивши голову, він підійшов вперед і надягнув капелюх.
https://literna.net/uk/books/203-khohvorts-vlashtuvannya-krashchoho-uchnya